Багатостраждальний закон про опозицію, розроблений трьома парламентаріями — Юлією Тимошенко від БЮТу, Миколою Комаром від Партії регіонів та «нашоукраїнцем» В'ячеславом Ковалем — знов не потрапив на розгляд у сесійній залі парламенту. Історія із ним, як пам'ятає наш читач, триває вже давно. Цього разу винести закон на перше читання завадило буцімто те, що з текстом його ознайомились іще не всі фракції. До того ж, він не пройшов обговорення у профільних комітетах, зазначила координатор більшості Раїса Богатирьова. Пояснення Богатирьової викликало досить різку реакцію у головних лобістів закону — депутатів від БЮТу, відтак заступник голови фракції Олександр Турчинов заявив навіть, що у нього складається враження, ніби парламентом керує не спікер Олександр Мороз, а пані Богатирьова.

Учора на прес-конференції Голова Верховної Ради Олександр Мороз заявив, що не бачить жодних правових підстав для скасування конституційної реформи. Коментуючи четвергову заяву Президента Віктора Ющенка — про те, що у випадку, коли не будуть внесені правки до Конституції, політреформа-2004 буде скасована, — Мороз відзначив: «Це невиважена ремарка в устах Президента».

Верховна Рада вчора не підтримала закон про держбюджет на 2007 рік з пропозиціями Президента.

День спілкування з пресою, якому Президент присвятив увесь робочий четвер, для Віктора Ющенка завершився виходом в онлайн: глава держави провів чат-конференцію для користувачів інтернету. Звісно, на всі запитання, яких надійшло аж 1219, встигнути відповісти було неможливо просто фізично. Тож В.Ю. дав відповіді на 44 із них (найцікавіші запитання відбирали п'ятеро представників інтернет-видань, зокрема «Української правди», «Оглядача» та «Кореспондента»).

Ця Рада псувала настрій державним чиновникам вже понад 13 років. За цей час змінився не один склад Кабміну, але донедавна всі вони мужньо терпіли її висновки — в обов'язки Ради входило критикувати рішення уряду. І, звичайно, прогнозувати, до яких наслідків вони зможуть призвести, забезпечуючи зворотній зв'язок між владою та дрібними підприємцями. «Представники великого бізнесу і без цього знаходили шлях до кабінетів високих чиновників, а ось малий та середній бізнес у нашій країні перебували без належного захисту — не те, що лобіювати якісь рішення, іноді до них навіть не доходила інформація про ті чи інші рішення уряду», — розповідає голова Ради, народний депутат від «Нашої України» Ксенія Ляпіна.

Сьогодні вже мало хто пам'ятає, як починалася акція «Україна без Кучми» — своєрідний пролог до великого Майдану-2004. Нагадаємо: 15 грудня 2000 року на Майдані з'явилися перші намети, щоб привернути увагу до інформації, оприлюдненої Олександром Морозом, про причетність вищих посадовців держави до зникнення журналіста Георгія Гонгадзе. Опозиційні до кучмізму сили створили Громадянський комітет захисту конституційних прав та свобод людини, а 14 політичних партій та сім громадських об'єднань підписали декларацію про створення руху «За Україну без Кучми!». І це був лише початок. Далі були демонстрації i оперативна реконструкція майдану Незалежності тодішньою владою, намети уздовж Хрещатика та їх знесення, провокації, затримання протестантів, яке досягло свого піку в Шевченків день — 9 березня 2001 року. Сутички на Банковій, масові затримання на вокзалах та в метро, абсурдна «справа 9 березня» та 16 політв'язнів — переважно з УНА-УНСО.

Ідеться про робочий кабінет «дорогого Леоніда Ілліча» у Запоріжжі. За версією сьогоднішніх комуністів, Брежнєв у 1946—1947 роках жив і працював на вулиці Жуковського, майже в центрі Запоріжжя. Схоже, що місцевим партбосам просто до вподоби одна з історичних споруд, і вони вибрали колишній маєток під майбутній музей колишнього генсека. Старожили ж й історики згадують, що там у 1940—50-х роках був обкомівський готель, персонал якого, бувало, влаштовував щось на кшталт нічних гулянок-оргій для першого секретаря обкому Брежнєва та його гостей.