А ПРАВДА, ЩО...

      — У п'ятницю, 19 грудня, з 15-ї до 18-ї години в книгарні «Наукова думка» (Європейська площа) ми справді будемо продавати свої і чужі книжки. Всі, кого я запросив узяти участь у цій акції, погодилися, це Оксана Забужко, Олександр Ірванець, Юрій Покальчук, Євгенія Кононенко, Олесь Ульяненко і я сам. Письменники не стоятимуть біля касових апаратів, лише за прилавком, хоча я можу розібратися і з касою. А взагалі у мене багатий досвід у плані продажу своїх книжок. У 1993 році я продавав свої книжки на вулиці — вроздріб і оптом, а коли я став на Андріївському узвозі з табличкою на грудях «Автор», першим до мене підійшов рекетир, який контролював цю територію. З'ясувавши, що й до чого, він сказав: будуть ображати, звертайся до мене, я тут щодня о 12-й. Тут автор з вдячністю хотів підписати «захиснику» книжку, але той ввічливо так відмовився: спасибі, я книжок не читаю. Минулого року я продавав книжки на Форумі видавців у Львові, але за півтори години все розпродав, і далі робити за прилавком було нічого. Щоб подібного не сталося в п'ятницю, «Наукова думка» пообіцяла дозамовити книжки насамперед тих письменників, що стоятимуть за прилавком, аби всім вистачило.

      Це спроба наблизити письменників до читачів, наприклад, це унікальна можливість поспілкуватися з Ульяненком, який рідко де з'являється і якого дуже важко знайти ще й тому, що він не має телефона. Можливо, наступного разу я запрошу ще якихось інших літераторів, хоча таких середньо-молодих, які б, до того ж, могли вільно спілкуватися з незнайомими людьми, не дуже багато.

      Як бонус — усім колегам я виставлю шампанське.

      Р. S. Ніяких «миколаївських» шапок і чобіт не планується, письменник за прилавком — це вже й так святий Миколай, вважає Андрій Курков, автор романів «Пікнік на льоду», «Гра у відрізаний палець», трилогії «Географія одиночного пострілу», «Добрий ангел смерті», «Любий друг, товариш покійника», «Сади пана Мічуріна» тощо.

      — Ви будете сміятися, але я належу до жінок, які завжди роблять собі подарунки самі. Ось уже третій рік поспіль у день святого Миколая, який збігається з моїм днем народження, я виймаю з-під подушки незмінний подарунок — власну книжку.

      «Солодка Даруся» — не тільки одинадцята моя книжка, це, на мою думку, — поки що моя найкраща книжка. Жанр — історично-психологічна  «драма на три життя». Складається із трьох самостійних повістей — «Даруся», «Іван Цвичок» і «Михайлове чудо», — скомпонованих так, що їх можна читати у будь-якій послідовності, але це не вплине на сприйняття. Видавці (львівська літературна агенція «Піраміда») вважають, що «Солодка Даруся» — «моральне застереження-забобон про те, що історія і кожна окрема людина за всіх часів і режимів пов'язані однiєю пуповиною, а гріх і його спокута — явища майже матеріальні. Це розповідь про нещадні жорна історії, невитравлюване людське зло і незнищенне добро водночас, про природну толерантність людей різної крові і націй у часи історичних катаклізмів та про незбагненні пристрасті людського серця».

      А загалом я не приховую, що маю намір написати цілу бібліотеку, в якій можна було б знайти книжку на різні смаки — від елітного до масового. Цьому задумові й підпорядковані мої попередні «Життя коротке», «Нація», «Фуршет від Марії Матіос», «Бульварний роман» i нарешті — «Солодка Даруся».