Альфред Нобель у 30-річному віці.
10 грудня минуло 110 років iз дня смерті шведського інженера-хіміка, винахідника та промисловця Альфреда Нобеля (1833—1896). Цього року, як уже 105 років поспіль, у чергову річницю смерті засновника Нобелівської премії відбулося вручення цих нагород у Стокгольмі. У сучасному світі така премія є вищою відзнакою для людського інтелекту.
Історія самої Нобелівської премії почалася дуже давно — 27 листопада 1895 року, коли Альфред Нобель, шведський хімік-експериментатор і бізнесмен, винахідник динаміту та інших вибухових речовин, підписав у Парижі свій заповіт. У ньому він зазначив, що переважна частина його великого спадку (на сьогодні він становить кілька сотень мільйонів доларів) повинна стати основою фонду, який нагороджуватиме людей за видатні відкриття у галузі науки, літератури і за зміцнення миру на землі. «Присудження нагород не повинно пов'язуватися з приналежністю лауреата до тієї чи іншої нації, так само як сума винагороди не повинна визначатися тим чи іншим громадянством», — написав Альфред Нобель.
Сьогодні премії присуджуються за відкриття в галузі хімії, фізики, фізіології та медицини. Встановлені також нобелівські премії в галузі літератури й економіки та Нобелівська премія миру. Нобелівська премія цікава насамперед тим, що це нагорода, яку неможливо відмінити чи переглянути. Це не політика, де сьогодні ти діяч, на якого моляться мільйони, а завтра — забутий опозиціонер або засуджений до страти диктатор. Ця нагорода — уже слава (ясна річ, і грошики) на все життя. Проте складність вибору лауреатів полягає в тому, що умови наукової роботи і праці вчених сьогодні значно відрізняються від тих, які були за життя Альфреда Нобеля. Нині правилом є колективна творчість, яка і стає умовою здійснення видатних відкриттів. Проте нагороди передбачаються для окремих осіб, а не для великих колективів — так, як і заповідав багатий швед.
Цьогоріч лауреатами в галузі фізіології і медицини стали американські вчені Ендрю Файр і Крейг Мело за відкриття «фундаментального механізму, який лежить в основі контролю потоків генетичної інформації». Лауреатами в галузі фізики були оголошені вчені зі США Джон Мазер і Джон Смут. Як сказано в рішенні комісії Шведської королівської академії наук, нагорода була присуджена їм за «дослідження в галузі форми «чорного тіла» й анізотропії космічного мікрохвильового фонового випромінення» — це допоможе більш глибоко вивчити процес виникнення Всесвіту і походження галактик і зірок. Премія в галузі хімії присуджена Роджеру Корнбергу за «дослідження молекулярних основ транскрипції в еукаріот» — першого етапу процесу синтезу білка у тварин, рослин і грибів. До речі, Роджер Корнберг є сином Артура Корнберга, нобелівського лауреата з фізіології і медицини 1959 року. Лауреатом премії Шведського банку пам'яті Альфреда Нобеля з економіки став 73-річний Едмунд Фелпс. Нобелівську премію з літератури отримав 54-річний турецький письменник Орхан Памук. А премію миру отримав Мухаммед Юнус з Бангладеш і заснований ним «Грамін банк», який надає невеликі кредити біднякам, не вимагаючи від них ніяких гарантій.
Хоча вручення премій оповите різними церемоніями, пафосними промовами і фуршетами з червоною ікрою та іншими делікатесами, насправді всі ці досягнення спрямовані на поліпшення життя звичайних людей. Вітаміни, побутові прилади, ліки від різних хвороб, радіо, телевізор, інтернет — усе це подарували світові нобелівські лауреати. Родоначальниками бездротової телеграфії 1909 року були визнані Карл Фердинанд Браун і Гуілельмо Марконі. Так що радіоприймачами люди зобов'язані не лише Олександру Попову, а й цим двом ученим. Японський учений Лео Есакі, який 1973 року отримав Нобелівську премію, насамперед відомий як винахідних діода. Його відкриття дозволило згодом зібрати перший у світі транзисторний телевізор. І незважаючи на те, що тоді така модель не завоювала популярності, сьогодні всі телевізори транзисторні.
Розробка у 2000 році електронних компонентів, які дозволили встановлювати швидкий зв'язок за допомогою супутників та оптико-волоконних кабелів, принесла Нобелівську премію одразу трьом ученим: Джеку Кілбі, Жоресу Алфьорову і Герберту Кремеру. Так що саме вони подарували людям можливість швидкісного зв'язку в мережі «Iнтернет». Лазерні програвачі й різноманітні плеєри є «дітьми» лазера. Нобелівська премія за лазерний пристрій була вручена 1964 року Миколі Басову, Олександру Прохорову і Чарльзу Таунсу.
За сковорідки і каструлі з антипригарним покриттям iз тефлону господині мають подякувати американському фізику і хіміку Полу Флорі (Нобелівська премія 1974 року), який зміг отримати цей надзвичайно стійкий полімер. Так само пластмасовий посуд був винаходом «нобелівця» Германа Штаудінгера. А поліетиленові пакети з'явилися після того, як 1953 року майбутні нобелівські лауреати з хімії Карл Ціглер і Джуліо Натта придумали, як синтезувати поліетилен.
Але лідирують у списку винаходів досягнення в медицині. Наприклад, вітаміни А, В1, В2 і С були виділені трьома хіміками: Христіаном Ейкманом, Паулем Каррером і Волтером Хоуорсом, яким 1937 року і вручили премію. А найвидатнішим медичним відкриттям вважають винахід пеніциліну. Англійський мікробіолог Олександр Флемінг 1929 року виділив його, а американці Едуард Фрей і Ернест Чейні у 1939 році налагодили промислове виробництво. 1945 року це відкриття було відзначене Нобелівською премією.
Флюорографія і електрокардіограма також були результатами відкриттів нобелівських лауреатів: флюорографія була винайдена німцем Вільгельмом Рентгеном, який сконструював рентгенівські трубки і 1901 року отримав за це Нобелівську премію. І хоча часто говорять, що першим винахідником Х-променів був український учений Іван Пулюй, проте офіційно першість у науці належить не тому, хто відкрив, а тому, хто першим опублікував наукові результати свого дослідження.
Електрокардіограму винайшов лауреат Нобелівської премії з медицини 1924 року Вільгельм Ейнтховен. А комп'ютерна томографія була розроблена Нобелівським лауреатом 1979 року Аланом Кормаком. Томограф чітко дозволяє відрізнити здорові тканини організму від уражених.
За винайдення гормональних контрацептивів, з приводу застосування яких досі точаться гострі дискусії, також було присуджено Нобелівську премію. Це відкриття Адольфа Бутенандта було відзначене 1939 року, проте масове виробництво таких препаратів розпочали лише після Другої світової війни.
Сам Нобель, засновник доброчинного фонду для нагородження преміями його імені, був людиною з дуже суперечливою і парадоксальною поведінкою. Він тяжів до усамітнення, спокою, не зносив міської метушні, хоча більшу частину життя йому довелося прожити саме в міських умовах. Та й мандрував він також досить часто, за що його навіть назвали «найбагатшим волоцюгою Європи».
Хоча він за життя добряче розбагатів, проте, на відміну від багатьох тодішніх представників ділового світу, залишився «спартанцем». Він ніколи не палив, не вживав спиртного, уникав азартних ігор. Нобель був дуже скромним у житті і в чомусь навіть аскетичним. Він мало кому довіряв і ніколи не вів щоденників. Маючи слабке здоров'я, цей шведський науковець-винахідник часто вередував, усамітнювався і бував у пригніченому настрої. Альфред Нобель міг працювати дуже напружено, але потім йому важко було досягти спокою і душевної рівноваги.
Щодо жінок у його житті, то історія згадує про двох. Одна з них — чарівна 20-річна дівчина Софі Гесс, яку він зустрів у Баден-бай-Вінi, неподалік від Відня, і закохався в неї, коли йому було вже 47 років. До зустрічі з Нобелем Софi була звичайною квітникаркою, а після цього успішного знайомства оселилася в Парижі, де Нобель надав їй окрему квартиру. Ця жінка називала себе мадам Нобель, проте через багато років якось обмовилася, що якщо їх щось і пов'язує, так це фінансова допомога з його боку. Їхній зв'язок повністю припинився 1891 року, за кілька років до смерті шведського вченого-винахідника.
Ще однією жінкою в житті Нобеля була Берта Кінскі. На початку 1876 року, бажаючи найняти економку і секретарку, він дав оголошення в газету. Відгукнулася, зокрема, і 33-річна гувернантка з Відня. На співбесіді вона вразила Нобеля своєю зовнішністю і швидкістю перекладу. Проте вже через тиждень своєї секретарської роботи Берта Кінскі повернулася назад до Відня, де вийшла заміж за барона Артура фон Зутнера, сина своєї колишньої господині. Однак згодом їй судилося знову зустрітися з Нобелем, і протягом останніх 10 років його життя вони листувалися, обговорюючи проекти зміцнення миру на Землі. Берта фон Зутнер стала провідною фігурою у боротьбі за мир у Європі, а посприяла цьому значною мірою фінансова підтримка її руху Альфредом Нобелем. 1905 року Берту було удостоєно Нобелівської премії миру.
До речі, сам Нобель, незважаючи на шведське походження, радше був космополітом європейського зразка. Він добре розмовляв французькою, німецькою, російською і англійською мовами. Серед письменників Нобель захоплювався Віктором Гюго, Гі де Мопассаном, Оноре де Бальзаком, Генріхом Ібсеном, Емілем Золя. Проте з часом його перестала цікавити література, і він скерував усі свої зусилля на кар'єру хіміка. Так, чималу частину життя Нобель присвятив механічним і хімічним експериментам, зробивши загалом близько 600 винаходів, 355 з яких були запатентовані. Він винайшов, зокрема, синтетичнi гуму і шкіру, а також штучний шовк. Проте найбільше прославився винаходом динаміту.
До впровадження «вибухонебезпечних» ідей Нобеля в життя єдиною вибуховою речовиною для мін (незалежно від їхнього призначення — у воєнних чи мирних цілях) був чорний порох. Проте вже тоді було відомо, що нітрогліцерин у твердому вигляді є надзвичайно потужною вибуховою речовиною, застосування якої пов'язане з винятковим ризиком — через його випаровуваність. Нікому ще на той час не вдавалося визначити, як можна керувати його детонацією. Але 1863 року Альфреду Нобелю вдалося винайти практичний детонатор, який передбачав використання пороху для вибуху нітрогліцерину. Цей винахід став одним із наріжних каменів його репутації і благополуччя.
1864 року Нобель переконав правління Шведської державної залізниці прийняти розроблену ним вибухову речовину для прокладки тунелів. Щоб виробляти цю речовину, він добився фінансової підтримки з боку шведських комерсантів: було засновано компанію «Нітрогліцерин ЛТД» і зведено завод. 1867 року Альфред Нобель запатентував винахід динаміту. Якби існував вибір, то, можливо, замість комерції Альфред Нобель обрав би лабораторні заняття, але його компанії вимагали пріоритетної уваги, оскільки попит на вибухові речовини постійно зростав. У 1896 році — в рік смерті винахідника динаміту — працювали 93 підприємства, які випускали близько 66,5 тисячі тонн вибухівки, включно з усіма її різновидами — зокрема, бойовими зарядами снарядів і бездимним порохом.
Словом, Альфред Нобель, який «пустив під відкіс» не один поїзд у світі, заробив на цьому чималі статки. І тепер готовий поділитися цими статками з усіма, хто зробить для світу щось корисне. Наприклад, припинить війну, на якій рветься винайдена ним вибухівка.
Процедура висунення кандидатів на Нобелівську премію така: з кандидатів, висунутих установами різних країн і відомими вченими, Нобелівський комітет Шведської королівської академії відбирає майбутніх лауреатів. Нобелівська премія може бути присуджена одному вченому або декільком, але не більше ніж трьом, зокрема за роботи минулих років, якщо їх значення стало зрозумілим лише з часом. Відомі три випадки, коли Нобелівська премія присуджувалася вченому двічі: Марії Складовській-Кюрі у 1903 році — з фізики і в 1911 — з хімії, Лайнусу Полінгу в 1954 році — з хімії і 1962 року — Нобелівська премія миру, Джону Бардіну в 1956 і 1972 роках — з фізики. Обговорення висунутих робіт і голосування відбуваються в обстановці суворої секретності, у пресі публікується лише остаточне рішення і скорочене мотивування, причому рішення оскарженню або відміні не підлягає. Щорічний грошовий фонд Нобелівських премій складається з відсотків від капіталу, відписаного Альфредом Нобелем на ці премії. Нобелівський лауреат отримує диплом, золоту медаль і грошову винагороду, сума якої у різні роки не однакова. Цього року сума Нобелівської премії становила приблизно 1,4 млн. доларів.
Премії з фізики, хімії, фізіології і медицини, літератури і економіки вручаються у Стокгольмі королем Швеції. Нобелівську премію миру присуджує Нобелівський комітет, спеціально призначений норвезьким парламентом. Нагородження відбувається у столиці Норвегії — Осло, у присутності норвезького короля і членів королівської родини. За традицією, лауреат Нобелівської премії повинен протягом шести місяців після її вручення виступити з популярною лекцією на тему своєї роботи.
Знання, які людина повинна засвоїти, множаться у геометричній прогресії. Чи здатен наш мозок витримати такі навантаження? А може, він уже досяг піку свого розвитку і радіє, що новітні технології забирають на себе частину його функцій? >>
У радянські часи Всесвітній день авіації та космонавтики відзначали справно. Власне, у той час усі досягнення, пов’язані чи то з польотом у космос, чи то з появою нового літака, прирівнювались мало не до державних свят. Сьогодні цю дату також відзначають, проте масштаб суттєво зменшився. Чи розвивається авіація та космонавтика сьогодні? >>
Фахівці навчально-наукового центру «Небесна долина», що діє у Вінницькому національному технічному університеті, передали військовослужбовцям розвідувального підрозділу, який виконує завдання в зоні бойових дій на сході України, безпілотний розвідувальний комплекс власної розробки. >>
Ярослав Шпотюк — фізик-матеріалознавець, закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка (ЛНУ) та займався науковими дослідженнями у Франції. Науковець здійснив майже неможливе і захистився одразу в двох навчальних закладах: у ЛНУ та університеті Ренн 1. >>
