Художник Андрій Антонюк привіз до столиці шматочок Богопільської церкви, що на Миколаївщині. У цій церкві в дитинстві він молився зі своїм кращим товаришем Миколою Вінграновським. Коли поета не стало, Андрій проілюстрував вірші друга цілою серією картин.
8 грудня художник у пам'ять про Миколу Вінграновського відкрив свою виставку «З обійнятих із тобою днів» у Національному художньому музеї України. Картини, як ікони, в напівкруглих рамках. Андрій Антонюк розмістив їх точно в такому ж порядку, як ікони в церкві з дитинства.
«До цієї церкви ми ходили з нашими матерями. Я з мамою Наташею, а Микола зі своєю — Зіною, — згадує з хвилюванням Андрій Данилович. — То були часи, коли до церкви приходило кілька бабусь. А в храмі було холодно. Згадки ці досить живі. Так і Микола живий, він присутній серед цієї виставки, як і серед тих ікон у церкві в дитинстві».
Картини дійсно схожі на поезію Миколи Вінграновського — такі ж прозорі, чисті та яскраві. Через них, як і через ікону, проливається на землю світло згори. Проте з картин дивляться на глядача не лики святих, а образи поетики Миколи Вінграновського: «Ангел печалі», «Шолом Алейхем», «Золотий Шофар», «Король Лір». Художник своєю уявою і фарбою виходить за межі картини, він розмальовує і рамки — здається, так стирається межа між полотном і реальністю, як поезія виливається у світ.
Манера написання картин — незвична. Художник, як із мозаїки, цятками виписує образи картин. За рахунок яскравих масляних мазків образи стають об'ємними, більш живими. В центр своєї уваги Антонюк ставить родину трьох поколінь. Від бабусь, їхніх дітей — до онуків. Вони разом зустрічають весну, святкують Різдво, працюють на полі. Така ж родина — як центр світу, як основа життя і в поезії Вінграновського. Антонюк побачив поезію Вінграновського в насичених пастельних кольорах від білого до ніжно зеленого, блакитного, від золотистого до коричневого. Проте немає тут червоних та чорних кольорів.
— Я виконую заповіт Миколи, — переконаний художник. — Коли його не стало, я сказав: «Миколо, ось чекай, Андрій прийде, зробить виставку, привезе тобі шматочок Божого поля. І звідси почнеться твоя слава, яка піде по світах». Сьогодні мені соромно за киян. Спілка письменників не може знайти навіть приміщення для вшанування таланту Миколи. Вони так довго готують Миколине свято. Вони тільки роздають обіцянки. Навіть ця виставка відкрита без жодної копійки Спілки художників чи письменників. Прийшов, поговорив віч-на-віч із директором музею Мельником — зробили виставку вдвох. А чужими пирогами батька, тим паче брата-поета, не поминають. Микола мені насниться і розповість свої враження від виставки.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
