Сьогодні виповнюється 70 років заступникові директора Інституту історії України НАНУ, доктору історичних наук Станіславу Кульчицькому. Він — визнаний у країні й за кордоном дослідник одного з найдраматичніших періодів національної історії — між двома світовими війнами. З-під пера Кульчицького вийшли численні монографії й тисячі наукових та науково-популярних статей в українських і закордонних виданнях.
Ім'я Станіслава Владиславовича відоме викладачам шкіл і вузів як співавтора підручників і посібників із історії України. У Києво-Могилянській академії він викладає історію України для магістрів. Своє кредо він висловив у зверненні до швейцарських школярів, що увійшло до видрукуваного в Цюріху навчального посібника «Забути чи згадати?» — про найстрахітливіші сторінки в історії людства і народовбивства у XX столітті. «На жаль, наслідки (вивчення Голодомору. — Авт.) не потрапляють у поле зору широкої громадськості, бо вона заклопотана сьогоднішніми проблемами, — пише український історик. — Але часто проблеми минулого мають велике значення для сучасності».
Кульчицький пройшов складний шлях від ортодоксального радянського вченого до об'єктивного дослідника подій національної історії. На цьому наголошено і в доповіді Комісії з дослідження голоду в Україні Конгресовi США, оприлюдненій 1988 року у Вашингтоні. Наукові висновки Кульчицького сприяють осмисленню трагічного минулого української нації і мають державотворче значення.
В «УМ» Станіслав Кульчицький неодноразово виступав як експерт з проблеми Великого голоду 1932—1933 років. Сьогодні він ділиться думками про причини суперечливого ставлення у суспільстві до діяльності ОУН і УПА, наголошуючи на необхідності визнання їхнього внеску у боротьбу за незалежність України.

Село Городок розкинулося на берегах річки Усті, порослих очеретом та осокою. В одному місці річка примхливо роздвоїлася, двома рукавами охопила клаптик землі, створила острів і понесла свої води далі. Саме тут, на острові, стояв старовинний замок, церква святого Миколая, а в'їзд на острів був через вузенький дерев'яний місток, перекинутий через річку. Зовсім поряд, за селом, височить дивної краси Вишнева гора. Місцевість густо поросла карликовою степовою вишнею, що й дала назву горі. Весною, в період цвітіння вона перетворювалася в біло-рожеву хмаринку, що на якусь хвильку спустилася на землю. Ось такий надзвичайно красивий, мальовничий куточок Волині неподалік від Рівного придбав у 1878 році в нащадків угорського графа Естерхазі спеціаліст із будівництва залізничних шляхів, німець за походженням барон Рудольф фон Штейнгель.