У нас давно вже виробився певний трафарет, за яким відзначають письменницькі ювілеї. І часом мені починає здаватися, що у безкінечних ювілейних промовах, статтях, передачах діє один і той самий ідеальний герой. Відрізняється лише ім'я, прізвище й кількість премій та нагород.
Зараз, пишучи про Євгена Гуцала, я згадую, як неймовірно його дратувало оте бажання перетворити живу людину з її помилками, творчими невдачами й слабкостями, на бронзовий пам'ятник. І, звичайно, найменше він хотів, аби на той бронзовий пам'ятник перетворювали його.