Якщо посеред похмурої київської зими вам раптом заманеться вдарити об землю лихом-журбою, тікайте на південь, у Крим. Там стоять зелені дерева, там хлюпочеться море і літають чайки, там чисті набережні й порожні приморські кав'ярні. І серед облизаних хвилями зелених скляних скалок, трісочок та жмутків водоростей ви, може, знайдете чудову рожево-помаранчеву мушлю. І вона буде дивовижна й неповторна. Зовсім не така, як безліч її лакованих родичів, щедро розсипаних по всіх сувенірних яточках.
Ця мушля світитиме тихим сяйвом на вашому столі, коли ви повернетеся у місто, де небо сіре, сірий асфальт і сірі обличчя пасажирів у метро. Вона даватиме бодай слабку надію на те, що зима все-таки колись скінчиться!
Балаклава — це навіть не місто. Її так довго засекречували через вирубану в скелях стоянку підводних човнів, що навіть статусу міста не дали. Балаклава вважається частиною Севастополя — «гордости русских моряков».
Як усе, до чого торкалася волохата рука гегемона, це маленьке містечко, що притулилося біля гір навколо чарівної бухти, спотворене хаотично наліпленими вздовж узбережжя будинками-коробками. І лише кілька старовинних палаців нагадують про те, що тут колись гуляли дами у мережаних сукнях, iз парасольками в руках, рум'яні діточки ліпили з піску замки, а вусаті дядечки в кумедних смугастих купальниках пірнали у морські глибини, щоб видобути звідти якусь дивовижну грецьку вазу чи чорну монету з профілем римського імператора.
Усе минуло. На Балаклаві стоїть тавро військового містечка, і його ще років сто відмиватимуть солоні морські хвилі. Але й цей забутий Богом куточок Криму вабить не розбещених західним сервісом громадян СНД. Життя в Балаклаві тече повільно й одноманітно, аж поки у травні починається курортний сезон і навала «диких» відпочивальників щільно вкриває блідими тілами місцеві пляжі.
Цього літа тут знімали англійське кіно. Називатися воно буде «Сафо». На віддалених від набережної скелях побудували декорації грецького містечка Лесбос. Виявилося, що дешевше збудувати в Криму міні-Лесбос, аніж знімати фільм на грецькому острові. І раптом завдяки цим декораціям стало видно, яким дивовижним могло б бути це місто. Білі будиночки, притулені до гір. Вони ніби виростають зі скель і є їхнім продовженням. Невеличкі церковці з округлими синіми банями. Все гармонійне й органічне. Мабуть, такою б і була Балаклава, коли б 90 років тому сюди не ступила нога всюдисущого совка.
Геть усе населення Криму страшенно боїться українізації. Мені здається, що, заколисуючи немовлят, кримські матусі лякають їх не сірим вовком, а страшним хахлом у помаранчевих шароварах. Той садюга підкрадається до сердешних кримських хлопчиків і дівчаток, щоб скрутити їх, прив'язати до парти і вчинити наругу — провести насильницьку українізацію. І, певно, бідолашні малята зриваються посеред ночі з ліжечок і ховаються від лютого хахла з голосним криком «Нє нада! Нє нада!» . Саме тому пильні кримські громадяни повивішували вздовж доріг велетенські щити з написами: «Защитим русский язык!».
Але якщо абстрагуватися від цих прикрих ознак присутності великого північного сусіда, то в Криму можна чудово відпочити. Навіть у тій же Балаклаві. Навіть у грудні. Можна виходити на набережну й милуватися білими яхтами, припнутими до причалу, й слухати розповіді місцевих рибалок, що онде та, з синіми смужками — Алли Погачової! А оно — Леоніда Даниловича. «Ми єво очєнь любім. Он нам набєрєжную сдєлал!».
Можна сісти під тентом затишної забігайлівки, де з ранку до ночі труться об ноги рідких відвідувачів худющі коти, і пити біле вино. І слухати море.
А можна здертися на гору до напівзруйнованої фортеці й уявляти, як сотні й тисячі людей складали ці грубезні мури, а потім ховалися за ними, стріляючи з гармат по ворожих суднах.
А зовсім пізно ввечері якась тьотя Мотя, що звабила вас на вокзалі й привела до себе «на постой», насмажить цілу пательню найсмачнішої у світі риби — камбали. І дзвенітимуть келихи, і ви з друзями співатимете веселу пісню про Галю, яка так погано скінчила своє недовге дівоче життя, припнута до сосни косами, і побратаєтеся з місцевим відставним капітаном, і навіть випалите з ним люльку миру. І він тихенько, щоб не чула тьотя Мотя, признається, що народився на Чернігівщині, і зронить скупу капітанську сльозу в чарку з кримською мадерою.
Перше, що вражає того, кому пощастить поспiлкуватися з панi Есрою Шакар — її пристойне володiння українською мовою. Усе стане зрозумiлим, якщо скажу, що панi Шакар вiсiм рокiв працювала в посольствi Туреччини в Українi i офiцiйна її посада — аташе з питань культури, туризму та iнформацiї посольства Турецької Республiки в Українi. >>
Туризм поєднує в собі і пізнання світу, і спорт, і відпочинок. Отже, може задовольнити смаки й уподобання кожного небайдужого до мандрів. Зважаючи на ветеранський вік більшості учасників нашої подорожі-керівнику групи Володимиру Дімітрюку майже 63, дещо менше Володимиру Грипасю й Олегу Дубині, і лише Михайла Квартюка та Ольгу Давидову можна вважати молодими, — ми мали б обрати останнє. >>
Мандрівники, які найбільше цікавляться давніми фортецями та палацами, серед найпривабливіших для себе регіонів однозначно назвуть Тернопілля. Адже за кількістю старовинних замків ця область займає перше місце в державі (тут зосереджено більше третини всіх українських оборонних споруд або їх руїн — 34). >>
Відомий російський мандрівник, засновник туристичного «Форуму Вінського» Сергій Вінський отримав відмову при спробі в’їхати в Україну. Скандал? Не без того. Формальною причиною видворення Вінського одразу по прибуттю із Москви в аеропорт «Жуляни» стала «не підтверджена мета перебування на території України». >>
Після того, як припинила роботу авіакомпанія «Wizz Air Україна», у наших мандрівників помітно звузилося поле для маневру — вже не так просто знайти дешеві варіанти мандрівок у Європу. Доводиться або платити більше, або пересідати на автобуси, або шукати точки вильоту в сусідніх країнах — Польщі, Словаччині, Молдові тощо. Але, як виявилося, припинення діяльності «Wizz Air Україна» не є остаточним. >>
Красиво жити хочуть терористи не лише «ДНР». У другому за кількістю населення місті Іраку — Мосул, яке торік перейшло під контроль джихадистів із терористичного угруповання «Ісламська держава Іраку та Леванту», на початку травня відкрився після реконструкції розкішний готель Waritheen (стара назва — Ninawa International Hotel). >>
