Розпаковуючи речі після тижневої поїздки до Закарпаття, я буквально завалила холодильник півлітровими пляшечками мінеральної води «Поляна Купель». «Ти що, не могла інших сувенірів набрати? — спантеличено подивилася на мене подружка. — Такої води і в Києві повно...» — «У тому-то й річ, що не такої, — відповіла я, вивантажуючи з рюкзака чергову пляшку. — Водичка, яку розлили на заводі за сто метрів від джерела, смакує зовсім не так, як відвезена в цистерні за сотні кілометрів на інший завод». Води, звісно, вистачило ненадовго. А от вражень від мандрівки до чудового селища Поляна, де цілюща вода по трубопроводах тече мало не до кожного санаторію й готелю, — більше, ніж може вмістити ця шпальта. Особливо якщо згадати екскурсії до колишнього замку графа Шенборна та винних погребів у селищі Середнє. Завдяки гостинності директора комплексу відпочинку «Квеле Поляна» Владислава Безика я переконалася, що на Закарпатті можна гарно відпочити, навіть якщо снігу немає зовсім. Отже, сьогодні я розповім про туристичні приваби регіону, а наступного тижня на шпальті «Здоров'я» ви зможете прочитати про особливості бальнеологічного курорту в селищі Поляна.

Чи могла я уявити, що шалена ідея вдарити об землю лихом-журбою, мандруючи світом, раптом змінить усе моє життя? Несподівані, а часом просто фантастичні пропозиції посипалися на мене звідусіль, і залишилося лише сторчголовою кидатися у вир пригод. І жодного разу я не пошкодувала, що, махнувши рукою на здоровий глузд, відкладала всі невідкладні справи й вирушала у чергові мандри. За півроку мені пощастило вдарити лихом-журбою об новенький сосновий причал на березі прозорої річки Козинки. Мої лихо-журба розбивалися об гранітні береги Неви, бруківку старовинного Вроцлава й кам'яні плити Генуезької фортеці у Криму. Де відпочивати, дізайтеся тут більше інформаціі. І ось серед каламутної безсніжної київської зими раптом випала нагода розвіяти оте осоружне лихо й невідступну громадсько-політичну журбу серед неозорих пісків пустелі.