У 2007 році загальноосвітня школа №2 в Авдіївці відзначатиме своє 30-річчя. На ймовірних урочистостях із нагоди цієї дати, мабуть, згадають добрим словом і представників будівельних організацій, які в середині 70-х взялися зводити нову школу. Тим більше, що досі нарікань на їхню роботу не виникало. Та й тепер — після недавнього трагічного випадку в стінах школи ні в кого язик не повернеться звинувачувати будівельників. Бо, міцно вмуровуючи металевий гак в одну зі стін, вони попрацювали на совість, аби дошка, яку згодом тут повісять, не впала на школярів. І тоді ніхто й гадки не мав, що через три десятиліття отой гак опиниться в епіцентрі трагедії, якої за всю свою історію не знала жодна із всіх семи шкіл Авдіївки. Наприкінці уроків тут знайшли підвішеним за комір учня 6-го класу Влада Васьковського.
Школа №2 — друга і остання...
У самій школі, де на перервах стоїть усе той же звичний для подібних закладів гамір, звісно, ще не відійшли від недавно пережитого шоку. Власне, з цього стану й досі ще тільки поступово виходить велика кількість із всіх 640 учнів — особливо молодших класів. А що стосується вчителів, то неважко здогадатися, в якій вони опинилися ситуації після трагедії. Саме на педколектив школи №2 насамперед накотилася лавина критики, звинувачень, припущень, версій та відвертих пліток. Реакція у відповідь не забарилася — керівники школи і вчителі обмежили до мінімуму спілкування з журналістами. Причому для цього були вагомі причини — окремі ЗМІ в погоні за оперативністю, нарікають вчителі, м’яко кажучи, трохи забули про об'єктивність.
На момент приїзду до навчального закладу кореспондента «УМ» директор школи Наталя Дудник перебувала на лікарняному. А її підлеглі, дiзнавшись про візит журналіста, навіть не приховували, що цьому нітрохи не раді. Складалося враження, що ще трохи, і тут замість звичного над головним входом «Ласкаво просимо!» вивісять «Незваний гість — гірше татарина». Щоправда, чи стосуватиметься це й правоохоронців, які у ці дні теж тут часті гості, невідомо.
Поспілкуватися тоді з учителями вдалося тільки за певних умов. Одна з них — ніяких записів на диктофон та фото. І, звісно, без згадувань їхніх прізвищ тощо. Довелося пристати на ці умови. Хоча надвечір того ж дня дехто із співрозмовників телефонував і намагався скасувати навіть ці домовленості. Мовляв, матеріал треба притримати і не давати його в газеті аж до закінчення розслідування.
Отже, з миру по нитці, а з учителів та школярів по слову — і вималювалася приблизно така картина. Учень 6-Б класу Влад Васьковський навчався в школі №2 порівняно недавно — з березня 2005 року. Перед цим хлопець був учнем школи №1, звідки, стверджують педагоги, змушений був піти не від хорошого життя — через певні конфліктні ситуації з учителями та однолітками.
У своїй новій школі він спершу вів себе цілком нормально й анітрохи не скидався на зірвиголову і непослуха. За словами педагогів, минулого року зауважень до нього було не більше, ніж до його однолітків, у яких в цьому віці енергія кипить, немов у вулкані. Таку поведінку дехто схильний пояснювати тим, що хлопець ще не зовсім адаптувався в нових умовах. Та згодом, схоже, йому вдалося це зробити, і вже в нинішньому навчальному році зауважень до нього побільшало. Не будучи очевидним двієчником, шестикласник мав проблеми з поведінкою. Насамперед через пропуски уроків та бешкети. Причому останні, за визначенням одного з педагогів, іноді були «на межi екстрiму». Тобто хлопчак, намагаючись привернути увагу однолітків, вдавався до різноманітних витівок, одна з яких пізніше і відіграє в цій історії фатальну роль. Та це буде вже потім, а поки — у вересні нинішнього року Влада Васковського, свідчать учителі, поставили на так званий внутрішньошкільний облік як порушника дисципліни.
А того трагічного дня п'ятим уроком у 6-Б була етика. За вже відомою версією, невдовзі вчителька змушена була попросити піти хлопця з класу до директора й розповісти про свою поведінку. «Ми не часто таке практикуємо, але іноді доводиться...» — сказав один із учителів. У даному разі причиною такого рішення стали ті ж пустощі та відмова виконувати вимоги вчительки зосередитися на виконанні класного завдання.
Опинившись поза класом, Влад спершу з користю для себе використав вільний від занять час. Зокрема, навідався у шкільний стоматологічний кабінет, де йому «відремонтували» зуб. Затим, за деякими свідченнями, буцімто ще повернувся до класу й заглядав у двері, а далі десь зник.
Виявили його вже потім на гаку в стіні у так званому малому спортивному залі. Причому першою його крізь шибку вікна першого поверху помітила одна з жінок, яка прийшла до школи за власною дитиною, і вони саме йшли мимо...
Отой малий спортивний зал спершу був звичайним класом. А оскільки справжній спортзал нині не здатний «пропустити» всіх школярів, цю кімнату переобладнали для занять фізкультурою для учнів молодших класів. Зокрема, тут встановили «шведську стінку» тощо. А коли свого часу дошку зняли, металевий гак так і залишився в стіні. На висоті 1 метр 60 сантиметрів від підлоги.
...Прибігши до малого спортзалу, вчителі та учні зняли Влада і намагалися повернути його до життя. Є свідчення, що штучне дихання та масаж серця особисто робили директор школи та психолог. Проте, на жаль, всі ці зусилля виявилися марними. Тому коли нарешті приїхала швидка допомога (до речі, деякі очевидці стверджують, що медики, м'яко кажучи, могли приїхати й раніше), лікарі тільки зафіксували смерть дитини.
«Фокус» не вдався?
На місце пригоди прибули й викликані правоохоронці і з'ясування причин смерті Влада розпочалося справді по гарячих слідах. Всіх однокласників та очевидців трагедії, звісно, залишили в школі, і вони довго давали свідчення. Що пережили однолітки нещасного хлопця, можна уявити. І зрозуміло, що деякі з них того вечора добиралися додому тільки в супроводі батьків чи дорослих родичів.
А в ході розпитувань шокованих учнів з'ясувався такий факт. Школярі розповідають, що небезпечний «фокус» Влад, буцімто, показував і раніше. Тобто ставав на лавку під стіною, вішався задньою частиною коміра за гак і цим самим не то лякав, не то потішав однолітків. Ось такий «екстрiм»...
Знову ж таки хтось із школярів згадав випадок, коли під час такого «трюку» хлопцю зробилося зле — комір міцно стис горло і він, кажуть, самостійно не міг звільнитися з пастки. Тоді йому допомогли злізти ті, хто був поруч, а він, оговтавшись, бідкався, що «аж в очах потемніло!»
Проте нині саме всі ці свідчення ретельно вивчають і перевіряють співробітники міської прокуратури. До закінчення слідства вони утримуються щось коментувати. Із скупих і попередніх повідомлень поки відомо тільки, що на тілі нещасного судмедексперти не виявили ніяких пошкоджень. Крім, звичайно, «странгуляційної борозни» — сліду на шиї.
Тому поки слідчі мовчки роблять свою справу, версії вголос пропонують усі, кому не заборониш це робити. У школі та на її околицях досі найпопулярнішим було наступне припущення. Мовляв, хлопчак і цього разу вирішив «полякати» своїх однокласників. Тобто сам заліз і зачепився за гак за комір, але лавка під ногами впала і злізти самостійно він уже не зміг...
Та чим далі від школи, тим версій щодо моторошних подій у стінах школи ще більше. Приміром, у так званій старій частині Авдіївки — на вулиці Піонерській, де мешкає сім'я Влада Васьковського, не так однозначно сприймають поширену версію щодо отого «сам...»
Сусідка Оксана запевняє кореспондента «УМ», що нічого надзвичайного досі за хлопцем не спостерігали. Мовляв, вів себе, як усі діти у цьому віці. А ще дружив з її сином. Разом ходили на рибалку, всілякі ігри затівали.
«Не знаю, як воно там сталося у школі, — зітхає жінка. — Кажуть, повісився на гак. А чому йому туди було самому вішатися? Тому, таке балакають, хтось міг повісити пацана...» І, побідкавшись, сусідка щиро зізнається, що досі не знає, як сказати про смерть Влада своєму синовi, який нині в інтернаті й поки нічого не відає про долю друга.
Ще одна сусідка, Ніна Іванівна, яка, до речі, пропрацювала педагогом майже 40 років, розповідає, що мало знала хлопця. «Вони ж недавно сюди переїхали. Мені кажуть: як ви його не знаєте? Ви ж його ціле літо зі своєї абрикоси ганяли? Та хіба їх усіх розбереш?..» А ось щодо причин трагедії, свідчить пенсіонерка, на вулиці різне балакають. «Одні кажуть — його повісили. Інші — вбили, а потім повісили. А ще інші, що сам повісився. Хотів побалуватися, а лавка впала... Але якби сам, то хіба б він не зміг звільнитися? Руки ж вільні — розірвав би той комір. Тому тут є й такі балачки. Він був хлопчаком метким, щось не поділив зі старшими, і ті, буцімто, сказали: «Ми тобі зробимо!..»
Та знову ж таки — всі ці розмови на рівні неофіційного вуличного чи міського агентства ББС (баба бабі сказала). А ось родичі покійного хлопця під час зустрічі змогли пригадати один із випадків, що міг би зацікавити правоохоронців.
«Влад, — каже він, — нас «проставив»...
Ні мати Влада, ні батько, ні бабуся, ні всі родичі, певна річ, не вірять у те, що Влад міг для забави самостійно почепитися за гак. Причому вони, схоже, мають рацію в найговнішому. Раніше хлопець навіть якщо робив цей ризикований «трюк», то з наміром когось наполохати чи потішити. Але за такої умови — за теперішньої відсутності «глядачів» — для кого він чіплявся на гак цього разу? Сумнівно, аби тільки для цих стін порожнього малого спортзалу...
«Ми з Владом були дуже в гарних стосунках, — згадує тепер його троюрідна сестра Світлана. — Спілкувалися з ним фактично кожного дня. Він постійно до нас у гості приходив. Часто по телефону розмовляли. Ще він дуже любив свято святого Миколая. А тут виявилося, що не дожив до цього дня... Я особисто ніколи не повірю, щоб він самостійно зміг почепитися на той гак. І кого він хотів лякати? Самого себе? І потім, якщо це й могло так статися, то він би сам відчепився... »
Світлана розповідає про веселого й товариського свого молодшого родича, який ніколи ні на що не скаржився. Правда, був один такий випадок.
«Це було в листопаді. Він прибіг до нас, мама відкрила двері, а він мало не плаче: «Погукайте Світлану, я тільки їй розкажу. Ми з ним пішли на кухню: «Що трапилося?». А він: «У мене ось вимагають гроші — тисячу гривень і мобільний телефон. Вийди на вулицю, там хлопець стоїть біля воріт». Ми з ним разом вийшли — і справді, стоїть один одинадцятикласник iз п'ятої школи (школа №5 розташована буквально поряд зі школою №2. — Авт.). Я йому: «Чому з нього таку суму вимагаєш?». А він почав розповідати. Якась там у них була «стрілка». «Ми, — каже, — повинні були виходити битися, а Влад нас «проставив». Ми на 9 годин домовилися, а його немає. Ми ж його попереджали — якщо не прийдеш, будеш винен тисячу гривень». Сказав отак, сів на велосипед і поїхав. Я тоді його додому завела, подзвонила Наталі (матері Влада) і почала розпитувати, що там у них за «стрілки» такі й чого він повинен був із кимось битися. А він розповів, що це щось на зразок спарингу — хотіли, щоб він бився з одинадцятикласником...»
На закономірне запитання щодо звертань до правоохоронців із приводу отих «розборок» і «спарингів» Світлана каже, що була така спроба. Проте, за її ж словами, буцімто, директор школи, де вчиться отой одинадцятикласник, запевнив, що тут вони розберуться своїми силами...
Під час нашої розмови до нас час від часу підкочувала величезний м'яч трирічна сестра Влада Віка. А її веселе щебетання пояснювалось тим, що дівчинка поки навіть гадки не має, де подівся її братик. Їй, кажуть родичі, пояснюють, що Влад десь поїхав. А як буде далі, покаже саме життя. Але, за словами Світлани, вже відоме одне — мати дівчинки ніколи не віддасть її в ту школу, з якої не повернувся Влад.
* * *
... Дослідча перевірка триває протягом десяти днів (трагедія сталася 18 грудня) і весь цей час правоохоронці опитують родичів покійного, знайомих, учнів школи, вчителів. Також у школі перевіряють відповідні посадові інструкції та документи. Сам малий спортзал у колишньому класі зачинений і опечатаний. А перегодя, мабуть, звідси приберуть і отой злополучний гак у стіні. Щоправда, залишаться тут стіни, стеля й підлога тощо, які добре пам'ятають останні хвилини життя хлопця. Проте вони, як відомо, не вміють говорити. Тому за подібних умов, аби дiзнатися про справжні причини трагедії, залишається покладатися тільки на професіоналізм слідства.
