Зі скальпелем — до горла

      Через традиційно високий рівень ураження щитовидної залози серед мешканців області Івано-Франківщина отримала статус ендемічної зони. Причина проста: у гірських грунтах і водах, на відміну від рівнинних, майже немає йоду. А це означає, що цей важливий мікроелемент відсутній і в місцевих продуктах харчування. І хоча добова потреба людського організму становить усього 100—200 мільйонних частин грама цього хімічного елементу, його дефіцит може спричинити важкі недуги. Профілактика і лікування ендемічного зобу — компетенція ендокринологів, однак у багатьох випадках хворі, які потребують оперативного втручання, потрапляють до рук хірургів загального профілю. І, на жаль, не завжди видалення щитовидної та  паращитовидної залоз відбувається без ускладнень...

      Цією проблемою зацікавилися фахівці вужчої, отоларингологічної, спеціалізації Івано-Франківського державного медичного університету. Їхні зусилля увінчалися новою методикою оперування залоз внутрішньої секреції, розташованих біля горла. Які перспективи відкриває нововведення для хворих, «УМ» з'ясовувала з доктором медичних наук, завідувачем  єдиної в Україні кафедри оториноларингології з курсом хірургії голови і шиї Василем Поповичем.

Раз-два — і шраму нема

      — Василю Івановичу, часто представниці прекрасної статі намагаються уникати рекомендованої операції на щитовидній залозі, аби не мати негативних косметичних наслідків — шраму на видному місці. Ваш новий метод враховує ці небезпідставні побоювання?

      — Так, ми освоїли технологію мініінвазивної, тобто пов'язаної з мінімальною травмою, резекції щитовидної залози. Уся операція відбувається через півсантиметровий боковий розтин у ділянці шиї, тому шрам лишається зовсім маленький. Першою пацієнткою стала 48-річна жінка, якій була протипоказана традиційна операція, бо, окрім вузлового зоба, вона мала супутнє захворювання — цукровий діабет.  Прооперували її 28 квітня нинішнього року. Ультразвуковий контроль, який вона періодично проходить, не показує жодних ускладнень. Ми ще не оформили цей метод як винахід, бо провели лише кілька операцій і досліджуємо реабілітаційний період пацієнтів. Але запатентували методику оперування паращитовидної залози — органа секреції, який відповідає за мінеральний обмін в організмі. Коли функція «парощитовидки» страждає, з кістяка вимивається кальцій, і кістки стають крихкими. У результаті виникає остеопороз — проблема, яка нині хвилює увесь світ. На жаль, в Україні проводиться лише близько 20 таких операцій на рік. І то у випадку, коли діватися вже нікуди...

      — Що заважає робити такі операції частіше?

      — Розміщення органа. Паращитовидна залоза міститься трохи глибше від щитовидної, у дуже складній і небезпечній для хірургії зоні. У тій ділянці площею 1—1,5 квадратних сантиметра проходять трахея, сонна артерія і так званий голосовий нерв, а його пошкодження може спричинити задишку і проблеми з мовленням. Традиційні методики призводять до того, що в 25 відсотків прооперованих, тобто в кожного четвертого, відбувається ушкодження голосового нерва з відповідними наслідками. Як фахівці-отоларингологи, ми взялися досліджувати цю проблему й успішно просуваємося вперед. За новою методикою в Івано-Франківську проведено вже десять оперативних втручань із видалення паращитовидної залози, і жодного разу не було пошкодження голосового нерва!

      — Ми говорили про побоювання жінок щодо післяопераційних косметичних наслідків. А які враження виникають у вас як визнаного фахівця з проблем голови і шиї від споглядання з телеекрана широко рекламованих «фабрик хірургічної краси»? Чи варто так затято ламати лицьові хрящі й кістки, аби трохи покращити свою зовнішність?

      — Особисто я оцінюю ці «фабрики краси» як успішний бізнес-проект. Оперувати здорових людей і брати за це великі гроші — це ще треба вміти! Вважаю, що не можна ставити красу на конвеєр. Нас Господь Бог створив такими, як ми є, і це варто сприймати як належне. За винятком хіба що екстремальних ситуацій — важких травм обличчя, порізів, опіків тощо, коли пластична операція є вимушеним кроком. Коли ж людина, яка не має серйозних зовнішніх вад, добровільно лягає під скальпель, аби зняти горбинку з носа чи зробити його наївно-кирпатим, то це вже проблема з галузі психології. Мені важко, приміром, зрозуміти молоду жінку, якій на її особисте прохання ламають здорові ноги, і вона цілий рік мучиться в апараті Єлізарова, аби подовжити свої кінцівки на 5—7 сантиметрів. Такі люди, як на мене,  потребують допомоги психологів, які правильно кажуть: якщо не можеш змінити обставини, зміни своє ставлення до них. Здоров'я треба цінувати як велике благо і не наражатися зайвий раз на безпідставний ризик.

Прорив на неораному полі

      — Василю Івановичу, кого у світі вважають лідером отоларингології, хірургії голови і шиї? Наскільки ми від них відстали?

      — Пальма першості належить французам. У них цією проблематикою давно й успішно займається знаменитий фахівець П'єр Анрі. Франція і за територією, і за кількістю населення подібна до України, але результати в хірургії не співмірні. У нас проводиться лише два десятки операцій на рік — при потребі у кілька тисяч... Утім передбачаючи, що такі операції обов'язково стануть затребуваними, ми вже підготували нові технології безпечного хірургічного втручання, і наші напрацювання в науковому світі сприймаються як передові.

      — Як івано-франківським ученим-медикам вдалося вийти на лідируючі в державі позиції щодо хірургії голови і шиї?

      — Коли я переїхав із Томська до Івано-Франківська, у місті такої кафедри не існувало. Хірургія голови і шиї — це  вітчизняне, так би мовити, мало оране медичне поле. Але для його освоєння у нас в університеті і в обласній клінічній лікарні склалися гарні передумови. По-перше, ми маємо найсучасніший у Західній Україні комплекс променевої діагностики, який дозволяє дуже точно встановлювати діагноз, по-друге, у нашому розпорядженні — найдосконаліша ендоскопічна апаратура, яка використовується для мініінвазивної (малотравматичної) хірургії. Ці дві складові, які застосовуються у щоденній практиці, стали базовими при створенні своєрідного полігону для вітчизняної науки цієї спеціалізації і наблизили нас до хірургічних технологій майбутнього. Торік за підтримки ректора Євгена Нейка та проректора Любомира Глушка в Івано-Франківському медичному університеті було створено поки що єдину в державі спеціалізовану кафедру оториноларингології з курсом хірургії голови. Наказ про її  відкриття підписав міністр охорони здоров'я України.

      — Чи може Івано-Франківськ у перспективі претендувати на створення спеціалізованої клініки всеукраїнського масштабу з оперування щитовидної та паращитовидної залоз?

      — Місто цілком може стати регіональним західноукраїнським центром такої спеціалізації. У нас достатньо і сучасного клінічного обладнання, і відповідного рівня фахівців. Наша клініка вже тепер технологічно готова до цієї ролі. І річ не тільки у віртуозності хірургів, а й в умінні виходжувати пацієнтів у післяопераційний період, вчасно коригувати зміни в їхній ендокринній системі.

ДОСЬЄ «УМ»

      Василь Попович народився 31 березня 1960 року в місті Долина Івано-Франківської області. З червоними дипломами закінчив Львівське медучилище та Томський медінститут. Працював у Сибіру в службі санітарної авіації, обслуговуючи райони Крайньої Півночі, був головним лікарем клінік Томського медичного НДІ, який входить до структури Російської академії наук. Двічі доктор медичних наук — Росії та України. Нагороджений срібною медаллю ВДНГ у Москві. Був одним із засновників та керівників Центру української культури «Джерело» в Томську. До України повернувся в 2001 році. Нині завідує кафедрою Івано-Франківського державного медичного університету й очолює обласну організацію Асоціації отоларингологів України.