«Амазонки» повертають до життя

16.12.2003

      В Україні кожний рік рак діагнозують у близько 160—170 тисяч людей. За офіційними даними, кількість хворих коливається від 800 до 860 тисяч. Але якщо додати вірогідність невстановленого діагнозу чи неправильного (так, люди з сільської місцевості десятиліттями не проходять медичні обстеження і спокійно живуть, не знаючи про рак), то ця цифра сягає майже за мільйон.

      Тим часом, медики й досі сперечаються, хто саме має грати першу скрипку в профілактиці та реабілітації онкохворих. Відомо, що рак виникає через падіння імунітету у людини. А таке часто відбувається під час стресів та депресій, якими так славиться сьогодення. Тож виходить, що без психологів та соціальних працівників не обійтись. Це добре розуміють у Міністерстві охорони здоров'я. За останніми наказами медичного відомства у онкологічних центрах введена штатна посада психотерапевта. Проте чи під силу одному фахівцю на все відділення надати нормальну допомогу 600 хворим?

      Водночас сучасна вітчизняна реабілітація онкохворих не така вже й запущена, прогреси є. «У1989 році, коли я почав займатися онкохворими, то почув від тодішнього міністра медичного відомства, що його не цікавлять реабілітаційні центри, — розповів кандидат медичних наук Сергій Мисяк. — Нині в Україні є низка програм реабілітації інвалідів, зокрема і «Онкологія». Для онкоцентрів «підковують» спеціальні кадри — фахівців у галузі фізичної реабілітації, соціальних працівників, психологів. Нещодавно міністр освіти і науки Василь Кремень увів ще одну нову спеціальність — соціальна реабілітація». Проте до повної «комплектації» реабілітаційних центрів ще як до неба... Бо навіть звичайний курс реабілітології в українських університетах поки не читається, а у Київській академії післядипломної освіти на цю науку відводять всього-на-всього чотири години. Тож, щоб підготувати гарного спеціаліста з реабілітації онкологічних хворих, знадобиться від 9 до 13 років.

      Поки ці дипломовані спеціалісти вийдуть зі стін інститутів і отримають пристойний досвід, медиків-реабілітологів на себе беруть громадські організації, учасники яких з онкологічними захворюваннями зіштовхнулися не в книжках, а у власному житті. Найчастіше такі організації скликають жінки. І не дивно, адже саме на долю представниць слабкої статі випадає «найрейтинговіше» пухлинне захворювання — рак молочної залози.

      Сьогодні колишні пацієнтки онкологічних лікарень допомагають знайти промінь сонця таким же жінкам, бо знають, як їм потрібна підтримка. «Дізнавшись про свій діагноз, я весь час перебувала у стресовому стані, різні страхи переслідували мене. Хоча мої близькі підтримували мене, як могли, та «вішати» на них свої переживання не хотілося, аби ще більше не «вантажити» їх. Доводилося все тримати у собі, — зізналася президент громадської організації «Амазонки» Лариса Лопата. — Коли я вперше прийшла у групу, яка тільки-но почала збиратися, то ніяких планів створювати організацію не було. Ми у колі «рівних» шукали у собі сили, проводили семінари, «круглі столи». Промайнуло символічних дев'ять місяців, і у нас з'явилося бажання йти у палати і допомагати жінкам з таким же діагнозом».

      Проте одними відвідуваннями хворих «Амазонки» не обмежуються. Волонтери разом з лікарями-мамологом і психологом — організовують зустрічі у трудових колективах, де вчать представниць слабкої статі прийомам самообстеження. Ще вони ходять до дитячих центрів онкології, де час від часу влаштовують невеличкі свята для дітлахів. А для всіх інших працює телефон довіри. Щоправда, як зізналася Лариса Лопата, на дроті рідко хто буває. Люди сумніваються, що їх зможе зрозуміти сторонній, якщо навіть близькі не розуміють серйозність недугу.

  • Пігулка не допоможе…

    Протистояння навколо можливої ліквідації Вінницького обласного протитуберкульозного диспансеру №2 відбувається у кількамісячному вимірі. Працівники диспансеру просять передати з обласної комунальної власності у міську цілісний майновий комплекс, щоб і майно, і приміщення залишились на місці, а колектив працював там і надалі. Вони згодні на реорганізацію чи оптимізацію, аби лише тубдиспансер не ліквідували. >>

  • Не лікують, а вбивають

    До 30% антибіотиків орального застосування продаються у США за неправильно виписаними рецептами. Помилкова діагностика на невідповідний рецепт на антибіотики є головною причиною виникнення резистентної стійкості мікроорганізмів на антибіотики, випливає з дослідження, результати якого подані в «Журналі Американської медичної асоціації» (Journal of the American Medical Association). >>

  • Чіпкий, як кліщ

    Кліщі вже прокинулися, активізувалися і готові атакувати. Під прицілом їхніх укусів — не лише любителі влаштовувати пікніки в лісі, а й ті, хто звик просто прогулюватися в міському парку чи сквері. Лікарі звертаються увагу, що з кожним роком кількість людей, яких покусали кліщі в місті, зростає. >>

  • Смертельний бізнес

    «Хворіти сьогодні особливо дорого, навіть не враховуючи вартості ліків, на звичайний похід у поліклініку зараз потрібно викласти мінімум 300 гривень», — такими враженнями діляться між собою українці в бесідах те-а-тет, такими повідомленнями нині завантажена чи не вся інтернет-мережа. >>

  • Провал операції, або Як вижити в котлі медреформи?

    Улюблений вітчизняний спосіб заговорити тему: спростовувати неіснуюче або почати планувати давно існуюче. Триває п’ятий рік експерименту з реформи охорони здоров’я у пілотних регіонах країни: на Вінниччині, Дніпропетровщині, Донецькій області (там зараз не на часі) та Києві. І що ж маємо реально? >>