Божевілля сильних тілом

      Iмпровізовані змагання найвитриваліших «любителів гарячої пари», напевне, влаштовували з давніх-давен. Але офіційно цей дивний вид спорту був зареєстрований наприкінці ХХ століття у фінському містечку Хейнола. Згодом почали проводити міжнародні змагання і навіть чемпіонати світу з саунного спорту.

      У кабінці з однiєю прозорою стiнкою  одночасно перебувають шестеро учасників, за якими уважно стежать судді. Кожні 30 секунд на каміння виливають півлітра води. Температура повітря в кабінці становить близько 110—120оС, але складність умов визначається не так температурними показниками, як рівнем вологості.

      Результат фіксують лише в тому випадку, коли учасник вийшов «на волю» самостійно. Якщо ж йому допомагають це зробити, результат (час «відсидки») не зараховується. Також, згідно з правилами, спортсмен повинен сидіти з розплющеними очима й тримати підборіддя не нижче рівня плечей — класти голову на коліна не можна. За перше порушення учасник одержує попередження, за повторне його знімають зі змагань (виводять із кабінки).

      Крім фінів, визнаними лідерами у саунному спорті сьогодні вважають білорусiв. В Україні свої «банних справ майстри» є також. Зокрема, киянка Валентина Зезюліна на одному з чемпіонатів світу посіла п'яте місце.

      У чоловіків досягнення більш скромні. Щоправда, серед представників сильної статі конкуренція гостріша: якщо жінки зазвичай змагаються лише у півфіналі й фіналі, то чоловікам, перш ніж потрапити до топ-шістки, потрібно пройти три «пекельнi кола».

      «На одному з чемпіонатів світу повітря у кабінці було не дуже «мокрим», тому багато хто протримався 15—17 хвилин, — розповідає один із найсильніших українських «сауністів» Олексій Свінцицький. — Наступного року організатори вирішили «прискорити процес», піднявши вологість до 80 процентів. Горіло все тіло, й люди «вилітали» з сауни через дві—три хвилини».

      Наші «збірники» свідчать: нерідко на результат впливають побічні фактори, зокрема розташування учасників у кабінці. Зручнішим вважається місце біля виходу, найгіршим — біля самої перегородки, що розділяє пару, де зазвичай сидять учасники під третім і четвертим номерами.

      А ще є маленькі хитрощі, які в олімпійському спорті прирівняли б до застосування допінгу. Кажуть, декотрі учасники використовують спеціальні мазі, що підвищують стійкість організму до високих температур. Подібні маніпуляції, звісно, виконують подалі від суддівських очей. Утім є й легальні прийоми, що допомагають протриматися в кабінці довше. Так, досвідчені «сауністи» радять дихати уривчасто й не на всі груди, а також весь час рухати в роті язиком, щоб попередити потрапляння у легені гарячого повітря.

      Звичайна людина, дізнавшись про існування подібного виду спорту, може запитати: а навіщо ці страждання? Відповісти на це питання справді непросто. Але, напевно, така вже природа людини, що їй хочеться постійно випробовувати себе — у горах і в підземеллі, на морі й під водою, на лютому холоді й за пекельної спеки. Підкоривши одну вершину, справжній екстремал ніколи не зупиняється.

      От і українські любителі високих і низьких температур нещодавно придумали новий вид спорту — екстриматлон, тобто двоборство, що поєднує саунний спорт й моржування. Спочатку учасники змагаються на витримку в сауні, а потім — у крижаній воді. Перемагає той, чий сумарний час виявиться найбільшим. Досвідчені «бійці» кажуть, що головне тут — правильно розподілити сили, адже перепад температур сягає більше 100 градусів, і якщо «перепаритися» в сауні, то у холодній воді можна втратити свідомість. В Україні пройшло вже декілька турнірів.

Світлана НАКОНЕЧНА.