Ірак на вулиці Прорізній

      Театральний режисер Джавад ель Есседі, добре знаний на міжнародних фестивалях у Франції, Німеччині, Італії, Іспанії, вже 25 років не був удома, в Іраку. Він тільки телефонує своїм рідним, інколи пише їм листи. На цей крок Джавад пішов добровільно. В його рідному місті Кербала за режиму Хусейна люди потерпали від злиднів, зростала злочинність, збільшувалася кількість неписьменних. «Як на Україні за комуністів, — каже Джавад. — Але в Іраку це продовжується й сьогодні. Буває таке, що люди мруть від голоду. А коли Ірак окупувала Америка, почали з'являтися на дорогах, під ганками трупи. Американські солдати гвалтують іракських жінок, убивають їхніх дітей. Море людей кинулося шукати порятунку за кордоном. Але, щоб отримати статус біженця, іракцям треба чекати іноді кілька років. Часто вони в неопалюваних підвалах хворіють на туберкульоз, помирають. У Корані сказано, що той, хто залишить свою батьківщину, буде покараний. Ми залишили свою батьківщину...»

      Джавад написав драматичний твір «Жінки та війна». І вирішив зробити тур з однойменною виставою країнами Європи. І щоб грали в цій виставі актори тієї країни, в якій вона йде. Нещодавно Джавад приїхав в Україну. «Хочу зламати стереотипи щодо мусульман, хочу привернути увагу до проблеми Іраку. Війна закінчилась. Але в країні жити не можна. Ледве виживають і ті, хто поїхав за її межі. Моя рідна сестра емігрувала до Німеччини, жила в холодному підвалі, харчувалася сухим хлібом. Комісія з питань біженців їй відмовила, і моїй сестрі довелося протягом трьох днів виїхати з країни. Вона повернулась додому і там померла».

      Прем'єра вистави «Жінки та війна» відбудеться 19 грудня на малій сцені київського «Молодого театру». Сама п'єса написана арабською, тому довелося її термiново перекладати українською та адаптувати відповідно до нашого, українського, сприйняття. Далі був відбір актрис. «На кожну роль було три претендентки — розповідає виконавиця ролі Райхани актриса Ірма Вітовська.— Але пройти кастинг виявилося легше, ніж те, що почалося потім. Джавад — набагато вимогливіший від усіх київських режисерів. Як сказав, що за півтора місяця ми маємо вже ставити спектакль, його слово має бути законом. На той час я була задіяна ще в одному проекті, доводилося все відкладати, якось відпрошуватися з репетицій — Джавад дуже сердився, коли хтось запізнювався». «Нам дуже допомогло знання англійської, — зізнається Олена Хижна, виконавиця ролі Аміни. — Я навіть не мала уявлення, що таке арабський світ, хто такі мусульмани. І режисер розповідав тоді, як він жив у себе вдома. Коли ще був малим у великому місті, ніде не було електрики, і тому вся сім'я дуже рано лягала спати, бо свічки й час були великим дефіцитом. Разом iз такими оповідями ми репетирували виставу».

      «Жінки та війна» — п'єса на одну дію. Все відбувається у вогкому німецькому підвалі, куди занесло трьох різних за переконаннями, характерами і віком жінок. Вони залишили свій дім, не оглядаючись, без сліз. Їхні сім'ї далеко. Тепер вони беззахисні. «Я не знаю, — каже Джавад ель Есседді, — як сприйме українець мою виставу. Але чомусь хочеться вірити, що мене зрозуміють. Війна сама по собі страшна. Жінки на дорогах війни — це завжди біль та беззахисність. Граничний стан, у якому перебувають героїні вистави, неодноразово доведе вам, що людина та війна — речі, які ніколи не можуть існувати разом. Іракці багато страждали. Як свого часу українці. Не хочу багато. Помоліться за нас».