Митрополит-міністр

      Сто величезних коробок з архівом митрополита Іларіона (Івана Огієнка) зберігаються за кордоном — у канадському Вінніпезі. В архіві — рукописи, листування, документи про українську еміграцію. В останнє десятиліття свого життя митрополит звозив до Колегії св. Андрія у Вінніпезі архіви українських діячів, які помирали в діаспорі, цінні рукописи, стародруки. Таким чином безцінні пам'ятки української еміграції були врятовані й збереглися.

      Огієнко прожив 90 років, і кожен день з його довгого життя, за висловом богослова й мистецтвознавця Дмитра Степовика, «був днем бджоли, що від світання до смеркання носить по краплині мед до свого вулика». Загалом Огієнко створив понад 1000 праць із різних галузей знань. Серед них енциклопедичні «Історія української культури», «Українська церква», «Історія української літературної мови», «Дохристиянські вірування українського народу», за якими сьогодні полюбляють писати реферати студенти.

      Згідно з заповітом владики, юридично оформленим 15 квітня 1967 року, його надбання мають обов'язково передати на Батьківщину за двох умов: коли Україна буде вільною і коли буде вільною її церква. Канадська сторона вважає, що умови для цього ще не настали.

      У Канаді Іван Огієнко оселився після ІІ Світової війни. Вивіз у пам'яті небанальний досвід політика й культуролога, міністра освіти й віросповідань в уряді УНР. Як головний освітянин підготував проект правопису української мови, працював над впровадженням літературної мови в освіту, церковне життя, державні установи, торгівлю, медицину і військо. Прищеплював своїм колегам — вчителям і викладачам гасло: «Для одного народу — одна літературна мова!» , своїми педагогічними розробками «вимішував» східно- та західноукраїнський варіанти літературної мови в тісто спільного «хліба» слова. Опублікував безліч словників, методичок і посібників: «Вчімося рідної мови», «Порадник студентам, вчителям і всім тим, хто бажає навчатись української мови».

      1919 року Огієнко став міністром віросповідань, вперше сформулював основи української автокефалії. Від імені уряду УНР він написав і обгрунтував вимогу до Вселенського патріархату про надання українській церкві автокефалії.

      Доктор філософії, професор Огієнко у 1940 році прийняв чернечий постриг і отримав ім'я Іларіон. Був висвячений на архієпископа Холмського і Підляського, згодом — на митрополита. Найбільша друкарня УГКЦ у Жовкві протягом семи років випускала православний журнал «Рідна мова», редагований Огієнком. 1937 року у Львові вийшов друком перекладений ним «Новий Заповіт». Повністю Огієнковий переклад Біблії опублікувало 1962 року в Лондоні Британське біблійне товариство, яке визнало його одним із кращих у світовій біблеїстиці. У Канаді митрополит невпізнанно змінив на краще богословську освіту для православних українців, перетворив богословський факультет Манітобського університету на Колегію ім. св. апостола Андрія.

      У своїх поемах і романах митрополит осмислював духовний та історичний досвід свого народу. Нам би цікаво було почитати, що він написав у епопеї з двох частин «Наш бій за державність». Утім переважна більшість творів Огієнка сьогодні недоступна українській громадськості. Значна їх частина перебуває за кордоном — у Польщі, Швейцарії, Канаді, Німеччині, тож користуватися нею можуть лише окремі українські дослідники.

      Водночас в Україні вже понад 10 років присуджується багатогалузева премія імені Івана Огієнка — діячам літератури і мистецтва, науки і освіти, громадської, політичної та церковної сфери. У 2003 році в Києві створено Фундацію імені митрополита Іларіона, яку очолив знаний дослідник спадщини Огієнка професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка Микола Тимошик. Фундація насамперед намагається повернути в Україну величезну творчу спадщину мислителя та його подвижників.