«Терористка» виходить на телеекрани

      Видавництво «Кальварія»  перед самісіньким новим роком надало ліцензію продакшн-компанії Star Media на право створення телесеріалу за мотивами книжок Марини Меднікової. Читачі «УМ»  ще мають пам'ятати участь пані Марини у «Кальварійському» проекті «Жіночий кулак». А в лютому місяці українські та російські (російські, звісно ж, перші) телемани матимуть змогу зустрітися з героями книжок Марини Меднікової «Зірка. Терористка» і «Крутая плюс. Терористка-2». Творча група компанії Star Media разом із Мариною Медніковою і режисерами Туранським і Альошечкіним  активно, аж гай гуде, працюють над новим проектом.

      Користуючись давнім знайомством і співпрацею, кореспондентові «УМ» удалося відірвати пані Марину від роботи і поставити їй кілька, можливо, не надто зручних запитань. Адже «наша пісня гарна й нова»: знову музику замовляють сусіди, знову російські актори виконуватимуть провідні ролі. Особисто мені вже й набридло про це писати. Але симпатія до цієї чудової письменниці переважила огиду до телевізійної тематики з її швидше політичними, ніж мистецькими проблемами. Та й справді, навряд чи хтось виграв би, якби такі непересічні творчі особистості як Марина Меднікова, керуючись винятково принципами патріотизму, сиділи на печі в дірявих свитках, приречено спостерігаючи, як рідна незалежна держава смачно чхає на власні інтереси.

      — Марино Миколаївно, «звиняйте», якщо вам не сподобаються мої запитання, і все ж... Ваші романи «Зірка. Терористка» та «Крутая плюс. Терористка-2» стилістично страшенно відрізняються від таких любих моєму серцю романів «Тю» та «Ой». Як на мене, нові ваші твори занадто вже ладненько вписуються у кон'юнктуру сучасних телеекранізацій. Такі собі карколомні історії для домогосподарок. Що вас більше спонукало «підкоригувати» своє творче амплуа: гроші, популярність, прагнення до публічної реалізації чи, може, зміна творчих і світоглядних пріоритетів?

      — Люба Вікторіє! Давай-но спробуємо обернути інтерв'ю з допиту на діалог. Погомонімо. Принаймні, мені цікаво почути і твої міркування щодо української культури і її становища протягом п'ятнадцяти років незалежності. А моя відповідь на твоє запитання така: не почуваю жодних спонук «звинятися» за те, що мої романи «Терористка» і «Крутая плюс, або Терористка-2» стилістично інші, ніж мої перші романи «Ой!» і «Тю!». Можу помилятися, але в твоєму запитанні  вчувається певна зверхність («карколомні історії для домогосподарок»). Не поділяю я сегрегаційного підходу в літературі, мовляв, є твори для високочолої аристократії, а є для простолюду. Не знаю, еліті чи посполитим адресовані Гашеків Швейк або Еней Котляревського? Так само не доберу, чому кон'юнктурність — це неодмінно якась нечиста сила, що занапащає митців і ввергає їх у такі несосвітенні гріхи, як гроші, прагнення популярності, публічна реалізація і навіть схиляє до зміни світоглядно-творчих пріоритетів. Як на мене, кон'юнктурними були всі світочі художньої писемності. Не було б злободенного попиту, не увічнилися б ані Дон Кіхот, ані Раскольніков. Якби тяжко не відробляли угоди з видавцями (заради грошей) Бальзак, Старицький, Достоєвський етсетера, збідніла б література. І ми всі. А якщо популярність — гандж, пишаймося гонорово тим, що наклади українських письменників сягають «аж»  тисячі примірників. Не знаю інших критеріїв в оцінці фактів і явищ арту (в найширшому сенсі), крім «несподівано» й «цікаво», тобто — талановито. Або нездарно. Та й квит.

      Отакі мої  «творчі та світоглядні пріоритети», коли вже про це зайшлося. Щиро зізнаюся:  свічку поставлю  вищим силам, коли мені вдасться ще якось «підкоригувати» своє творче амплуа за означеними критеріями. Не хочеш поміркувати сама з цього приводу?

      — Та я частенько про це міркую, зокрема на шпальтах «УМ». Серіал «Яд змеи» спершу планують запускати на одному з російських телеканалів. Отже, традиційно для українського ТБ цей серіал буде російськомовний. Чи, може, планується два варіанти?

      — Про серіали, стосовно яких в українських ЗМІ панують, певна річ, рафіновані культуртрегерські смаки і вподобання, вже навіть і згадувати не комільфо. Насправді цей снобізм дається без будь-якої внутрішньої борні і високоестетичного вибору. Питомих, повноцінних, україномовних українських телесеріалів не існує. Як класу. Як предмету розмови. Вікопомне: «нєт чєловєка — нєт проблеми». Чом би й не пишатися тим,  що про ті осоружні серіали не пишемо? Не надто й хочеться. Виноград зелений. Колись крутили трофейну «фільму» «Судьба солдата в Амєріке». Тією ж мовою похватніше сказати про «судьбу сценарістов, актьоров» та інших «кінематографістов» в Україні.  У нас є кому писати сценарії, фільмувати,  продукувати телесеріали, розігрувати їхніх персонажів. Нема кому — фінансувати. Немає ринку збуту — хто їх купить?!  Позаяк «моє амплуа» — романи й сценарії, мені з цієї тички не видко відповіді на просте запитання: хто б мені замовив сценарій українського телесеріалу? Хоч на десять серій, хоч на сто, хоч на сто п'ятдесят. Я б написала. І не один. Українською мовою. Про українське життя. І ніскілечки не комплексувала б ні від пристойного гонорару, ні від публічної реалізації — популярності. Ні від того, що моя сусідка Льоля зронила б сльозу, споглядаючи жіночі долі українок, як вона схлипує над моїми російськомовними «Сестрами по крові». Отож, я питаю тебе, сестро Вікторіє, може ти знаєш відповіді на мої і свої запитання? Або можеш, скориставшись із професійних можливостей, запитати в людей, тямущіших за мене? У вельми і вельми шанованих мною Віктора Андрійовича Ющенка, Юлії Володимирівни Тимошенко, у кількох патріотичних віце-«премьерів» і кількох культурних міністрів? У людей,  які називають себе експертами? Хай зроблять експертизу. І всім про неї розкажуть. Охочі послухати знайдуться. Бо телесеріали дивляться мільйони. Нормальних людей. Їй-бо. А тим часом, «Яд змеи» вийде, певна річ, російською.

      — Головний редактор видавництва «Кальварія» Петро Мацкевич обіцяє видати його паперовий варіант. Якою мовою ви бачите книжку за серіалом?

      — Пане Петре! Агов! Якою мовою видасте паперовий варіант серіалу?

      — «Пойняв — не дурак». Запитаю у Мацкевича. А як щодо акторів? Ви особисто берете участь у відборі? В яких пропорціях будуть задіяні українські та російські актори?

      — У відборі акторів участі не беру. Не знаю, чи ти чула, зараз кінематограф, а надто телевізійний, називають продюсерським. І це чистісінька правда.  Тобто продюсери визначають усе,  акторів зокрема. У новому серіалі задіяні, як і в «Сестрах по крові», чимало українських акторів. Ось: Леся Самаєва, Римма Зюбіна, Влад Мамчур, Леся Жураківська, Вікторія Білан, Маргарита Карасьова, В'ячеслав Сланко, Наталя Циганенко,  Інна Мірошниченко...  Ой, при перегляді знову скажете: ролі позитивних героїв віддали москвичам, а негативної героїні — українці, блискучій актрисі Лесі Самаєвій. Нагадаю: сер Ентоні Хопкінс, зігравши людожера у всесвітньому трилері «Мовчання ягнят», залишився — сером. Ще й дістав Оскара. Така доля актора в Америці.