«Праця» не потрібна?

17.01.2007

      За часів Союзу школам для уроків «праці» видавали куб лісу, цвяхи, виділяли гроші на ремонт шкільних майстерень. Тепер же Анатолій Дудченко, вчитель трудового навчання Київської школи №306, змушений сам шукати деревину, з якої його учні виготовляють кухонні качалки і дощечки для нарізання хліба, ручки для інструментів та інші вироби. «Часто ми з учнями підбираємо старі рами і вікна, — розповідає пан Анатолій. — Їх викидають на смітник заможніші родини, які можуть собі дозволити вставити нові». Обладнання майстерень тепер ремонтують самі вчителі праці.

      Заробити на дитячих саморобках сьогодні практично нереально, адже навіть виконані з великою майстерністю шкільні вироби на міських ярмарках продають за копійки. Ці гроші простіше й справедливіше віддати дітям, які ці речі самі зробили. «Ось якби школи тісніше співпрацювали з підприємствами, — роздумує Анатолій, — то можна було б просити у «шефів» відходи виробництва. А якби ми були забезпечені матеріалами, то можна було б і роботою гуртка займатися».

      Але не лише відсутність матеріальної бази турбує вчителів трудового навчання. Останні кілька років, за словами Анатолія Дудченка, учні все менше цікавляться «прикладними» видами праці, їх приваблюють нові інформаційні технології. Шкільні адміністрації починають скорочувати кількість годин, відведених на уроки трудового навчання. Як правило, залишають один урок на тиждень для 5—7 класів і зовсім «звільняють» від цих уроків старшокласників. Але у Державному стандарті галузі «Технології», ядром якої є трудове навчання, на вивчення цього предмета відводилось не менше двох годин на тиждень. «Одного уроку на тиждень, — каже пан Дудченко, — вистачає лише на те, щоб пояснити учням, що ми будемо робити і як це робиться. На реальне виконання поставленого завдання часу просто не вистачає».

      Крім того, у деяких школах залишають лише одного вчителя праці, тоді як класи, як правило, діляться під час уроку на «дівчачі» та «хлопчачі» групи. Тож і доводиться вчителю розриватися між слюсарною майстернею і класом, у якому дівчатка вчаться вишивати чи куховарити. В результаті уроки праці перетворюються на «дурдом», у дітей формується несерйозне ставлення до предмета, а замордований учитель отримує мізерну зарплату за невелику кількість годин. Через нестачу годин учителі трудового навчання змушені брати на себе викладання фізкультури, інколи — історії, географії чи навіть працювати завгоспами.

      До редакції надійшов лист від керівників районних методичних об'єднань учителів трудового навчання Києва, підписаний 15 прізвищами. Вчителі-методисти звертаються до міністра освіти та науки Станіслава Ніколаєнка, який неодноразово говорив про потребу повернути престиж робітничим професіям, а також про нестачу кваліфікованих робітників на українських підприємствах. «У структурі шкільної освіти немає іншого предмета, ніж трудове навчання, який би мав такий величезний потенціал iз профорієнтації», — наголошують учителі праці.

      Уроки трудового навчання не лише знайомлять учнів із народними традиціями (писанкарство, художнє випилювання та розпис виробів, вишивання, виготовленя традиційних іграшок), а й дають необхідні практичні навички в електроприладах, спосіб обробки того чи іншого матеріалу. А робота руками розвиває моторику дитини та розвантажує дитячу психіку, перенапружену ускладненою шкільною програмою.

      Викладачі-методисти трудового навчання просять Міністерство освіти прослідкувати за тим, щоб для уроків праці виділяли хоча б дві години на тиждень, передбачені держстандартом. Вони звертають увагу на недостатнє фінансування предмету, тому часто школи не можуть дозволити собі утримувати майстерні у належному стані, а діти не мають умов, щоб успішно оволодівати практичними уміннями та навичками.

      Проблемою є те, що клас дозволяють ділити на групи лише тоді, коли в ньму вчиться не менше 28 учнів. При цьому в майстернях найчастіше є не більше десяти обладнаних робочих місць. Та й кількість дітей у класах останнім часом скоротилася. Тому, вважають вчителі, ці норми застаріли, варто запровадити нові, за якими клас можна ділити на групи, коли в ньому навчається 18—22 учні.

      Педагоги переконані, що піднімати авторитет учителя та трударя треба не славослів’ям, а конкретними діями, спрямованими на покращення умов праці, матеріальної бази навчальних закладів, реального підвищення заробітної плати, соціального захисту.

Богдана СОРОКА.
  • За що воюємо на Донбасі?

    У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>

  • «Ми розробили тести, здатні розпізнати справжнього вчителя»

    Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>

  • Майбутнє пам’яті

    Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>

  • «ХНУРЕреволюція»

    Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>

  • Луцький уже йде на посадку?

    Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>

  • Усе почалося з Брейгеля...

    Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>