Куди відступав Мазепа з Карлом XII?

Мазепа вiдступав через Дике Поле

      Свого телебачення у Верхньодніпровську нині немає. Як місцеві ентузіасти не намагалися започаткувати окремий канал для місцевого глядача, благородні наміри втілити в життя так і не вдалося. Але є в цьому мiстi телестудія. Дитяча. Вона примудрилася проіснувати вже цілих десять років, так і не вибравшись iз «пелюшок» у розумінні технічного забезпечення на рівень більш-менш сучасних вимог.

      Проте амбітні «ракурсівці» простими телезасобами взялися заперечувати, здавалося б, незаперечні версії щодо того чи іншого персонажу або ж факту. У царині історії вони й узагалі замахнулися на, вважай, прописні істини.

      Причому, досліджуючи теми для своїх фільмів, юнi студiйцi та їхнiй керiвник Галина Солдатенко проходять пішки десятки кілометрів, прагнучи пізнати кожну деталь. Отож нерідко, засвоюючи одну, натрапляють на іншу. Як от у фільмі про свого земляка Олександра Поля. В однiй iз робiт цей iсторик розповiдає про місце переправи через Дніпро шведів та Івана Мазепи після поразки під Полтавою. Шлях відступаючих проліг на захід у напрямку Олександрії, потім вони звернули на Інкерманський шлях, за свідченням Поля, Мазепі добре знайомий...

      А в Галини Миколаївни вже й ціла низка запитань «на засипку» для своїх вихованців готова. Чи міг хитрий, розумний, кмітливий Мазепа відступати шляхом, описаним ним же після турецьких походів? Переслідувачам, у такому разi, наздогнати втікачів було б дуже просто. Та й як легка кіннота князя Волконського протягом семи днів не змогла дістати обтяженого обозами з пораненим шведським королем Івана Мазепу? Виходить, своїм шляхом він сплутав переслідувачам усі карти?

      Отож у студійців виникла думка про те, що Мазепа зі шведами відступав через Дике Поле. Пересувалися вони, найімовірніше, суходолом — усе-таки за ними рухалися важкі вози, а навіть на малих річках мостів не було.

      Зрештою, пройшовши значну частину передбачуваного відступу, студійці гайнули до Музею Полтавської битви. Там відкрили для себе чимало цікавого. Зовсім випадково стали й свідками того, як шведська делегація покладала квіти до пам'ятника своїм та нашим воїнам. Юнi репортери з відеокамерою прошмигнули до шведів без найменших комплексів, i зворушений керівник іноземної делегації — ним виявився відставний генерал, який очолює у Швеції Товариство військової історії — відмовити їм в інтерв'ю через перекладача не міг. А потім не стримував свого подиву від того, що діти висловлюють думки, не зовсім співзвучні з офіційною iсторiографiєю.

      Згодом студійці звернулися до генерала з листом, у якому насамперед повідомили, що вважають шляхом відступу Карла ХII саме терени Верхньодніпровського району. Швед з такою версією охоче погодився, навіть назвав ім'я генерала, який відволікав погоню. Зрештою, листування завершилося тим, що він призначив зустріч. Представницька делегація  iз сорока науковцiв подорожувала Україною спеціальним залізничним составом. І хоч у Дніпропетровську шведи зупинилися на кілька годин, поспілкуватися вдалося дуже плідно. «Ракурсiвцi» подарували генералу примітивно змонтований (за зізнанням самої панi Солдатенко) фільм «Дике Поле», а потім неабияк здивувалися, що цю стрічку переклали і англійською, і шведською мовами.

Мотря Кочубеївна похована на Верхньодніпровщині?

      Шлях вiдступу Мазепи — не єдина iсторична тема, над якою працювали в «Ракурсi». Студiйцi намагаються розкрити ще одну «загадку століття»: де померла знаменита юнка, в яку палко закохався вже немолодий Іван Мазепа? Чи не на Верхньодніпровщині, бува? Студiйцi за iнiцiативою Дашi Перебийнiс створили дослiдницький фiльм «Мотря Кочубеївна».

      Аргументи здаються достоту переконливими. Бо, з одного боку, відомо, що Мотря доживала віку у Пушкарівському монастирі під Полтавою, а з іншого... Студійці знову наводять чимало аргументів на користь свого Верхньодніпровського району, мовляв, Кочубеївна почила в Бозі саме тут. Зокрема, знаменитий географ Петро Семенов-Тяньшанський у своєму «Географическом описании моего Отечества» згадує районний центр саме у зв'язку з тим, що на його околиці похована Мотря. І дійсно, село з такою ж назвою — Пушкарівка — дотепер примикає до Верхньодніпровська. Церква у цих місцях теж існувала, але не збереглася.

      Та й Семенов-Тяньшанський побудував свою аргументацію зовсім не на голому місці. Річ у тім, що його брат був поріднений з Надією Шишкіною, яка належала до роду верхньодніпровських Шишкіних, чиї землі безпосередньо доходили до того місця, де знаходиться ймовiрна могила Мотрі Кочубеївни.

      Ще одна вельми цікава родова лінія пролягає до автора відомої «Історії України-Руси» Миколи Аркаса. Адже він був одружений на іншій представниці верхньодніпровського роду — Ользі Шишкіній. І якраз в одному з видань аркасівської «Історії...» можна побачити зображення могили Кочубеївни. Студійці ту місцину розшукали і тепер наполегливо доводять, що вона неабияк схожа на малюнок у книзі відомого дослідника. Щоправда, там ідеться про розташування поховання саме під Полтавою, але цілком iмовірно, що таке уточнення належить видавцеві, а не безпосередньо авторові.

      Наступний доказ і взагалі пов'язується з нещодавно померлим легендарним важкоатлетом... Султаном Рахмановим. Донедавна навряд чи хтось сумнівався, що по батькові він — узбек, а по матері — українець. Але незадовго до своєї смерті Султан Сабурович немовби став претендувати на землі у селі Акимівці Верхньодніпровського району, мотивуючи тим, що є нащадком Василя Кочубея, того самого наказного гетьмана та генерального судді, батька коханої Івана Мазепи Мотрі. Галина Солдатенко таку аргументацію вважає ніскільки не безпідставною. Адже Рахманови — це український рід. Зокрема, першим чоловіком дружини одного з його найвідоміших представників Олекси Рахманова, доньки Сергія Волконського, був саме Кочубей.

      Принаймні студійці за право на життя саме такої версії знову готові битися до кінця. Тим паче, зо три роки тому телестудія «Ракурс» отримала нові можливості для своєї роботи. Завдяки налагодженому співробітництву з досить потужною за місцевими мірками телекомпанією «Автор-ТВ» у сусідньому Дніпродзержинську. Зрештою, воно трансформувалося у ще одну студію під керівництвом Солдатенко. І саме дніпродзержинська «Ракурс-ТВ» у вересні минулого року з роботою «Танці білого старця» стала дипломантом ХV відкритого фестивалю дитячого і молодіжного кіно та телебачення «Кришталеві джерела», що проходив у Алушті.