За півмісяця починається Рік книги в Україні. Таке розпорядження підписав Президент Віктор Ющенко. Реальних причин чи підстав для покращення «побутових умов» української книжки на батьківщині в 2007 році — ніяких: нові книгарні не відкриваються — конкурувати з банками, гастрономами, юридичними консультаціями щодо орендної плати книжковим магазинам дуже важко, старі книгарні невпинно закриваються, протекціонізму з боку держави до свого духовного продукту ніде не помітно, а гроші, які виділяються з держбюджету на цю сферу, витрачаються так бездарно і хвацько «повз касу», що всі нормальні видавці зрозуміли: з цими чиновниками каші не звариш.
Крім глобальних, у галузі є й локальні проблеми. Ну, візьмемо навздогад переклад — чималу частку книжкового асортименту складає перекладна література. Не секрет, що недобросовісність деяких видавництв видає, зокрема, і «неохайний переклад», натомість видавці-перфекціоністи прагнуть досконалості в кожному слові. Так є чи нема в Україні своєї школи перекладу i якi «кораловi рифи» стоять на шляху перекладiв вiтчизняних письменникiв «туди» й iноземних — «сюди», спробувала дізнатися журналістка «УМ».

Кажуть, що людина протягом життя використовує свої здiбності лише на 10 відсотків. Цю думку своєю працею спростовують талановиті особистості. Наприклад, Юрій Башмет, крім гри на альті, виступає як диригент, організував камерний ансамбль «Солісти Москви» (з яким і приїхав до Києва), є керівником та організатором фестивалю камерної музики на острові Ельба, що в Середземному морі... Щойно в Москві завершився єдиний в Росії Міжнародний конкурс альтистів, який носить його ім'я (він же — незмінний член журі). Башмет оцінив молоде покоління високо, зазначив, що серед музикантів багато віртуозів, але до сольного виступу він жодного б поки що не допустив — для цього необхідна яскрава індивідуальність.