Однією з центральних подій тижня, що минає, став приїзд до Києва Сергія Сікорського — найстаршого з чотирьох синів всесвітньо відомого авіаконструктора і нашого з вами земляка Ігоря Івановича Сікорського. Сергій Сікорський довгий час працював у керівній ланці заснованої його батьком американської корпорації Sikorsky Aircraft, що виготовляє гелікоптери, зокрема одну з найпопулярніших у світi моделей S-61. Тепер він уже на пенсії (за його власним висловлюванням — «у відставці»), але й досі є консультантом корпорації. Крім того, Сергій Сікорський продовжує кар'єру пілота (і це у 82 роки!) — щоправда, літає не на гелікоптерах, а на спортивних літаках.
В Україну пан Сергій приїхав на запрошення Президента Віктора Ющенка, а організував цю поїздку Віталій Кличко. Незважаючи на щільний графік візиту, Сергій Ігорович знайшов час для інтерв'ю «Україні молодій».
«У Києві зберігся будинок, де пройшли дитячі роки Ігоря Сікорського»
— Пане Сергію, на зустрічі з Президентом України порушувалося питання майбутньої співпраці між корпорацією Sikorsky Aircraft і підприємствами українського авіаційної промисловості?
— Ні, адже це була не ділова зустріч, а, так би мовити, візит ввічливості — я хотів висловити повагу першій особі Української держави. Розмова з паном Президентом вийшла дуже теплою. Віктор Андрійович детально цікавився життям мого батька. Причому відчувалось, що він ставить питання не «задля годиться», а тому що йому дійсно цікава історія зародження авіації. Що ж до контрактів, то можливість їх укладення досить велика. Але спочатку я маю ближче познайомитися з українською авіаційною промисловістю. В Україні я пробуду не один день, тож планую вiдвiдати різнi міста, всі підприємства, так чи інакше пов'язанi з виробництвом літальних апаратів, поспілкуватися з їхніми керівниками і спеціалістами. Лише після цього можна буде робити якісь висновки.
— Деякі українські ЗМІ повідомили, що найближчим часом у Києві буде створено меморіальний музей Ігоря Сікорського. Що ви знаєте про це і чи готові надати для музею якісь експонати?
— З цього приводу в мене буде окрема зустріч з представниками київської влади. Ідею створення музею підтримує багато людей. У Києві зберігся будинок, в якому проживала родина Сікорських і де пройшли дитячі роки Ігоря Івановича — він розташований на вулиці Велика Підвальна (нинішній Ярославів Вал. — Ред.). Саме у дворі цього будинку мій батько запустив у небо першу в світі авіамодель з вертикальним злетом... На жаль, будинок уже давно перебуває в аварійному стані. Виникає дилема — ремонтувати його чи, можливо, краще вкласти гроші у будівництво нової будівлі спеціально під музей? Але вирішувати це має українська влада. Ми, залишки роду Сікорських, не можемо опікуватися створенням музею вже з тієї причини, що живемо за вісім тисяч миль від Києва. Але підтримка і з мого боку, і з боку братів, звісно, буде — і експонатами, і певною фінансовою допомогою.
«Із «залишків роду» я один успадкував любов до неба»
— Ви вжили досить сумний зворот — «залишки роду». Хоча чотири сини — це, як на мене, не «залишок», а буйна крона родового дерева. Розкажіть трохи про ваших братів, чи мають вони відношення до авіації?
— Із нас чотирьох чомусь лише я успадкував батьківську любов до неба. Щоправда, брати також цікавилися — і цікавляться! — історією авіації, але професійний шлях обрали інший. Брат Ніколай (він за віком другий після мене) — композитор і скрипаль. І хоча вже не веде концертну діяльність, але ще дає уроки молодим музикантам. Ігор — адвокат: також у відставці, але продовжує вести справи декількох старих клієнтів. Наймолодший з нас — Георгій — працює на повну силу, він — програміст.
— А ким стали ваші власні діти?
— У мене один син, звати його, як і мене, Сергій. У нього досить рідкісна професія — він капітан великих (і дуже дорогих!) яхт. Власники наймають його для транспортування яхти з одного кінця планети в інший, скажімо, з Карибського моря в Середземне. Я декілька разів подорожував разом з ним — на мій погляд, він просто блискучий капітан. Про це свідчить і наявність у нього сертифікату від найвідомішої страхової компанії Lloyd's of London. Впевнений, Сергій міг би бути й дуже гарним пілотом, але він вибрав не небо, а море.
«Свiй перший вiйськовий літак Ігор Сікорський переробив з цивiльного за сім тижнів»
— У Радянському Союзі свого часу була модною дискусія «про фізиків і ліриків» і про те, хто з них більш корисний для суспільства. Авіаконструктор — це, мабуть, одна з небагатьох професій, у якій ці дві протилежності поєднані. Ваш батько у душі був романтиком?
— О, ще яким! Сто років тому прагматики в авіацію не йшли, адже фінансового зиску це не приносило. Навпаки, доводилося вкладати власні гроші. А збагачувалися хіба що лікарі, які «по частинах» збирали пілотів після невдалих польотів. Та поклик неба був сильнішим за страх. А якою була радість після вдалого польоту! Батько згадував, як після приземлень він часто бачив на очах людей, що оточували його зусібіч, сльози радості. Адже бажання навчитися літати зародилося, мабуть, одночасно з людством. Немає жодного етносу, у чиїх казках, міфах та легендах не відображалася б мрія про небо. І взятися за створення перших літальних апаратів могли лише невиправні романтики.
— В одній зі статей про Ігоря Сікорського довелося прочитати, що він переживав певні внутрішні суперечності від того, що створені ним літальні апарати з часом почали використовувати не тільки в мирних цілях...
— Ваш брат журналіст іноді такого понаписує... Це, мабуть, єдина професія, представників якої за буйством фантазії можна порівняти з першими авіаторами (сміється. — Ред.). Звісно, як і кожна нормальна людина, батько не любив війну. Але він був патріотом. І коли царська Росія вступила у Першу світову війну, він одразу ж почав роботу над переобладнанням цивільного літака «Ілля Муромець» на військову машину. «Ілля Муромець», як відомо, був першим у світі багатомоторним літальним апаратом. Ігор Іванович розумів, що літати на одному двигуні, особливо в суворих кліматичних умовах Росії, дуже ризиковано. Тому цілеспрямовано працював над багатомоторним літаком, створивши декілька моделей типу «Іллі Муромця». На основі однієї з них і був сконструйований літак-розвідник. Батько зробив трохи вужчою кабіну, що підвищило аеродинамічні характеристики машини, і збільшив потужність двигунів.
Причому робота над військовою моделлю зайняла всього якихось тижнів сім. За декілька місяців потому, вся технічна команда, в тому числі й сам батько, дивувалася тому, наскільки вдалою вийшла ця машина. Літак здатен був протриматися у повітрі без посадки 7-8 годин, заглибитися в тил ворога на 200—300 км, крім того, з його борту можна було вести дуже точну аерозйомку. До речі, не всі знають, що російська армія в ті роки була оснащена найкращою у світі авіаційною фототехнікою — на знімках навіть було видно, який саме вантаж перевозиться у залізничних вагонах. Крім того, за допомогою спеціальної системи дзеркал, що її сконструював один пілот — друг батька, на негативі фіксувалися висота польоту в мить зйомки, напрям руху (за компасом) і швидкість літака. Американці й французи лише років п'ять потому «насобачилися» (Сергій Ігорович, судячи з усього, любить це колоритне російське слово. — Ред.) робити подібну фототехніку.
«Знайомий батька, який перейшов на службу до більшовиків, розповів, що є наказ про його розстріл»
— Багато напрацювань Ігоря Сікорського згодом були використані провідними радянськими авіаконструкторами. Але сам він невдовзі після революції змушений був емігрувати за кордон...
— Якби він цього не зробив, то навряд чи залишився б живим. Знайомий, який перейшов на службу до більшовиків, по секрету розповів батькові, що вже є наказ про його розстріл. У той же день батько таємно покинув Петербург і виїхав за кордон. Спочатку якийсь час жив у Франції, а потім перебрався до Штатів, де продовжив роботу над вдосконаленням літальних апаратів. Згодом з виробництва літаків перекваліфікувався на гелікоптери. Незадовго до початку Другої світової війни, заснував корпорацію Sikorsky Airсraft... Чи носив він у душі образу на більшовицьку Росію? Можу сказати одне — Ігор Іванович не любив комуністів. Але про батьківщину, зокрема про рідний Київ, завжди згадував з теплотою. Ми з дитинства знали, що Київ — це місто з древньою історією, що саме звідси на Русі розповсюджувалася православна віра... Вже після смерті батька кореспонденти радянських видань в інтерв'ю часто ставили мені одне й те ж саме питання: мовляв, чому Сікорський зрадив Росію? І я розказував, як усе було насправді, наводив для прикладу історію директора Руссо-Балту (заводу, де під керівництвом батька збирали знаменитого «Іллю Муромця»), який не встиг виїхати за кордон і невдовзі був розстріляний. Кореспонденти на це нічого не відповідали, але мої аргументи з цього приводу не публікували. Щоправда, й Сікорського зрадником у своїх статтях не називали.
«Існують якісь невидимі ниточки, що пов'язують мене з Києвом»
— Перебуваючи зараз у Києві, чи відчуваєте ви дух того міста, про яке вам розповідав батько?
— У перший день після приїзду в мене була можливість трохи ближче познайомитися з вашою столицею (взагалі-то, Київ я відвідував і раніше, але багато років тому). Разом з Віталієм Кличком, який, до речі, виявився дуже гарним екскурсоводом, побував у Києво-Печерській лаврі, Софійському соборі... Місто, безумовно, красиве, в ньому є на що подивитися і є що берегти для нащадків. Зізнаюсь, коли я зайшов на територію Лаври, а тим більше, коли стояв перед будинком, де народився батько, то всередині мене щось зойкнуло. Тобто якісь невидимі ниточки, що пов'язують мене з Києвом, безумовно, існують.
— Дехто з нащадків першої хвилі російських емігрантів досі вважає Україну невіддільною частиною Російської імперії, а сам факт нашої незалежності сприймає, як «тимчасове непорозуміння». А яка ваша думка з цього приводу?
— В моїх очах Україна — держава суверенна і незалежна. Більш того, я вважаю, що у вас є непогані шанси побудувати дійсно демократичну багатонаціональну країну. Візьмемо, наприклад, Швейцарію — в цій країні компактно проживають представники різних національностей. Але кожен з них насамперед вважає себе швейцарцем, а вже потім німцем, французом, італійцем чи ретороманцем. І так само, я гадаю, має бути в Україні. Для цього вам треба ще багато попрацювати — причому не лише владі, але й простим громадянам. Адже справжня демократія за вказівкою зверху не народжується, створити її може лише народ...
Розмовляла Світлана НАКОНЕЧНА.
ДОВІДКА «УМ»
Сергій Ігорович СІКОРСЬКИЙ
Народився 1 лютого 1925 року в Нью-Йорку. Старший із чотирьох синів Ігоря Сікорського. Перший свій політ здійснив у десятирічному віці, сидячи на колінах батька, що займав місце другого пілота в кабіні літака S-38 («Амфібія»). У 1930 рр. спостерігав за тим, як ішла робота над апаратом VS-300 — першим гелікоптером Сікорського. Літав на ньому, як пасажир і контролер.
У роки Другої світової війни як механік обслуговував гелікоптери берегової охорони, морських і військово-повітряних сил армії США. Після війни навчався в Університеті Флоренції (Італія), згодом — у вищій Технологічній школі США. Довгий час займався налагодженням виробництва гелікоптерів корпорації Sikorsky Аircraft. З 1992 року займав посаду віце-президента відділу спеціальних проектів корпорації. Тепер — на пенсії, але продовжує виконувати обов'язки консультанта.
Ігор Іванович СІКОРСЬКИЙ
Народився 25 травня 1889 року в Києві у сім'ї відомого лікаря-психіатра Івана Олексійовича Сікорського. Авіацією захопився ще в дитячому віці. В роки навчання у Київському політехнічному інституті був членом одного з перших у Росії авіаційних гуртків.
Розробник перших у світі багатомоторних літаків «Ілля Муромець» та «Руський витязь» (1913—1914 рр). Встановив безліч світових рекордів — на дальність, висоту і швидкість польоту.
У 1918 році емігрував на Захід, де продовжив роботу над створенням нових літальних апаратів — зокрема, побудував низку літаючих човнiв-амфібій, що показали багато світових рекордів. Із кінця 30-х років зайнявся вертольотобудуванням, заснувавши корпорацію Sikorsky Аircraft. На гелікоптерах Сікорського вперше були здійснені перельоти через Тихий і Атлантичний океан (з дозаправкою в повітрі).
У вільний час захоплювався музикою, філософією і богослов'ям.
ЦИТАТА
Віктор Ющенко:
— Я вважаю історичною несправедливістю те, що сьогодні в Україні на карті не стоїть виробництво вертольотів чи їхніх окремих частин, хоча всі можливості для цього є. У нас є авіапідприємства, виробничі потужності, хороші кадри, зрештою, є хороша традиція.
Віталій Кличко:
— З Сергієм Сікорським я познайомився три роки тому в США, на одному зі світських раутів, і був вражений його інтелiгентністю і людською чарівністю. Згодом Сергій Ігорович разом з дружиною приїжджав до нас iз Володимиром у гості. Він цікава особистість і сам по собі, крім того — син людини, геніальність якої в Україні, на жаль, ще й досі повною мірою не усвідомлена. Перебуваючи в Америці, я завжди дивувався тому, як дбайливо американці ставляться до своєї у часовому проміжку зовсім короткої — всього-на-всього якихось 300 років — історії: бережуть кожне ім'я, кожну будівлю, так чи інакше пов'язану з видатною особистістю. Наша ж історія набагато довша, але ми ставимося до неї байдуже. Мені особисто дуже хочеться, щоб у столиці нарешті з'явився музей пам'яті великого киянина Ігоря Сікорського, чию роль в історії світової авіації переоцінити неможливо. І ще я сподіваюсь, що найближчим часом в Україні, крім всесвітньо відомих моделей літаків, будуть випускатися — не без участі Sykorsky Airсraft — також і гелікоптери.