Власне, дніпродзержинці називали себе земляками Брежнєва в усі часи. Однак, поклавши руку на серце, це їм вдавалося швидше завдяки тому, що, так би мовити, конкурент — село у Курській області Росії, яке прибрало собі назву Брежнєво, не сприймався спроможним тягатися з-понад стотисячним містом. А ще тому, що документів на підтвердження точної дати і місця народження Брежнєва не збереглося.

Нещодавно помер чилійський диктатор Августо Піночет, який перебував при владі 17 років. Його смерть поділила суспільство: частина чилійців проклинала тирана, інша — якій байдуже до свобод — згадує лише той період 70-х років, коли настала відносна економічна стабільність. Те ж і з сьогоднішнім ювіляром, оскільки період правління Леоніда Брежнєва дорівнював піночетівському і багато колишніх радянських людей вважають його «кращими роками свого життя». Для цих людей немає значення, що Брежнєв залишив країну в «застої», запроторював інакодумців до «психушок» та в'язниць, що за його наказами десятки тисяч наших співвітчизників поклали голови у військовій авантюрі в Афганістані.
Брежнєв та брежнєвщина залишаються предметом великих містифікацій. З нагоди сотої річниці з дня народження «дорогого Леоніда Ілліча» варто згадати хоча б окремі.