Листоноша стукає у двері. Але не в кожні і не щодня

      Безсмертний твір Маркеса «Полковнику ніхто не пише» більшість  клієнтів українського монополіста поштового зв'язку сприймає не так трагічно, як автор та літературні критики. Мешканці вітчизняних сіл, маленьких райцентрів та великих міст щиро сподіваються на хепі-енд: що листи до полковника близькі йому люди таки писали, але вся кореспонденція, як це часто буває, через організаційні та інші труднощі лежала, обростаючи мохом, у місцевих латиноамериканських поштових відділеннях. В Українi  вiдбувається щось подiбне...

Порада клієнту: збігай за листом сам!

      ...Мешканець міста Березань, що в Київській області, М. Мишура передплатив щоденну газету. А потім довго і щиро каявся: газету приносили не того дня, коли вона вийшла з друку, а наступного. Це в кращому випадку. В гіршому — пачку номерiв за кілька днів поспіль. Коли ж людина висловила претензії, що читати позавчорашнє видання не надто цікаво, листоноша запропонувала... відмовитись від передплати. Оскільки щодня відвідувати віддалену вулицю, та ще й з вантажем періодики в руках, їй надто тяжко.

      «Це сумний факт, — прокоментувала заступник генерального директора «Укрпошти» Олена Нікольська. — Якщо, скажімо, є п'ять доставок газети на тиждень, то поштар зобов'язаний iти за цією адресою всі п'ять разів. Звісно, якщо газета не надійшла до поштового відділення, листоноша не піде.

      Це суб'єктивне рішення (не носити пресу. — Авт.) лежить на совісті пошти. Ми зобов'язані контролювати своїх працівників, виховувати їх, щоб надалі таких випадків не було. Коли ж наші працівники відмовляються ретельно виконувати свої посадові обов'язки, треба повідомити нам. Завдання керівництва «Укрпошти» — виховувати співробітників підприємства, щоб вони хотіли працювати на авторитет нашої фірми».

      Проте випадок у Березані не просто типовий, а навіть системний. Про це регулярно пишуть, розповідають по телефону читачі «УМ». Зрештою, кожен із нас отримує кореспонденцію і має друзів, на дверях яких також висить поштова скринька. І якщо не з власного досвіду, то хоча би з сусідського може професійно підтримати розмову з поштовим керівництвом на задану тему.

      У місто Нікополь Дніпропетровської області «Україну молоду», як стверджують наші передплатники — сім'я Зуєвих, — уже впродовж останніх десяти років доставляють на день пізніше. Хоча до обласного центру видання надходить вчасно. Ноу-хау останнього періоду — щоденну газету приносять двічі на тиждень! Аргументи дніпропетровських зв'язківців до болю схожі з їхніми київськими колегами: людей не вистачає, а заради однієї газети щодня ходити їм нецікаво. Причому власну точку зору поштовики відстоюють настільки експресивно, з використанням міцних фразеологічних зворотів, що клієнти вже не наважуються ставити їм незручні запитання.

      А ось свіжий випадок у самій столиці. Місце дії — багатоповерхівка на Харківському масиві. У вестибюлі на першому поверсі зібралося півдесятка літніх людей: хто з маленьким кріслом, хто примостився на підвіконні, хто просто стоїть, обпершись об стіну. «Чекаємо пенсію, — за всіх відповідає найініціативніша учасниця зібрання. — Четверта година вже пішла, замерзли всі. Скільки живу в цьому домі, не пам'ятаю, щоб колись людей отак мучили». Це також цікаве нововведення конкретно взятої листоноші: замість стукати в кожну квартиру  вона влаштувала власну приймальню і роздає пенсію на вході в будинок. А що запізнилася на кілька годин, то теж нічого страшного — кому треба, той почекає.

      Мешканець столичної вулиці Червоноармiйська Віктор Вортман (практично центр Києва, до приймальні генерального директора «Укрпошти» хвилин двадцять пішки. — Авт.) чекав важливого листа від московського друга. Але поштова скринька висiла «порожняком» — тиждень, другий, третій. «Можливо, виною тому новорічні свята і перевантажена роботою пошта?» — добре подумав він про трударів поштового штемпеля. Аби перевірити власну гіпотезу, відпросився з роботи і відвідав відділення зв'язку. Двічі! Бо перший раз перед ним просто розвели руками, а другий, капітулюючи перед ввічливою наполегливістю, призупинили перекур та чаювання і витягли стiс не доставлених людям листів, переказів. Довгожданий конверт із сусідньої Росії лежав знизу — останнім. «Вам пощастило! Ось він! — осяяла його посмішкою співробітниця. — Листоноша в нас два місяці як звільнилась». Дружня порада від «укрпоштівських» дівчат полягала в тому, що обов'язок кожного свідомого громадянина — регулярно відвідувати своє поштове відділення. А раптом на нього там чекає вісточка в конверті?

      Але найбільше здивувало наївного відвідувача, що перед ним ніхто навіть не подумав вибачитись. Мабуть, процес виховання працівників «Укрпошти» і навчання їх корпоративному патріотизму керівництво підприємства тільки розпочало.

      Окрім наведених  прикладів, у редакції тільки нашої газети останнім часом отримано листи і телефонні дзвінки з Новомосковського району Дніпропетровської області, Тростянецького району Вінницької, Миронівського району Київської, а також із різних районів самої столиці...

Реформування — погляд згори: політ нормальний, показники стабільні

      Саме ж керівництво поштового відомства особливих проблем у роботі служби не вбачає. Хіба що окремі огрiхи. «Ми працюємо з клієнтурою, і скарги, звичайно, у нас будуть, — вважає Олена Нікольська. — Але керівництво «Укрпошти» вислуховує всі пропозиції. Ми уважніші до людей, ніж інші державні структури». За її словами, всі 15 тисяч поштових відділень в Україні мають стабільні показники.

      Для того, аби ці показники були ще стабільнішими, «Укрпошта» в 2002 році розпочала реформування. Причини його були прозаїчними: на початку 90-х люди стали менше передплачувати газет і журналів, отже, зменшився обяг поштової кореспонденції. Якщо в 1993 році людина з сумкою на плечі переносила 850 млн. одиниць листів, газет, бандеролей, то вже через чотири роки — лише 358 мільйонів.

      «Оскільки ми є монополістами в наданні деяких видів послуг, значить, зобов'язані надавати ці послуги якісно, — справедливо міркує Олена Дмитрівна. — З'явилася постанова Кабміну, яка зобов'язувала нас провести реструктуризацію підприємства. Тоді наголос робився на скороченні кількості поштових відділень. Але ми зрозуміли, що на ринку головне — навіть не враховувати інтереси замовників чи зважати на наші витрати, а піклуватись про клієнтуру. Тому програму реструктуризації розвернули під іншим кутом — скорочувати не відділення, а управлінський апарат на місцях. У тих районах, де був вузол зв'язку, залишили тільки технологічні служби. Забрали управління — кадри, бухгалтерію тощо. Поставили комп'ютер і оптимізували таким чином весь процес».

      Хороший принцип — не обмежувати доступ населення до поштовї мережі — почали втілювати з чотирьох регіонів: Житомира, Чернігова, Харкова, Одеси. «В Житомирі кількість відділень навіть збільшилася, швидкість доставки поліпшилась, — продовжує Олена Нікольська. — Річна економія в одній області — щонайменше 1,5 мільйона гривень. Зекономлені мільйони були пущені на заробітну плату поштарів та операторів, на 16—18 відсотків. Якість послуг зросте, якщо буде автоматизовано всю мережу — коли ми кожен лист зафіксуємо: якого числа його надіслали, коли отримали і кому вручили».

Погляд знизу: Друкарнi «померли», газети ходять колами

      «З'явилися проблеми (внаслідок реструктуризації. — Авт.) з журналістами щодо друкування газет, журналів, — чесно зізнається заступник генерального директора «Укрпошти» Петро Ружицький. — Коли ми створювали свою програму реструктуризації, зважали, де саме друкують районну газету, і намагалися створити центр сортування саме в тому районі».

      На практиці так виходило не завжди. Якщо сортувальну дільницю переводили з одного райцентру в інший, то місцева друкарня, яка часто ділила приміщення із редакцією районної газети, виявлялась нікому не потрібною.

      «Процес сортування на Херсонщині відбувається в обласному центрі, — розповідає редактор районної газети «Трудова слава» з селища Новотроїцьке Валерій Горобець. — Херсон, як відомо, розташований на самому заході області, ми — майже на самому сході. Проблеми були, коли машина зі свіжою пресою iз обласного центру повз нас їхала до Генічеська (це майже 250 кілометрів. — Авт.), а потім повертала назад». Виникала плутанина з назвами населених пунктів: Воскресенка і Воскресенське, Сивашівка і Сиваші».

      Щоб не демонструвати чудеса логістики — ганяти віддруковану пресу за маршрутом Новотроїцьке—Херсон—Новотроїцьке, «Трудову славу», як і багато інших «районок», відтепер друкують в обласному центрі. Місцеві ж друкарні «наказали довго жити». Редактори місцевої преси на Херсонщині, змирившись із ситуацією, нині мають одне маленьке прохання до «Укрпошти»: щоб центрів сортування було більше, ніж один. Вони б, звичайно, висловили свою пропозицію самим зв'язківцям, але перед запровадженням нововведень  не провели консультацій з клієнтами на цю тему.

Районна газета в інформаційному просторі

      Скарги, що газети почали надходити до передплатників iз великим запізненням, що багато їх просто губиться дорогою, ростуть, мов снігова куля. У глибині своєї душі поштовики не надто люблять вовтузитись із періодикою: клопітно, а головне — багато на цьому не заробиш. Тема підвищення тарифів за доставку з'являється регулярно.

      «Ми би хотіли з'ясувати, як так сталося, що при підготовці змін до закону про «Засоби масової інформації та соціальний захист журналістів» кудись зник пункт статті, який зобов'язував «Укрпошту» брати за доставку періодичних видань не більше 40 відсотків від собівартості? Тепер виходить, що пошта знову може вільно підвищувати тарифи на розповсюдження преси?» —  запитував на нараді з представниками Міністерства транспорту та зв'язку, «Укрпошти» та Державного підприємства «Преса», що наприкінці минулого року відбулась у Національній спілці журналістів України, її голова Ігор Лубченко.

      Звичайно, мило, шампуні та інші господарські дрібнички у поштовій сумці — вигіднi і клієнтам, особливо у віддалених селах, і самій пошті, бо приносить додатковий прибуток. Але довгоочікувана в кожному домі тітонька з газетою та конвертом — це не просто ідеалізований образ листоноші, це — один зі стовпів інформаційного простору країни. І простір цей потребує уважного ставлення до себе з боку держави. Адже поки кожна сільська сiм’я не стане палким фанатом мережі інтернет, інформацію про події у світі, державі, області вона черпатиме з однієї-двох програм телебачення, які приймає старенька антена, та газети, переважно місцевої.

      «Треба, щоби держава дбала про свій інформаційний простір. Скажімо, у Фінляндії, США, багатьох інших країнах за доставку газет до передплатників видавець сплачує лише 18—25 відсотків. Решту витрат бере на себе уряд», — каже Ігор Лубченко.

      За відсутності державної політики розмова між редакціями та зв'язківцями нагадує діалог глухого з німим. «Чому ви перестали перевозити газети залізничним транспортом і закупили для цього автомобілі «Вольво»? Це ж саме тоді зросли ціни на пресу, зробивши її малодоступною для читача», — запитують журналісти, натякаючи, що купівля автомашин була вчинком небезкорисливим і комусь дуже вигідним. «Це був вимушений крок, бо залізниця без попередження підняла тарифи. І взагалі, в усьому світі так роблять, бо автотранспорт економічно вигідніший», — парирує «Укрпошта», залучаючи до діалогу все нових і нових учасників.

      Проте у детальних розповідях про «подальше поліпшення» на тлі «поетапного вдосконалення» та інших безсумнівних успіхів вітчизняних зв'язківців, на жаль, немає головного — щирого бажання і справді забезпечити читаючий народ друкованим словом. І розуміння реальних механізмів, із законотворчою ініціативою включно, як саме це можна зробити.

      «Велику роль відіграють наші листоноші, популяризуючи видання — особливо в сільській місцевості, — розмірковує Петро Ружицький про ініціативу у цьому непростому процесі. — Багато газет постійно розігрують конкурси (серед працівників пошти. — Авт.). І кожен листоноша знає: якщо він переможе, то отримає таку-то винагороду».

ЗАМIСТЬ ПIСЛЯМОВИ

      Праця листоноші нелегка, малооплачувана, а останніми роками ще й небезпечна. Поштове відомство — за рівнем прибутку, звичайно, не «Газпром», а ділянка роботи для нього випала чимала. Ці факти дуже важко заперечити, але постійні пропозиції ввійти у чуже становище за свої гроші іноді дратують. Особливо якщо тобі надає послуги монополіст, а значить, скористатися послугами іншого, приватного листоноші ти не можеш — через відсутність у природі останнього.

      Всі, хто надсилає листи, передплачує газети, отримує пенсію, в глибині душі мріють перейти від «сімейно-дружніх стосунків» iз своїм діловим партнером до простої капіталістичної формули «гроші—товар (послуги)». Причому в повному обсязі: коли пошта винна, вона має не тільки розводити руками і по-школярськи казати «більше не будемо», але й матеріально при цьому страждати — відповідно до ступеня своєї вини. А всі ми не маємо платити за послуги, які не отримали. Ні копійки! Навіть якщо керівництво щиро обіцяє наступного разу «вжити заходів».