Продамо країну оптом і вроздріб!

      Минулий тиждень наша держава провела під знаком приватизації: парламент ухвалив низку законів, які дали зелене світло роздержавленню підприємств-монополістів, великих, не дуже і зовсім дрібних об'єктів, що впродовж цього року стануть чиєюсь власністю. Процес «було наше — стало ваше» завжди викликає величезне зацікавлення з боку політиків, урядовців, фахівців, а надто людей, які працюють на підприємствах, що готуються змінити форму власності. Різнополярних оцінок, переважно від зацікавлених осіб, довелось почути чимало. Ми ж, запросивши до розмови незалежного експерта, спробували дати відповідь на головне питання: чиї інтереси стоять за тими чи іншими рішеннями, і які наслідки вони матимуть для країни і більшості її мешканців?

Верховній Раді «приватизаційних» повноважень не додали...

      В останні дні старого року Віктор Ющенко повернув до парламенту законопроект про перелік державних об'єктів, які мали виставити на продаж — оскільки, на думку глави держави, деякі його пункти не відповідали Конституції. «Антикризова» коаліція, яка на більшість ініціатив Президента реагує дещо нервово, цього разу виявила чудеса конструктивної співпраці. І більшістю голосів підтримала пропозиції з Банкової: встановити суворішу відповідальність за самозахоплення землі, за будівництво будь-яких споруд на цих «прихватизованих» ділянках, ще раз дозволила роздержавити «кити» української промисловості — окрім «Укртелекому», ще й Одеський припортовий завод, «Комсомольське рудоуправління» тощо. В переліку залишилось 16 підприємств, що не підлягають приватизації, та ще 24, які заборонено приватизувати, але можна корпоратизувати. 

      «Зміст першого варіанту закону зводився до того, що Верховна Рада регламентувала, які саме будемо приватизувати, окрім тих, що дозволяє закон, і якими чином це треба робити, — коментує президент Центру економічного розвитку Олександр Пасхавер. — В новому варіанті закон про приватизацію — це банальний список об'єктів, які заборонені до приватизації. Про це навіть не варто багато говорити: таких законів Верховна Рада ухвалювала сотні. І кожні два-три місяці до цього списку будуть приймати доповнення. Скасоване втручання депутатів у процес приватизації, а сам список «недоторканних» підприємств зменшено відповідно до пропозицій Президента.

      Якщо попередній варіант був спробою Верховної Ради втрутитись, розширити повноваження законодавчої влади і обмежити виконавчої, то зараз парламент повернув статус-кво: відновив процес роздержавлення до того стану, у якому він існує вже понад десятиліття. Добре це чи погано — залежить від думки кожного фахівця. Я вважаю, що це правильно. Адже роздержавлення — це не механічний процес, і до різних підприємств мають бути різні підходи. Пересічні заводи і фабрики треба приватизувати в межах повноважень виконавчої влади. Щодо важливих виробничих комплексів загальнодержавного значення, то для цього необхідно ухвалювати спеціальні закони. Втім така практика існувала у нас досі. Якщо Верховна Рада опікуватиметься кожним виробництвом, то це тільки заважатиме роботі».

...але й Валентину Семенюк у правах не обмежили

      Верховна Рада підтримала в першому читанні законопроект, який обмежує право Фонду державного майна встановлювати додаткові умови участі покупців у аукціоні чи конкурсі — цим має зайнятись безпосередньо Кабінет Міністрів. Такої думки дотримуються 380 народних депутатів з 422. Проте експерти вважають, що твердити про «зв'язані руки» пані Семенюк не доводиться.

      «Закон і надалі дозволяє ФДМ встановлювати свої «правила гри» — в тих чи інших формах, — переконаний Олександр Пасхавер. — Тільки в різних законах вони називаються по-різному: додаткові умови, інвестиційні зобов'язання, кваліфікаційні умови.

      Питання: добре це чи погано? — тема для дискусії. Якщо, скажімо, ми підозрюємо — а всі ми і справді підозрюємо рідну державу та її бюрократію, що вони схильні нас ошукати — тоді, звичайно, краще продавати всі об'єкти на аукціоні без жодних додаткових умов. Але коли до їхнього числа потрапляють  великі і потужні підприємства, значить ми передаємо їх у власність транснаціонального капіталу. Постає ще одне питання: чи готові ми віддати все, у тому числі наші найважливіші заводи і фабрики? Якщо так, як це було, наприклад, із «Криворіжсталлю», то аукціон — справді найкращий метод. Якщо ж ми хочемо вводити обмеження, то для цього нам треба створити інструменти».

Нести на ринок чи самі з'їмо?

      Голова Фонду держмайна заявила, що продаж і «проїдання» державної власності треба припинити. Адже «ласих шматочків» вітчизняної індустрії залишилось вже дуже мало — щонайбільше на три роки більш-менш активної приватизації. А потім захочемо реалізувати на аукціоні чергового гіганта промисловості за добру ціну, аби поповнити державну кишеню, а продавати вже нічого!

      «Я категорично не погоджуюсь з визначенням приватизації як «продажу ласих шматків», — каже Олександр Йосипович. — Це надто гастрономічний погляд на процес. Ми визначаємо роздержавлення як формування ефективного виробничого комплексу. І заробляти гроші треба не тільки із самого факту продажу, але й регулюванням діями власників — щоб до керма заводу прийшли найбільш ефективні менеджери. Продати підприємство і заробити якнайбільше чи віддати його в «добрі руки» — не може бути метою. Головне завдання — підвищити ефективність суспільного виробництва. Приватизація дуже сильно «зчеплена» з розвитком країни, її майбутнім та національною безпекою держави.

      Залізниця, нафто- і газопроводи, оборонний комплекс, автошляхи — хіба це «ласий шматок», який ми або залишимо для себе, або віддамо негідникам-капіталістам?! Все перелічене, це, насамперед, важливі об'єкти і дуже дорогі індустріальні комплекси, які нині перебувають в державній власності. Мають вони і надалі залишатися там чи переходити у приватні руки — непросте питання. Щодо кожного з таких комплексів необхідна суспільна дискусія: якими методами ними варто управляти, як поєднати державну і приватну власність?»

      — Пані Семенюк заявила, що в державі залишилось власності на 29,5 мільярда?

      — Мільярдів чого — сподіваюсь, хоч доларів, а не гривень? Таки гривень?! Ні, сума є значно, неспівмірно більшою, ніж навіть 29 мільярдів доларів. Все залежить від того, наскільки ефективно ми продаватимемо державне майно. 

Продати власність дорожче можна. І 10 мільярдів цього року — далеко не межа

      Думка — якщо ми продаємо, значить завдаємо шкоди країнi — в тій чи іншій формі лунає в багатьох висловлюваннях наших державних діячів. Така думка зовсім неправильна. Якщо б приватизація завдавала шкоди, то чому, скажіть, після того, як в Україні почався процес роздержавлення, було зафіксовано зростання економіки».

      — А за допомогою яких чинників можна роздержавлювати власність більш ефективно?

      — Щоб поліпшити процес, треба поліпшити суспільство. Що це значить? Насамперед, що громадяни мають контролювати владу і не лінуватись це робити. Будь-яка влада, що не перебуває під лупою суспільного інтересу, є неефективною. Чим інтенсивніше ми контролюємо владу, тим сильніше зростає ефективність держави та її бюрократії. Біда в тому, що всі ми чомусь асоціюємось з державою, а не з країною. Держава — це просто форма обслуговування кожного з нас, машина для виконання головних суспільних завдань. Яку «машину» ми терпимо, такою вона і є.

      На думку Олександра Пасхавера, цифра десять мільярдів гривень, які держава має виручити від приватизації в 2007 році, є цілком реальною, особливо якщо врахувати земельні ділянки. «Коли мене запитують: реальна цифра від приватизації чи ні, я завжди відповідаю, які саме об'єкти ми продамо і скільки за них зможемо заробити, як то кажуть, наша остання проблема, — стверджує експерт. — Найголовніше питання: кому саме ми продамо державну власність, яким чином це зробимо, як врегулюємо систему управління приватизованого підприємства. Багатств у країні достатньо, і продати їх на певну суму, якщо ми справді ставимо це за мету,  а не бавимося в неї, зовсім не проблема.

«Укртелеком» і компанію нарешті оцінили. Але чи прослуховуватимуть його власники наші телефони?

      Про користь та шкоду від приватизації державного монополіста стаціонарного телефонного зв'язку — «Укртелекому» — говорять з різних трибун уже давно. Ще з тих часів, коли він справді був монополістом. Нині ж, не надто вдало конкуруючи з операторами стільникового мовлення, це держпідприємство не виглядає вже так спокусливо.

      Та як би там не було, крапку поставлено: «Укртелеком» разом із компанією таки продадуть. А фахівці із Фонду державного майна визначили, скільки за це можна отримати: телефонний гігант, буцімто, принесе в державну скарбницю 1 мільярд доларів, а 38 відсотків акцій «Комсомольського рудоуправління» — щонайменше 70 мільйонів.

      «Я не можу ні підтвердити, ні спростувати ці цифри, — каже Олександр Пасхавер. — Для цього необхідно провести серйозні розрахунки. Єдине, що я можу сказати: «Укртелеком» треба було продавати ще вісім років тому. За цей час ми не отримали багато мільярдів доларів, а громадяни втратили шанс мати надійне, за європейським зразком, телефонне обслуговування. Натомість на ньому встигли стати мільйонерами багато людей. Дехто з керівництва не хоче приватизації? Я би на їхньому місці також не хотів».

      Голова ФДМУ, хоч і виконуватиме волю депутатів, вважала за необхідне оприлюднити власну, діаметрально протилежну точку зору. «Власник «Укртелекому» одержить можливість прослуховувати будь-який стаціонарний телефон країни. А господар Одеського припортового контролюватиме аміачний трубопровід, аварія на якому може викликати екологічну катастрофу», — цитує слова Валентини Семенюк її прес-служба.

«Чорт» у квартирі боржника

      Верховна Рада відмовилась від вимоги опозиції і не проголосувала в першому читанні за законопроект, який забороняє конфіскувати житло злісним неплатникам за житлово-комунальні послуги. «В період, коли ЖКГ лавиноподібно збільшує ціни за свої послуги, а уряд Януковича перетворився в гігантського митаря, який обклав даниною всю Україну, ціла держава може перетворитись на країну бомжів», — стверджує лідер БЮТ Юлія Тимошенко.

      Законопроект містить перелік умов, за яких боржника не мали права виселити з житла: щомісячний дохід менший за встановлений мінімум, людині вчасно не заплатили заробітну плату, пенсію, соціальні виплати, не компенсували витрати через знецінення грошових вкладень (якщо людина не відмовилась від договору про реструктуризацію заборгованості за житлово-комунальні послуги. — Авт.).

      «Ситуація не виглядає однозначною, — каже Олександр Пасхавер. —  «Чорт», як кажуть, ховається в дрібницях. Ми ще не готові просто копіювати методи, які діють у країнах з ліберальною економікою. З одного боку, це пов'язано з ментальністю народу. Тому нині треба створити певні перехідні форми — коли людина відповідає за свої борги, але її не можна викинути на вулицю зі своїм майном без жодних обмежень. Інша річ, коли йдеться про орендатора, який отримує прибуток, але не платить за комунальними тарифами».

І кімната в гуртожитку — моя фортеця!

      Зареєстровано в парламенті й ще один цікавий законопроект на тему роздержавлення: про зміну до закону про приватизацію державного житлового фонду. Якщо за цей документ проголосують народні обранці, громадяни, які мешкають у гуртожитках, передусім сімейних, зможуть також приватизувати їх — як і власники повноцінних багатометражних квартир. Таким чином, виселити їх із цієї житлоплощі власник гуртожитку вже не зможе.

      «Конфліктів між формальними власниками цих гуртожитків — скажімо, дирекцією заводу та робітниками, які мешкають в цих житлових корпусах, я вважаю, виникне чимало, — прогнозує Олександр Йосипович. — Безсумнівно, добре, що законодавець пішов назустріч цим людям — переважно найбільш соціально незахищеним, давши їм нові права. Вітчизняне законодавство породило цілу низку проблем у роздержавленні «неповноцінного» житла: спочатку ми мали негаразди з приватизацією кімнат у комунальних квартирах. Тепер мешканці цих квартир можуть продавати свою частку. На ринок житла таке рішення депутатів, я вважаю, не вплине».