Пити чи не пити — не все одно!

      Григорівка — село майже приміське: до Запоріжжя ближче, ніж до райцентру Василівка. Від такої «географії» тривалий час були одні плюси. Доки минулого року районна санстанція не заборонила використовувати воду з колодязів навіть для миття посуду. Впору згадати пісеньку з класичної комедії: «Губить людей не пиво — губить людей вода!».

      При чому тут сусідство із Запоріжжям? «Так його ж індустріальні монстри підсунули нам «гостинця», — бідкаються сільчани, маючи на увазі шламонагромаджувачі алюмінієвого комбінату і «Запоріжсталі». — Ота гидота почала звідти витікати і забруднювати нашу воду!».

       Перша черга складної гідротехнічної споруди була задіяна на початку ще 60-х років, причому, біля підніжжя кургану-велетня (партбоси проігнорували фактор загрози шламонагромаджувачів як для Савур-могили, так і для річки Городисько). Опосередкованим визнанням шкідливості такого об'єкта було те, що «Запоріжсталь» за власні кошти проклала до Григорівки водогін. А на початку 80-х років під боком у Саур-могили і Григорівки було споруджено ще один шламонагромаджувач. Захисну ж дамбу тоді не зміцнили, і з рік тому крізь неї почали пробиватися струмки. Логічною є версія сільського голови Сергія Куща і григорівчан, ніби небезпечна рідина проникла до водоносних горизонтів і зіпсувала питну воду (про водогін, ясна річ, промисловики не піклувалися, і він давно вийшов iз ладу). На очах вимирає і рослинність біля підніжжя кургану, мертвіє річка. Сергій Кущ каже: «Колись в наше Городисько заходила риба на нерест, а тепер iз річки навіть жаби повтікали і змії!». Уточню, що Городисько впадає у Конку, а та несе «продукти цивілізації» до Дніпра.

      Функціонування шламонагромаджувачів, вважають люди, спричинило злет кривої захворювань, передовсім онкологічних. Коли дме вітер iз боку відстійників, то у горлі гірчить і важко дихати. Років 20 — 25 тому в Григорівці мешкало зо три десятки старожилів, яким було по 85—90 років; тепер помирають навіть 20-річні. За останні три роки рак відібрав життя у 25 осіб. Утім офіційного підтвердження, що генофонд «підривають» саме шламонагромаджувачі, немає. Більше того: в розмові зі мною технічний директор «Запоріжсталі» Олександр Путнокі стверджував, що «до нашого комбінату питань не може бути; проблемнішим є інший шламонагромаджувач — той, що ближче до села». Та заступник технічного директора Запорізького алюмінієвого комбінату Анатолій Усачов не менш категорично спростовує версію селян, звинувачуючи їх у намаганні «таким шантажем добитися від нас нового водопроводу. Але цей проект дорогий, і один ЗАлК його не потягне». Пан Путнокі тільки нагадав: «Свого часу водогін у Григорівці ми влаштували, і не вина заводчан, що його розікрали».

      Тим часом санстанція заборонила використовувати місцеву воду для миття посуду в шкільній їдальні. Головний лікар районної СЕС Ганна Теребилова, до речі, теж сумнівається у причинно-наслідковому зв'язку між шламонагромаджувачами і злетом захворюваності сільчан: «Маловірогідно, що наявні у відстійниках речовини спровокували онкозахворювання. Причиною можуть бути і пестициди». Фахівець має на увазі «спадщину» колишнього радгоспу: на зорі реформування АПК дирекція господарства буквально зарила в землю всю наявну на складах «хімію». Кару за оборудку, як це буває зазвичай, понесли тільки «маленькі українці»: винуватці ж екологічного злочину давно пересiли в нардепівські чи кабмінівські крісла.

      Одного за одним ховаючи своїх сусідів, григорівчани врешті-решт висунули ультиматум: або ви робите необхідні експертизи-висновки, або ми перекриваємо трасу Харків—Сімферополь (село одним краєм «вибігло» до автомагістралі). Подіяло: на ситуацію зреагувала обласна влада. У зоні лиха працювала комісія облради з питань екології і природокористування. Схоже, що під впливом промислового лобі. Бо ж депутати схильні звинувачувати в екологічній небезпеці, швидше, екс-радгосп з його «не так» утилізованими отрутохімікатами, а не потужні металургійні комбінати із діючими шламонагромаджувачами. Голова постійної депутатської комісії Олег Сквирський акцентує: сільраді слід не «воювати» з металургами, а спільно шукати компромісний варіант виходу з кризи. Бо ж до Григорівки потрібно прокладати дві труби — з питною і технічною водою. Можна було підключити і обласний чи навіть державний бюджет, однак село досі не має навіть проекту! До того ж, зауважив пан Сквирський, відстійники можуть бути джерелом не лише еконебезпеки, а й... поповнення місцевого бюджету: «Шлами використовують як добриво. Відповідну технологію освоїли в Миколаєві, на глиноземному заводі, що виробляє сировину для алюмінієвої промисловості». Слушна і вірогідна версія з огляду на те, що Запорізький алюмінієвий комбінат може виступити координуючою ланкою в ланцюжку інтересів.