Аеробіка назавжди

      Вважається, що такий вид спорту, як фітнес, є ознакою сучасної жінки, котра стежить за своєю формою. З іншого боку, про свій фітнес видали книжку і такі мужні чоловіки, як брати Клички. У нас це слово найчастіше згадують стосовно певного різновиду спортклубів, які користуються особливою популярністю серед публічних людей та всіляких зірок. Професіонали цієї справи головну характеристику фітнесу визначають так: насамперед, це — вироблення в собі здатності до внутрішньої динаміки, працездатності, емоційної бадьорості. Сучасний фітнес є нічим іншим, як продовженням моди на аеробіку та ритмічну гімнастику. Пам'ятаєте цей бум у другій половині 1980-х років, що прийшов до нас зі США? Щоденні телепрограми зі стрункими дівчатами у трико й гетрах, які танцюють під ритмічну музику, грамплатівки з інструктажем, запис у секції... Із часом суть залишається незмінною, хіба вправи під музику стають складнішими.

      «Мамою» української спортивної аеробіки з повним правом можна вважати Тетяну Пасічну. Завдяки енергійності та ентузіазму цієї жінки ми в організаційному сенсі не змушені були наздоганяти Америку і навіть за «залізною завісою» йшли паралельним курсом зі світом аеробіки.

Допомога Америки і шкода Одеси

      — Я народилася на Уралі, але вже з семирічного віку й до закінчення школи жила в Донецьку; батько був гірником, — розповідає про себе Тетяна Пасічна. — З дитячого віку була охоча до багатьох видів спорту, але постійно займалася художньою гімнастикою, зупинившись між першим розрядом та майстром спорту. Закінчила Київський інфіз. Але просто проводити у школах нудні уроки фізкультури мені не надто хотілося. У 1986 році потрапила на семінар до Естонії, де підвищувала кваліфікацію в університеті Тарту. Ця поїздка перевернула все моє бачення сенсу своєї професії.

      Слід зауважити, що в нас тоді вже існувала оздоровча ритмічна гімнастика, був клуб «Гармонія», тож певна основа до зустрічі з цим спортом у нас була. Разом із Зінаїдою Дмитрівною Петрущенко ми по дещиці збирали інформацію про те, що у Штатах є змагання з якоїсь «аеробіки». На щастя, американці після свого першого національного чемпіонату влаштували у СРСР своєрідні гастролі — у рамках програми «Спорт для всіх» дали показові виступи в Одесі, Москві та Ленінграді. Ми, кияни, бачили лише відеозаписи одеських «концертів», але висновки для себе зробили. Потім був всесоюзний семінар з «американської аеробіки» в Ленінграді й перший чемпіонат СРСР зі спортивної аеробіки в московських Лужниках, де я була першим суддею від України і сиділа поряд із самою Карен Шварц — організаторкою цього спорту в США! Із телекоментатором Фарідом Досаєвим ми робили цикл телепрограм, а перед тим, у 1984-му, при Київському політехнічному інституті було створено клуб «Талісман», який із часом став центром спортивної аеробіки та фітнесу України.

      — Тетяно Володимирівно, а як створювалася Національна федерація зі спортивної аеробіки та фітнесу (ФУСАФ), яку ви очолюєте? Здається, одесити виступили «сепаратистами» в цій справі...

      — Так, біля Чорного моря не захотіли, щоб Київ і Одеса були в аеробіці разом. У 1991-му, коли створювали ФУСАФ, на чолі її поставили, як тоді практикувалося, бізнесменів-кооператорів. Одесити проводили у себе в цирку щось на кшталт шоу — це мало нагадувало спортивні регламентовані змагання, як їх уявляли ми. Тому наступного року ми вирішили позбутися керівництва «весільних генералів», провели конференцію, на якій президентом обрали мене. Одесити на чолі з Оленою Левіною у відповідь створили іншу організацію. Саме з тих років ростуть ноги деяких сьогоднішніх проблем ФУСАФ — єдиної в країні масштабної громадської організації оздоровчого та спортивного напряму з аеробіки та фітнесу, що має всі реквізити та національний статус із 1999 року.

      ФУСАФ працює на неприбутковій основі, систематично проводить змагання різного рівня. Уже в 1993 році збірна України дебютувала на чемпіонаті світу в Сан-Дієго — там ми були в десятці кращих серед представників 40 країн. Загалом наші спортсмени беруть участь приблизно у 18 змаганнях різного рівня на рік. Проте основним завданням для успішного розвитку нашого виду спорту завжди була і буде підготовка фахівців з аеробіки та фітнесу. Без професіональних, грамотних тренерів, об'єктивних суддів і творчих хореографів ми не посідали б провідних позицій у Європі і світі, не мріяли б про олімпійське визнання. А МОК, до речі, реально розглядає можливість введення спортивної аеробіки або, як її ще називають, аеробної гімнастики в програму Олімпійських ігор.

      — Для цього, вочевидь, потрібно було навести лад в різних версіях цього виду спорту?

      — Ми намагалися, щоб наші спортсмени мали більше можливостей для виступів, тому змагалися під егідою двох основних організацій, які проводять чемпіонати світу та Європи — ANAC та FISAF. З 2004 року почався процес об'єднання виду спорту під назвою «аеробна гімнастика» у лоні Міжнародної федерації гімнастики. ФІЖ  не має нічого проти АНАК (ще б пак, адже її очолює родоначальник цього виду спорту Говард Шварц), але проти сумісництва спортсменів із ФІСАФ. Ми, ФУСАФ, вирішили вступити колективним членом в Українську федерацію гімнастики, де спортивна аеробіка до цього часу була представлена лише однією людиною — суддею з Одеси Оленою Левіною. А вона вирішила поставити нам «блок». Сім умов ми легко виконали, а восьмою була вимога щодо нашого виходу з ФІСАФ. Але ж там ніяких документів про вхід не існувало в природі. Однак ми намагалися коректно вийти з цієї організації, бо в цьому році ФІСАФ довірили нам провести чемпіонат Європи серед дорослих та унікальні першості світу серед кадетів і юніорів. Вихід ми оформили вже після цього.

      Сподіваюся, що 22 грудня на конференції УФГ буде поставлено крапку у визнанні очевидного — аеробну гімнастику від України у ФІЖ має представляти наша федерація, ФУСАФ. У нас є реєстр спортсменів, які не виступатимуть більше ні за кого, представництво у 16 областях, Києві, Севастополі, ми маємо 18 суддів міжнародного класу, двічі на рік проводимо семінари.

«Це вид спорту, яким можна займатися з п'яти років і до нескінченності»

      — Чи існує якась українська специфіка спортивної аеробіки?

      — В усьому світі виступати в офіційних змаганнях можна було лише з 18 років. Для цього нібито існувало фізіологічне обгрунтування. Наша федерація стала ініціатором введення у світові та європейські змагання юніорської вікової категорії (14—17 років). Уперше це відбулося в Києві у 1998 році, коли ми провели чемпіонат Європи серед дорослих та юніорську першість. Ми на той час уже давно мали секції дитячої аеробіки, але юні спортсмени змушені були чекати 18-річчя, щоб одержати можливість стати чемпіонами міжнародного рівня. Ефективність спеціалізованої підготовки київська першість континенту підтвердила на всі сто. Моя молодша донька Наталя (1982 р. н.) перемогла в індивідуальних змаганнях і стала срібною призеркою у трійці.

      Сьогодні вже ніхто і ніде не сумнівається, що аеробну підготовку можна розпочинати з п'яти років. Тим більш що з'явилося три новi види командної аеробіки: базова, степ-аеробіка і фанк-аеробіка. Повірте, що синхронне, енергійне виконання програми командою з шести-восьми чоловік — дуже видовищно. Діти, для яких спортивна аеробіка була складною, можуть розпочинати з фітнес-аеробіки й уже в дитячому віці тішити батьків нагородами в командних змаганнях. Тепер можлива боротьба за нагороди в категоріях 7—9, 10—13 та 14—17 років.

       — Ритмічна гімнастика, спортивна аеробіка, фітнес, а тепер офіційний вид спорту від ФІЖ — аеробна гімнастика... Як вам вдається так швидко адаптуватися до різноманітних новацій?

      — Секрету тут немає: ми у своїй федерації ведемо системну роботу, підтримуємо плідні контакти із колегами за кордоном. У грудні 2004-го ФІЖ розпочала процес об'єднання, а вже у березні 2005-го я відвідала семінар у Лос-Анджелесі, підвищила кваліфікацію й здобула право проводити та судити змагання з аеробної гімнастики. Улітку в цьому ж каліфорнійському місті ми з двома спортсменами із Києва (Максим Бубен і Вова Дорошенко) взяли участь у першому міжнародному чемпіонаті з аеробної гімнастики за новими правилами.

      — Дивлячись на вас, спостерігаючи за вашою енергійністю, бажанням постійно вдосконалюватися, знаючи, що ви вже 30 років викладаєте на кафедрі фізвиховання КПІ і маєте таких дорослих доньок, навіть не виникає бажання в «Досьє «УМ» вказувати рік народження співрозмовника...

      — Дякую за комплімент. Вважаю, що навіть у громадській діяльності, розповідаючи про переваги аеробіки, я повинна доводити її ефективність власним прикладом. Ось у 2003 році я стала чемпіонкою світу зі стренфлексу — є такий різновид у фітнесі, а в жовтні цього року в самісінькому серці нового виду спорту — у Швейцарії — підтвердила свою першість. І не збираюся на цьому зупинятися.

      Аеробні заняття — це синтез музичної і хореографічної освіти, планомірний і досконалий розвиток фізичних якостей людини, володіння своїм тілом і тематичне спілкування, змагання, перемоги, звання і нарешті вивчення географії через календар національних та міжнародних змагань. У нас із доньками вже зовсім мало місць залишилося на глобусі, де не відзначені прапорцями країни, яких ми не побачили .

      Завдяки обмеженням у складності у нас дуже низький травматизм порівняно з іншими гімнастичними видами спорту. Тому у спортивній аеробіці можна виступати з семи років і до необмеженого віку. Тож приєднуйтеся!

ДОСЬЄ «УМ»

Пасічна Тетяна Володимирівна

      Президент Федерації України зі спортивної аеробіки й фітнесу.

      Заслужений тренер України зі спортивної аеробіки.

      Директор спортивного клубу «Талісман» при НТУ «КПІ».

      Чемпіонка світу зі стренфлексу (підрозділ фітнесу) 2003-го і 2006 р.

      Має двох доньок, які також досягли успіхів у спортивній аеробіці. Зокрема, старша, Ольга (1973 р. н.) на першому і водночас останньому чемпіонаті СРСР у 1990 році посіла друге місце.

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

      Біля витоків цього спортивного руху стояв американський доктор Кеннет Купер. Ще у 60-х роках минулого століття він написав книгу про аеробіку — оздоровчу систему фізичних вправ для людей різного віку. Розповсюдження цієї програми взяли на себе підготовлені інструктори, поява по всій Америці секцій і клубів призвела до жорсткої конкуренції. Потрібно було порівнювати здібності інструкторів — так виникли перші змагання, і аеробіка стала видом спорту з відповідними титулами та званнями.

      «Батьками» спортивної аеробіки вважають подружжя Говарда та Карен Шварців, які узагальнили критерії і правила, ініціювали проведення чемпіонатів з аеробіки у Штатах, а згодом і першості США. У 1990 році було створено міжнародну федерацію і проведено перший чемпіонат світу зі спортивної аеробіки в американському місті Сан-Дієго.