Кадр із фільму: Грюнбаум напучує фюрера.
Німецьке кіно дедалі активніше звертається до тоталітарного минулого країни — як комуністичного, так і нацистського. Наприкінці минулого року «УМ» розповідала про останній німецький кінохіт «Життя інших» — історію офіцера спецслужб «Штазі». У фільмі «Падіння», який вийшов на екрани Німеччини 2004 року, автори показали «людське обличчя» Гітлера, а вчора в прокаті з'явилася й перша німецька кінокомедія про нацистського лідера під назвою «Мій фюрер: повністю правдива правда про Адольфа Гітлера».
Німецький тижневик «Шпігель» пише з цього приводу: нова хвиля фільмів про Гітлера демонструє потребу показати фюрера звичайною маленькою людиною, яку глядачам легше зрозуміти. «Останній і найнадійніший спосіб розбити міф про великого фюрера — висміяти його», — роблять висновок журналісти.
Попередня прем'єра фільму «Мій фюрер» для кінокритиків та обраної публіки відбулася в місті Ессен. Тисяча перших глядачів стрічки після сеансу влаштувала овацію творцям. Після показу режисер Дані Леві сказав: «Я просто повинен був зробити цей фільм. Нацисти були також людьми, тому в моєму фільмі я показую людей, а не маріонеток. Ми, німці, маємо до себе більше іронії, ніж вважають за кордоном». Режисер вважає свою стрічку «різновидом терапії».
Події фільму розгортаються в грудні 1944 року. Фюрера (його роль виконує актор Хельге Шнайдер) представлено депресивним невротиком та наркоманом, який грається іграшковими крейсерами у ванні, одягає свою вівчарку Блонді у форму СС та вчить її піднімати лапу на привітання «Хайль Гітлер!». І це — в час, коли Берлін зазнає бомбардувань, а фюрер повинен виступити перед своїм народом із довгоочікуваною новорічною промовою та підняти його дух. Оскільки Адольф уже не здатен на таке, міністр пропаганди Йозеф Геббельс (Сильвестер Грот) знаходить у концтаборі єврейського артиста Грюнбаума — саме він навчав фюрера акторської майстерності на початку його політичної кар'єри. Цю роль виконує Ульріх Мюхе, якого минулого року визнали кращим європейським актором за роботу у фільмі «Життя інших».
Геббельс прагне вбити відразу двох зайців: щоб до фюрера повернулася затята ненависть до євреїв та щоб актор повернув Гітлерові вміння брехати людям так, аби вони йому вірили. Натомість Адольф Грюнбаум вирішує скористатися з нагоди та познущатися з нацистського лідера, змушуючи його повзати на животі чи гавкати по-собачому.
Дані Леві, режисер-постановник та сценарист цієї комедії, народився 1957 року в швейцарському місті Базель, куди його мати втекла від нацистських переслідувань. Повернувшись до Німеччини, Леві зняв 11 фільмів разом із подругою Марією Шредер, а в 1994 році спільно з іншим відомим німецьким кінорежисером Томом Тиквером («Біжи, Лоло, біжи», «Парфумер») створив власну кінокомпанію X Filme Creative Pool.
Минулого року Дані Леві зняв фільм «Йди за Цукером» — також комедію, в якій розповідається про двох єврейських братів, котрих розділила Берлінська стіна. Ця стрічка минулого року зібрала більшість німецьких кінонагород.
Звичайно, режисера за такі жарти можна було б звинуватити в антисемітизмі, якби він сам не був євреєм. Дані Леві наполягає: комедійний жанр та сатира є найкращими засобами для розуміння того, як Гітлер користувався підтримкою звичайних німців. Режисер пояснює в інтерв'ю агенції «Ассошіейтед пресс»: «Я вважаю, що дуже важливо подавати старі теми — чи то йдеться про Голокост, чи про нацизм, — у новому, неочікуваному ракурсі. Нескінченне повторювання реалістичних картин із цього приводу викликає в нас втому та лінь, ми вже не сприймаємо їх і не вчимося чомусь новому».
Дані Леві вважає, що нацистських лідерів «поставили на п'єдестал» кінодокументалісти. «Настав час зняти його звідти», — говорить режисер. І зробити це можна через сміх. Здається, його ідею зрозуміли, бо муніципалітети Берліна та Бранденбурга виділили 500 тис. євро на фінансування зйомок цієї стрічки.
Перші відгуки кінокритиків неоднозначні — багато хто вважає, що стрічка не виконала поставленого завдання і не розбила міф Гітлера. Хоча, приміром, провідна німецька інформагенція ДПА підходить до оцінки простіше і вважає фільм просто смішним.
Більше про стрічку «Мій фюрер» можна дізнатися на її офіційному сайті
У Нью–Йорку відбулася одна з найулюбленіших подій шоу–бізнесової тусовки — церемонія вручення премії MTV Video Music Awards, заснованої найпопулярнішим музичним телеканалом у світі. Уперше подію такого масштабу організували в Брукліні, і незважаючи на «непрестижний» статус цього району, дійство було справді вражаючим. >>
Цілком можливо, що за кілька років світ перестане асоціювати Ольгу Куриленко винятково з дівчиною Бонда: сьогодні вона задіяна у кількох проектах всесвітньо відомих режисерів, що дає їй надію вийти за рамки образу статичної красуні. Сміливо припускаю, що у майбутній біографії актриси буде глава, в якій описуватиметься, що змінити амплуа їй дозволила робота у фільмі дебютантки Міхаль Боганім «Земля забуття» (картина виходить на екрани кінотеатрів України 26 квітня): Ольга грає молоду жінку, яка не може забути про трагедію, що сталася в її житті під час вибуху на ЧАЕС. Актриса сама вийшла на проект маловідомої режисерки. «Від когось Ольга довідалася, що існує сценарій фільму про Чорнобиль, і зацікавилася ним, — розповідала в інтерв’ю «УМ» Міхаль. — Оскільки я знімала до цього документальне кіно, то мені не йшлося про те, щоб залучити до роботи над фільмом відомих акторів. Але коли зустрілася з Ольгою і поговорила з нею, то зрозуміла, що вона підходить на цю роль».
Незважаючи на те, що українка працює з такими великими, як Деніел Крейг, Терренс Малік, Том Круз, їй вдається залишатися «земною». «Особливі прикмети» цієї знаменитості: скромність, виваженість, працьовитість. Хоча, можливо, у майбутньому ми дізнаємося про недитячі інтриги, завдяки яким, а не лише екзотичній красі, Куриленко пробиралася на вершини Голлівуду, проте в інтерв’ю «УМ» Оля постала саме такою. За її словами, вона не потребує «зіркової свити»: у неї немає менеджера, асистента, водія, публіциста. «Свою кінокар’єру я будую сама. Для простої поради мені достатньо мого асистента», — стверджує Куриленко. >>
Лікарі, які робили розтин тіла співачки Уїтні Х’юстон, виявили в її легенях воду. Така остання новина із закулісся раптової смерті американської зірки поп– та соулмузики. >>
Цьогорічна, 58–ма, церемонія вручення найвищих американських музичних нагород «Греммі», яка відбулася в Лос–Анджелесі у ніч із неділі на понеділок за київським часом, пройшла під знаком жалоби. Напередодні у своєму готельному номері була знайдена мертвою славетна співачка Уїтні Х’юстон, яка мала виступити на цій церемонії, тож вечір фактично перетворився на вшанування її пам’яті. Спершу організатори навіть думали взагалі скасувати захід, але родина Х’юстон попросила цього не робити. Проте в програму церемонії було внесено зміни. >>
Цьогорічна, 83–тя, церемонія нагородження премією Американської кіноакадемії виявилася чи не найбільш передбачуваною з початку сторіччя. В усіх головних номінаціях «Оскар» отримали фаворити, та й решта переможців критиків не здивували. >>
Змагання, в тому числі й музичні, привабливі несподіванками. Цьогорічне «Євробачення» подарувало дуже симпатичний «сюрприз»: перемогу звичайної німецької дівчини, вчорашньої школярки, яка, не маючи змоги похвалитися вокальними даними чи особливим музичним талантом, підкорила Європу своєю щирістю і простотою. Німеччина стоїть на вухах і носить Лєну Майєр–Ландрут на руках, продюсер на хвилі цієї ейфорії пропонує відправити її на «Євробачення» й наступного року, а сама тріумфаторка зітхає: мовляв, усе це приємно, але коли ж їй тепер навчатися? >>
