Бандерівців уявляють по-різному. Одні — як віруючих жертовних хлопців, які в 1940-х роках покинули свої домівки й пішли в ліси воювати за Україну. Інші — як озвірілих різунів, руки в яких «по лікті в крові»... А що, коли уявити їх ще іншими — студентами престижних європейських вузів, які вільний час присвячують підпільній організаційній праці. Дітьми відомих інтелігентних батьків, які в юному віці отримують суворі судові вироки. В'язнями, які в нестерпних умовах закохуються, народжують дітей, творять підпільну мережу та серед найбільшого зла залишаються оточеними ореолом святості. Такими залишилися в історії одні з найнебезпечніших для радянської влади бандерівці — Михайло Сорока й Катерина Зарицька.