Фентезi на слов'янському грунтi.
У перший день минулого року ми дружно «штурмували» кінотеатри, намагаючись потрапити на прем'єру «Денної варти». Штурмували з різною мотивацією: хтось боявся пропустити перший фільм року (пригадуєте ту рекламну кампанію), хтось хотів культурно перепочити від щедрих новорічних столів... А режисер Микола Лебедєв, мабуть, дивився на цей ажіотаж і ледве стримувався від того, щоб не почати кусати власні лікті. Свого «Вовкодава» за книгою Марії Семенової він замислював ще тоді, коли «Нічної...» та «Денної варти» не було і в планах. І, безумовно, малював у своїй уяві шалений успіх... Натомість сьогодні, коли «Вовкодав» нарешті вийшов на широкий екран, доводиться визнати, що до успіху «варт» він таки не дотягнув. Iз багатьох причин. Головну з яких можна сформулювати так: ефект первинності таки багато значить.
«Вовкодав» — це казка для дорослих, на яку було витрачено близько 20 мільйонів доларів, половину з яких «вкинули» у рекламну кампанію. Події, нанизані на сюжет картини, відбуваються у дохристиянські часи з усіма наслідками, які з цього витікають. Герой, вихідець із роду Сірих Псів, як і належить головному доброму молодцю будь-якої казки, рятує прекрасну принцесу. Головним завданням свого життя Вовкодав вважає помсту за вбиту родину... А якщо треба «притиснути до нігтя» язичеські божества, які регулярно додають проблем добрим людям, то і з цим наш герой упорається блискуче. У відновленні справедливості бере участь летюча миша, а сам процес трансформований бездоганною «картинкою»: тут вам і костюми прекрасні, і «натура» бездоганна, і обличчя одухотворені, і плани такі, що хоч бери, розрізай на кадри та вставляй у рамочку. Тільки ось за всім цим візуальним «добром», ефектними сценами поєдинків загубилися характери героїв, яким автор книги Марія Семенова приділила значно більше уваги.
Головні ролі у «Вовкодаві» зіграли Оксана Акіньшина, Ігор Петренко, Олександр Домогаров, Ніна Усатова, Наталя Варлей... До речі, говорили вони у фільмі, як правило, не своїми голосами — ролі у «Вовкодаві» озвучували Ірина Лачина, Євген Миронов та інші актори. Тобто склад — і в кадрі, і поза кадром — досить зірковий, за винятком виконавця ролі Вовкодава Олександра Бухарова, який дебютував у кіно. «Для того щоб знятися у цій ролі, мені довелося схуднути на 11 кілограмів за місяць, — розповідає дебютант. — Ще три місяці я витратив для того, щоб навчитися виконувати всі трюки самостійно».
До речі, якщо хтось не встигає на прем'єрні покази «Вовкодава», прокат якого вже завершується, сумувати з цього приводу не варто. Бо Микола Лебедєв готовий докласти максимум зусиль для того, щоб народ пам'ятав про Вовкодава завжди. Наразі режисер уже працює над сценарієм «Вовкодава-2». А за мотивами картини, що вже на екрані, продюсери фільму планують випустити щонайменше три комп'ютерні гри.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
