Фотографічний шок
«Концептуальна фотографія» (К.: Creative Publishing, 2024) — один з найбільш по-дизайнерському вишуканих альбомів останніх років: >>
Нещодавно редактор інтернет-видання «ПРОЗА» Анатолій Ульянов запустив чутку, начебто братів Капранових не два. «Їм несть числа». Вони — клони. Прочитавши нову книжку, підписану «Брати Капранови», цьому жарту охоче віриш. На перший погляд, «цеглинка» на 462 сторінки має досить компактний вигляд, а текст набраний нормальним, таким, що не потребує лупи, шрифтом. Та в процесі читання розумієш, що вигадати всі ці фантастично-карколомні історії дві людини не подужали б (навіть якщо це геніальні брати-близнюки). Складається враження, що над романом про агента Української галактичної служби (УГС) Мамая працювало щонайменше з десяток клонів.
У невеличкому інтерв'ю на звороті обкладинки автори попереджають читачів про болючі теми роману: «Національні табу і комплекси, мораль, єврейське, російське, польське питання... Спробуйте говорити про це всерйоз — вас одразу закидають камінням». Певним категоріям громадян (а саме — феміністкам) читати роман автори й взагалі не рекомендують.
Стилістично схрестивши Герберта Велса з Олегом Чорногузом, «клони» Капранови видали несамовитий фантастичний трилер iз елементами сатири, жорсткого та лагідного стьобу й, звісно ж, «лав сторі», пересипавши все це зразками фольклору всіх народів, які згадуються в тексті, а на додачу присмачивши цитатами з Андрія Середи та Олега Скрипки. Знайшлося місце і для хайку «на кожен день тижня» такого собі поета Коріякі, який дотепно перегукується з українським народним хітом «Підманула-підвела».
Головному герою роману — агентові Мамаю — доручено розслідувати «аномальне соціофізіологічне явище» з кодовою назвою «Право першої ночі». Польська фірма «Пані Граціоза Інтернешнл» випустила однойменний препарат для схуднення, використавши слоган «Граціоза, худнемо назавжди». В афері задіяна корпорація «Краса і сила», президентом якої є Володимир Винниченко, кум Генерального писаря УГС. Після вживання згаданого препарату українські дівчата тоншають станом, а груди їхні, навпаки, збільшуються. Але, як виявилося, препарат має одну дуже небажану побічну дію: дівчата, які його споживають, незбагненним чином втрачають цноту до заміжжя. А, як відомо, «жоден народ у світі не є таким морально залежним, жоден народ в основу репродукції не ставить мораль так, як це робимо ми».
У процесі розслідування цієї страшної диверсії проти рідного народу таємному агентові Мамаю разом із Братами Капрановими вдалось дослідити і описати загальні особливості характеру філологинь, біологинь та жінок-таємних агентів. А завдяки спеціальному академічному курсу національної терпимості політкоректно і зовсім необразливо передати особливості різних національних характерів. Не оминули увагою не лише історичних діячів, а й сучасників.
Оскільки твір фантастичний, і людські взаємини в ньому давно вийшли на міжгалактичний рівень, то ортодоксальні євреї у Капранових переселяються на Марс, а територію Ізраїлю давно і впевнено обживають українці. «У дві тисячі двісті вісімдесятому на Марсі з'явилися перші єврейські поселенці, які заявили, що Марс абсолютно не придатний для життя, але вони зроблять iз нього справжній рай. Наступні п'ятдесят років хвиля еміграції зростала. А з початку дві тисячі трьохсотих років за євреями на Марс потяглися араби». Представник згаданого народу «профінансував роботи двох фізиків, які твердили, що винайшли акумулятор святості. Цей прогресивний прилад (...) міг заряджатися святістю від землі Ізраїльської, конвертувати її у стан, придатний для експортування, і таким чином робити можливим її, святості, експорт. Новий товар користувався попитом, особливо у християнських країнах».
Одне слово, накрутили Капранови добряче. Та найприємніше у їхньому новому романі те, що його можна читати неквапно і з перервами, смачно насолоджуючись впізнаванням усе нових й нових реальних персонажів.
«Концептуальна фотографія» (К.: Creative Publishing, 2024) — один з найбільш по-дизайнерському вишуканих альбомів останніх років: >>
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>