«Єдина річ, яка не під силу Господу, — розібратися, що відбувається в законі про авторські права», — жартував колись Марк Твен, який 200 років тому очолив рух на їхній захист. Особливо важко це зробити, розбираючись в його «українському родичеві». Минулого року ЗМІ активно говорили про суміжні відрахування для артистів, зібрані Українською лігою музичних прав. Про те, що за музику треба платити виконавцю (суміжні права), а також авторам слів та музики (авторські права), багато хто дізнався вперше. Про практику відрахування не менше двох відсотків від закладу за публічне відтворення музичних творів деякі ресторатори чи власники диско- барів не знають і досі, обурюючись, коли до них звертаються представники організацій колективного управління авторськими і суміжними правами (ОКУ). Насправді ОКУ в Україні зареєстровано аж 11, і діють вони не з минулого року. Інша справа, що бурхливої діяльності у них не помітно. Подейкують, що за всесвітньо відомий хіт Селін Діон My heart will go on у час його найбільшої популярності Україна перерахувала їй аж 14 доларів.
Днями до закону України про авторські й суміжні права (точніше, до його недосконалості) апелювали представники радіо. Незалежна асоціація телерадіомовників (НАМ), яка об'єднує більше 100 теле- та радіокомпаній України, представники деяких радіостанцій зібрали прес-конференцію, на якій заявили, що з 19 лютого змушені припинити публічне сповiщення композицій багатьох відомих російських виконавців, у тому числі Валерії, Земфіри, Uma2rman, «Гостьи из будущего» «Чай вдвоем» та інших на основі судових рішень. У суд на низку радіостанцій подала Українська музична видавнича група, яка серед інших ОКУ займається розподілом авторської винагороди за всі види використання музичних творів.
«Ми з жахом думаємо про те, що станеться 19 лютого, коли ви зранку включите радіо і не почуєте на улюблених хвилях звичних виконавців, — говорить на прес-конференції Ігор Ларін, генеральний продюсер «Авторадіо». Обурені представники радіостанцій розповіли журналістам, що сумлінно сплачують два відсотки від свого доходу в інші ОКУ і не збираються це робити знову, особливо враховуючи, що Українська музична видавнича група зажадала не 2, а 8 відсотків відрахувань. «Два відсотки від доходу радіостанції — це вже десятки тисяч доларів у рік. Я поважаю бажання людей заробляти гроші, але ж є якісь межі розумного. Чому, наприклад, саме 8 відсотків, а не 28? — говорить Сергій Кузін, генеральний директор радіокомпанії «Русское радио — Украина», ефір якої насичений російською музикою і яка з 19 лютого повинна буде його чимось заповнювати. Звичайно, якщо до цих десятків тисяч додати суму в чотири рази більшу, остаточні цифри вийдуть астрономічними, до того ж, навіщо платити знову, якщо, як стверджує Сергій Кузін, свої два відсотки його радіо сплачує і кошти ці потім перераховують у Росію?
13 українських радіостанцій («Європа Плюс», «Наше радио», «Русское радио» тощо) підписали листи до Верховної Ради, Кабінету Міністрів та безпосередньо до авторів, зокрема Земфіри Рамазанової (яка є не тільки виконавцем, а й автором і слів, і музики). Так, зокрема, Земфіру Талгатовну повідомляють, що протягом останніх восьми місяців деякі радіостанції отримали позови від УМВГ про заборону використання її творів у ефірі та виплаті грошової компенсації, хоча винагорода вже була перерахована. Подібні дії (заборона транслювати твори Земфіри. — Авт.) позбавлять вас можливості спілкуватися з українською аудиторією, що, безумовно, зумовить падіння популярності вашої творчості в нашій країні», — зазначається у зверненні.
Нелогічним залишається тільки одне: якщо радіо свої відсотки вже виплатили, то чому чергова ОКУ знову їх вимагає. Найімовірніше, йдеться про підміну понять авторського і суміжного прав.
Згідно з 72-ю постановою Кабінету Міністрів, радіостанції повинні сплачувати ОКУ відрахування не менше двох відсотків свого доходу окремо за авторські й окремо за суміжні права. Максимальну границю відрахувань не вказано. Як пояснив «УМ» директор асоціації «Дім авторів музики в Україні» Олег Левченко, якій УМВГ довіряє збір авторської винагороди, максимальна межа залежить від багатьох факторів: території покриття, рейтингу радіо чи, наприклад, часу виходу композиції. «Встановлення межі виплат — це договірний процес. Тому ми надіслали — якщо йдеться про «Русское радио» — три офіційні листи з проханням провести перемовини на цю тему. Досі так і не отримали жодної відповіді», — розповів Олег Левченко.
Він запевняє, що про вісім відсотків відрахувань чує вперше, адже як видно зі сказаного вище, цей процес індивідуальний для кожної радіостанції. На запитання «УМ», який відсоток із зібраних коштів отримує безпосередньо автор, директор асоціації «Дім авторів музики в Україні» сказав: «Ми маємо систему розподілу коштів, яка, в свою чергу, залежить від інших факторів — це і час, і кількість звучання. Давайте розглянемо конкретний приклад, так би мовити, на хлопський розум. Радіокомпанія Х платить авторську винагороду в сумі 6,5 тисячі грн. в місяць. Ми проводимо відрахування поквартально, значить, множимо цю суму на три. Маємо 19,5 тисячі. Щомісяця радіостанція надсилає нам звіт про кількість використаних в ефірі композицій — 10 разів чи 20, по-різному. В середньому — це 30 тисяч пісень у квартал. Щоб дізнатися, скільки коштуватиме одна пісня, яка звучала один раз у квартал, ділимо 19,5 тисяч на 30 тисяч — отримуємо 65 копійок».
Досі виплатою авторських прав займалося, в основному, державне підприємство Український альянс авторських та суміжних прав, яке мало у своєму реєстрі домовленості на ретрансляцію в Україні майже всієї музики закордонних виконавців, у тому числі з Російським авторським товариством, тобто з такими виконавцями як Валерія, Земфіра та інші. Тепер частину свого реєстру — російська музика включно з українськими виконавцями ВІА «Гра» та Таїсія Повалій — УААСП передала УМВГ.
Безперечно, конфлікт виник через недосконалість українських законів, зокрема про авторські та суміжні права. Юристи говорять, що у ньому багато неточностей і потрібні зміни, а самі суди сивіють, вкотре розглядаючи судові справи з приводу виплати відрахувань. НАМ зауважує, що їхня вимога чітка: створити одну організацію, яка б справедливо контролювала не тільки збір, а й розподіл відрахувань за авторськими та суміжними правами.
Чи зникне частина росiйської музики з ефiрiв радiостанцiй 19 лютого, так i не зрозумiло. Тим часом інтернет-форуми знову запістрявіли некоректними та ксенофобськими коментарями про заборону російської музики. Україна знову наступає на свої граблі.
Вислухавши дві точки зору, «УМ» звернулася до зацікавленої сторони — самого виконавця, а також автора слів та музики. На запитання, чи отримує гурт «Океан Ельзи» відрахування з авторських та суміжних прав, відповів керівник юридичної фірми «Трайдент» Дмитро Гузій, який співпрацює з групою: «Отримує, але це номінальні суми, які не відповідають реаліям сьогоднішнього ринку. Така ситуація виникає в силу недосконалої системи виплат, яка безперечно не прописана в Законі про авторські та суміжні права. І взагалі закон не досконалий вже хоча б тому, що його можна тлумачити в той чи інший, вигідний комусь спосіб.
Переважно ОКУ погоджуються на менші виплати, але зараз, аніж витрачати час і починати безкінечні позови до суду. Самі ж музиканти не будуть розбиратися з нормативними актами чи тягатися по судах: вони не того складу характеру і без того мають чим займатися. Крім того, спрацьовує логіка: якщо я популярний, то гроші і без того заробляю, якщо я не популярний і не часто кручусь на радіо, нема заради чого починати цирк».
* У Росії збором авторських і суміжних прав займається Російське авторське товариство (РАО). Мінімальної чи максимальної межі виплат не встановлено, про це сторони домовляються.
* Австралійська компанія APRA отримує від радіостанцій один відсоток від валового доходу з реклами за поточний місяць.
* У Німеччині розмір виплати коливається від 0,32 до 5,63 відсотка, залежно від того, який обсяг займають композиції від загального ефіру радіостанції.
* Не менше 1,5 відсотка від валового прибутку радіостанції за фінансовий рік отримує Японське товариство з управління правами авторів, композиторів і видавців (JASRAC). За кожну трансляцію творів, які не узгоджені з товариством, встановлено відрахування у розмірі 64 000 йен (приблизно 2 тис. гривень) за 5 хвилин.
* Відповідно до кодексу Франції про інтелектуальну власність, несплата винагороди автору чи виконавцю у зв'язку з приватним копіюванням чи публічним сповіщенням тягне за собою накладення штрафу в розмірі один мільйон франків.
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
