В Україні могил героїв, мабуть, більше, ніж калинових кущів. Однак досі немає переліку місць пам'яті — не те що електронного, а хоча б на папері. У вигляді своєрідної мапи зафіксованої національної історії. Як це прийнято в зацiкавлених своїм нацiональним «я» суспільствах. Кілька громадських організацій і одна державна декларують свою причетність до такої праці. Утім реальний і відкритий облік пам'ятних місць та фахове інформування про них в Українi провадить, здається, тільки львівське товариство «Пошук».
Якось, мандруючи інтернетівськими місцями пам'яті, я випадково натрапила на Віртуальний музей ГУЛАГу. Виявилося, що в ньому на високому рівні представлено експозиції майже десяти українських музеїв тоталітаризму та визвольного руху. Стало цікаво: як одна організація змогла подвигнути таку, непідсильну цілій державі, справу? Виявилося, що товариство не тільки музеями опікується, а й досліджує місця поховань, встановлює імена загиблих, описує пам'ятники й меморіальні дошки. Тобто наповнює скарбницю національної пам'яті. Про все це — наша розмова з головою львівського товариства «Пошук» Інною Федущак.