Земля в ілюмінаторі

      ХХ століття ввійшло в історію людства як початок космічної ери. І саме Сергій Корольов (1907—1966), який розпочав конструювати і розробляти ракетно-космічну техніку, став одним із найяскравіших учених тієї епохи. Він був першим у світі, кому вдалося подолати, здавалося б, непохитну міць земного тяжіння і вивести на орбіту сконструйований ним космічний апарат. Досягнення Корольова у космічній галузі порівнюють із заслугами Ейнштейна у фізиці чи Коперника в астрономії.

      Саме з «легкої руки» Корольова група вивчення реактивного руху побудувала першу радянську рідинну ракету «ГИРД-09». Також під його керівництвом було створено численні балістичні та геофізичні ракети, ракети-носії і пілотовані космічні кораблі «Восток» та «Восход», на яких уперше в історії людства було здійснено космічні польоти людини і її вихід у космічний простір. Під його керівництвом проводилися запуски штучних супутників Землі й Сонця, польоти міжпланетних автоматичних станцій до Місяця, Венери і Марса, вироблено м'яку посадку на поверхню Місяця і створено низку серій штучних супутників Землі.

Родом з України

      Сергій Павлович Корольов народився 12 січня 1907 року в Житомирі, в родині вчителів. Хлопчика хрестили 14 січня за старим стилем у Софійській церкві Житомира, про що свідчить запис у метричній книзі Волинської духовної консисторії. Раннє дитинство в Житомирі (1907—1908) і Києві (1908—1910) не можна назвати безхмарним. Через часті непорозуміння батьки Сергія розійшлися, коли йому було три роки. Мати забрала сина і відвезла до своїх батьків у Ніжин. Більше свого батька він ніколи не бачив. Сім'я матері, Марії Москаленко, належала до нащадків козаків і вела свій родовід із XVII століття. Родина займалася тогочасним бізнесом (торгівлею і промислами), а ще в ній надзвичайно цінували освіту. А оскільки саме в Ніжині на той час був і вищий навчальний заклад, і чоловічі та жіночі гімназії, і технічні училища, все молоде покоління родини Москаленків здобуло освіту. Тож майбутній основоположник практичної космонавтики змалку виховувався в колі високоосвічених людей. Коли хлопцю було 10 років, його мати вдруге вийшла заміж, і відтоді його вихованням займався вітчим, інженер-механік за фахом Григорій Баланін.

       Змалку в Сергія Корольова з'явився інтерес до літаків, і в 1923 році він вступив до Товариства друзів повітряного флоту, де сконструював свій перший безмоторний планер. 1924 року Сергій Корольов закінчив професійно-технічну школу в Одесі, після цього подав прохання про зарахування в Академію повітряного флоту, проте рішення з цього приводу довго не приймалося, тож юнак, прагнучи зробити кар'єру авіабудівника, вступив на аеромеханічне відділення Київського політехнічного інституту. На той час Київ був на передових позиціях у розвитку авіації в Росії. Проте згодом згадане відділення в КПІ було закрито Корольову довелося перевестися до Московського вищого технічного училища ім. Баумана. Більше в Україні він не жив, проте на все життя зберіг любов до України і в останні роки свого життя відвідав Київ, немовби прощаючись із землею, де починалася його «зоряна» кар'єра.

      З 1927 року Сергій Корольов працював у авіаційній промисловості. 1930 року він закінчив Московську школу льотчиків і розпочав роботу в Центральному аерогідродинамічному інституті. Вже через рік Сергій Корольов сам створив і очолив групу вивчення реактивного руху, а ще через три — став керівником відділу ракетних літальних апаратів і заступником директора Реактивного інституту.

«Відрядження» на Колиму

      Ідеями створення літальних апаратів ракетного типу Сергій Корольов зацікавився після знайомства з працями основоположника теоретичної космонавтики Едуарда Ціолковського (1857—1935). 1934 року вийшла праця Сергія Корольова «Ракетний політ у стратосфері». Він також розробив низку проектів крилатих ракет з автоматичним управлінням та ракетопланера РП-318-1, який 1940 року, вперше в СРСР, здійснив політ під управлінням льотчика. У роки Другої світової війни Сергій Корольов працював над проблемою оснащення серійних бойових літаків рідинними ракетними прискорювачами. А незадовго до початку війни в його житті трапилася подія, яка не оминула багатьох видатних діячів радянської епохи, — арешт.

      У липні 1938 року Сергій Корольов був безпідставно репресований і засуджений на 10 років заслання. Спочатку його вислали на Колиму. За нього одразу вступилися відомі льотчики та конструктори, зокрема Андрій Туполєв, який тоді також перебував під арештом. У 1940 році, після перегляду справи, Сергія Корольова перевели з Колими до Андрія Туполєва в Московське конструкторське бюро при НКВС, де репресовані авіаційні спеціалісти створили фронтовий бомбардувальник Ту-2. У середині листопада 1942 року Корольова перевели до іншої організації такого ж табірного типу — ОКБ НКВС при Казанському заводі № 16, де здійснювалися роботи над ракетними двигунами нових типів з метою їх застосування в авіації.    

      Новий етап діяльності Сергія Корольова розпочався 1946 року, коли його призначили головним конструктором керованих балістичних ракет дальньої дії. Це був напружений період холодної війни, коли балістичну ракету розглядали як транспорт для доставки атомного заряду. Разом із Сергієм Корольовим було призначено головних конструкторів двигунів, систем автономного керування, систем радіокерування і засобів наземного обладнання, стартових установок. Було створено Раду головних конструкторів під керівництвом Сергія Корольова, яка відіграла значну роль у прийнятті і втіленні в життя основних науково-технічних рішень з розвитку ракетно-космічної техніки. Конструкторське бюро, яке очолював Корольов, забезпечило практичну реалізацію програми — від науково-технічної ідеї до виробництва ракет і космічних кораблів. Через два роки, восени 1948-го, перша радянська ракета дальньої дії вже стояла на старті. Невдовзі з'явилися нові розробки балістичних ракет дальньої дії.

«Треба літати!»

      У серпні 1957 року здійснила свій перший успішний політ міжконтинентальна ракета — одна з вершин інженерного генія Сергія Корольова, що ознаменувала революційний перехід від одноступінчастої конструкції середньої величини до багатоблокової системи. Сміливе рішення Сергія Корольова створити таку ракету одразу зняло безліч питань, зокрема щодо забезпечення високої надійності бортових систем і всього комплексу приладів і систем управління, оскільки можна було не боятися за їхню вагу. Надійність ракети забезпечувалася одночасним запуском усіх двигунів на старті.

      Водночас Сергій Корольов поступово почав здійснювати свою головну мрію — про освоєння космосу. Уже перші ракети його конструкторського бюро використовували для польотів на висоту 100, 200 і 500 кілометрів із науковою апаратурою і тваринами.

      Наступним кроком був запуск штучного супутника Землі, який став початком космічної ери. Через два роки після запуску першого штучного супутника відбулася нова епохальна подія у космонавтиці. Досягнувши другої космічної швидкості (11, 2 км/с), автоматична міжпланетна станція «Луна-1», виведена третім ступенем ракети «Восток», пройшовши на початку січня 1959 року поблизу Місяця, стала першою штучною планетою Сонячної системи. У вересні того ж року така сама станція вперше досягла поверхні Місяця, а через декілька тижнів «Луна-3» обігнула Місяць, сфотографувала його зворотний бік і передала радіоканалами ці знімки на Землю. Також Сергій Корольов передбачав практичне земне застосування космонавтики. Перші супутники для ретрансляції радіо, телебачення і телефонного зв'язку — «Молнии» — були розроблені ще за його життя, у 1965 році. Після цього з'явилися «Метеори» — супутники для спостереження за атмосферою планети.

      А найголовнішою подією у житті Сергія Корольова став запуск у космос корабля «Восток» з Юрієм Гагаріним на борту. Наукова і технічна підготовка до цього польоту почалася із запуску на орбіту супутника Землі науково-дослідницьких кораблів із тваринами. До речі, саме під керівництвом Сергія Корольова відправляли в космос славнозвісних собак-дослідників — Білку і Стрілку. Кораблі автоматично спускалися назад з орбіти супутника на Землю за радіокомандою. Особливо важливо було розрахувати гальмівний імпульс двигуна, параметри орбіт, провести широкий комплекс робіт, щоб забезпечити надійність корабля, особливо для спуску на Землю. Поряд із теоретичним і експериментальним аналізом на Землі Сергій Корольов завжди закликав досліджувати комплекси ракети, її прилади і двигуни у дії. А всім, хто працював із Корольовим, він часто повторював свій славнозвісний заклик: «Треба літати!».

      За життя Корольова, хоча його ім'я було відоме майже кожному громадянину СРСР, мало хто знав, яка добра, щира і працьовита людина насправді стоїть за майже магічним титулом «Головний конструктор». Ім'я Корольова стало не просто символом усієї радянської космонавтики, а, кажучи сучасною мовою, справжнім «брендом» комуністичної ідеології. Тож після смерті у січні 1966 року Сергія Корольова поховали не у рідному Житомирі (де 1970 року було відкрито присвячений йому меморіальний музей), а у кремлівській стіні на головній площі Москви.