Дублювання іноземних фільмів. Вид збоку — перемога чи перемир'я?

      До кінця поточного року голлівудські зірки вивчать українську мову на тому ж рівні, що й російську — кінодистриб'ютори добровільно погодилися до кінця 2007 року довести кількість україномовних копій іноземних фільмів до 50%, а демонстратори — забезпечити в зазначених пропорціях кінопоказ. І засвідчили цю джентльменську угоду в понеділок у Мінкульті підписами під Меморандумом про співпрацю. Якщо «джентльмени» з усіх боків дотримуватимуться свого слова, то дитячі фільми іноземного виробництва до 31 грудня поточного року перейдуть на українську мову повністю, усі 100% копій — про це також записано в документі. Із 24 дистриб'юторських компаній, які постійно діють в Україні, в тому числі й дистриб'юторів прав домашнього відео, під Меморандумом підписалися 14, біля інших стоїть «підпише, немає в Києві» або «підпише пізніше, у відпустці» — напередодні показового підписування Меморандуму в Мінкульті збирали нараду, на якій дистриб'ютори і запевнили державних чиновників, що готові піти на мирову, при цьому виторгувавши для себе низку поступок. Наприклад, право не субтитрувати російські фільми (про дублювання сусідського кіно взагалі не йшлося) та артхаузне кіно з обмеженою кількістю копій (2-3). Наприклад, за гроші Мінкульту вдосконалити і збільшити потужності копірувальної фабрики Кіноцентру імені Довженка, а в майбутньому — добиватися зняття ПДВ iз компаній, які дублюють та розповсюджують фільми українською мовою.

      Що ж відрізняє Меморандум, підписаний 11 січня в Мінкульті, від постанови Кабміну від 16 січня 2006 року, якою були визначені квоти обов'язкового дублювання українською мовою іноземних фільмів для прокату, демонстрування, публічного комерційного та домашнього відео, скасованої Київським апеляційним судом 17 листопада 2006 року? Чому ті дистриб'ютори, які категорично відмовлялися дублювати фільми українською мовою, наполягали на тому, що це збитково, лобіювали свої бізнес-інтереси через Верховну Раду і суди, пристали практично на те саме?

      По-перше, та постанова Кабміну була тільки регулюючим документом, але в статті 14 «Закону про кінематографію», який є документом прямої дії, чітко зазначено, що «іноземні фільми перед розповсюдженням в Україні в обов'язковому порядку повинні бути дубльовані або озвучені чи субтитровані державною мовою». Ніхто нікого не звільняв від виконання законів, і потім у Мінкульті дистриб'юторам сказали, якщо ви не представите україномовну копію фільму, прокатного посвідчення не отримаєте — закон на нашому боці. По-друге, поторгувавшись і розказавши новому старому міністру культури Юрію Богуцькому, як важко бідному бізнесмену крутити кіно українською мовою на російськомовному Сході, дистриб'ютори добилися розуміння. На прес-конференції міністр з виглядом антикризового менеджера, який навів порядок у галузі, сказав, що, враховуючи історичну ситуацію, дистриб'ютори можуть розподіляти фільмокопії так, що в російськомовні регіони надаватимуть російські копії, а в україномовні — українські. Тут на сторожі демократії виступила громадська організація — ініціатива «Кіно-переклад», в релізі якої від імені українців Сходу зазначено: «Нам відомо, що мовна ситуація в наших областях є предметом спекуляцій і часто використовується як засіб розпалення конфліктів на грунті мовної протилежності. Проте Східні області України не є одномовними. Чимало мешканців цих регіонів розмовляють українською. Більше того, значна частина тих, хто послуговується російською у щоденному спілкуванні, вільно володіє українською, вважає її рідною мовою і прагне покращити її знання... Якщо норму про поділ на мовні регіони дійсно планується вписати в текст меморандуму, це може спричинити до повної, або практично повної, відсутності фільмів, дубльованих українською мовою, в кінотеатрах «російськомовних регіонів»... Бажання кожного з нас просте: ми хочемо прийти у зручний час у кінотеатр і подивитись фільм рідною мовою». Очевидно, навколо цього питання точилися гострі дискусії, але «згода» міністра на умовний мовний поділ прозвучала тільки на словах — у Меморандумі цей пункт не зафіксований. Прогрес у юридично необов'язковому, але показово доброзичливому Меморандумі є в тій частині, що стосується кінотеатрів — їх теж залучили до підписання. Правда, від демонстраторів свій підпис під документом поставила одна лише Людмила Горделадзе, директор кінотеатру «Жовтень», зі словами: «Я підписую цей документ з надією, що найближчим часом 100% іноземних фільмів дублюватимуться українською мовою, інакше кінотеатри потрапляють у різні умови».

      До цього часу дистриб'ютори скаржилися, що кінотеатри навідріз відмовляються брати українські копії, навіть ті, які належать дистриб'юторам-прихильникам дублювання — Богдану Батруху і Олександру Ткаченку. Хоча Богдан Батрух і наводить показові цифри: їхній новий фільм «Дежа вю» має комерційну перевагу 70 проти 30, українських перед російськими. Натомість Артем Вознюк, засновник мережі кінотеатрів «Одеса-Кіно» сказав в інтерв'ю газеті «Комерсант —Україна»: «Кінотеатри самі мають визначати співвідношення україно- і російськомовних копій для показу. Співвідношення 50 на 50 не задовольняє потреби російськомовного глядача. Стовідсоткове українське дублювання дитячих фільмів дає зрозуміти, що зараз відкусили палець, а потім відкусять руку, але ми маємо намір із цим боротися». «Одеса-Кіно» збирається бойкотувати Меморандум. Дистриб'ютори, які підписалися під угодою з державою, покривають 80—90% українського ринку.

      Загалом усю роботу з підготовки Меморандуму і перемовини з дистриб'юторами та демонстраторами проводила Державна служба кінематографії, яку очолює Ганна Чміль. До речі, 22 січня вона нарешті стала легітимною і запрацювала офіційно, хоча на папері вона існує з початку минулого року. Втім усі спікерські функції на підписанні перебрав на себе міністр, тож Ганна Павлівна лише коментувала ситуацію журналістам після закінчення церемонії.

      У кіноцентрі імені Довженка незабаром має запрацювати студія Богдана Батруха з дублювання і озвучення іноземних фільмів, не виключено, що інша студія може з'явитися на Одеській кіностудії, але Олександр Ткаченко воліє не говорити про це нічого конкретного. В Меморандумі записано, що, коли в Україні буде повний технологічний цикл з дублювання, субтитрування, озвучення та тиражування іноземних фільмів українською мовою, тоді процентне співвідношення фільмів, дубльованих державною мовою, має бути у відповідності з Законом — тобто 100%. Якщо ж Мінкульту разом із бізнесменами від кіно вдасться внести зміну до закону про кіно в частині пільг компаніям, які дублюють та розповсюджують іноземні фільми українською мовою, а ми доживемо до того, що всі фільми дублюватимуться державною на 100%, це й буде державна дотація на дублювання, яку з самого початку вимагали незалежні дистриб'ютори.

      Сторони домовилися раз на квартал збиратися в Мінкульті, обговорювати ситуацію в прокаті і удосконалювати Меморандум.

      А тим часом у Верховній Раді зареєстровано законопроект 2684 від 7 грудня 2006 року, внесений депутатом-регіоналом В. Колесніченком, «Про внесення змін до Закону України «Про кінематографію» (щодо порядку розповсюдження і демонстрування фільмів). У ньому біло-синій нардеп пропонує переписати якраз 14-ту статтю закону і дозволити дублювати, озвучувати чи субтитрувати іноземні фільми «державною мовою, регіональною мовою або мовою меншин на вибір розповсюджувача». Не думаю, що Колесніченко діє самотужки, як ображений глядач, що не в змозі вивчити українську мову. Швидше, деякі дистриб'ютори і демонстратори продовжують боротися за те, щоб купувати в Росії здубльовані їхньою мовою іноземні фільми і, не докладаючи жодних фінансових зусиль, крутити їх в Україні. Просто, вигідно, зручно. То що ж таке Меморандум — перемога чи тимчасове перемир'я?

КОМЕНТАР

Денис Іванов,

«Артхаус-Трафік»:

      — У мене дві позиції — громадянська і як директора компанії. Як директора компанії мене все задовольнило. Але я розумію, що меморандум — це перехідний етап, а слідом за ним послідує якийсь законодавчий акт, який буде вже примушувати. Що це буде за законодавчий акт — я не можу за нього розписуватись. У принципі це компроміс — розподілення фільмокопій 50 на 50, і найголовніше, що було домовлено, що буде стабільність у цьому питанні, тому що неможливо приймати кожні 2-3 місці нову постанову, ринку потрібна стабільність. Домовилися, що співвідношення сил і квот залишиться таким доти, поки ринок не зможе чинити інакше.