Приборкувач струму

      Якщо й існують люди, народжені у сорочці, то це, певно, житель волинського Горохова Василь Терновик. Два роки тому з ним сталася неймовірна і страшна пригода — він, електрик за фахом, витримав удар у 10 тисяч вольт. Однак доля була ласкава до чоловіка — Василь не тільки вижив, а й врятувався від каліцтва: лікарі змогли врятувати його пошкоджені ноги. Цікавим у цій історії є і той факт, що страшну аварію, в яку потрапив Василь, за кілька місяців перед тим передбачила народна віщунка. Тоді ж вона напророкувала молодому чоловіку не тільки щасливе закінчення каліцтва, а й... народження сина. І все збулось!

Сказали: буде аварія

      — Нашій Софійці мав виповнитися рік, як вона раптом захворіла. Що болить — ще не могла пояснити, і весь час плакала. Нам порадили поїхати у Бистровицю до баби Катерини, — розповідає Ніна, дружина Василя Терновика. — Баба помолилась над донечкою, потім вилила яйце і раптом каже: «Ой, а я бачу аварію у вас у сім'ї, — глянула вона на нас стривожено. — Чи то вже була аварія... — потім додала. — Але нічого — усе закінчиться добре. Бачите ж, — уже усміхалась баба, показуючи на вилите яйце, — це знову ви разом, а це — двоє ваших діточок — дівчинка і хлопчик...»

      Звісно, Терновики нічого не бачили, бо нічого в цьому не розуміли, — тільки переглянулись одне з одним після слів про двох діточок, адже в них тоді була тільки одна донька Софійка.

      Уже вдома, розмірковуючи над словами знахарки про аварію, вони згадають випадок, як незадовго перед тим Василь розбив машину, хоч сам серйозних травм в аварії не зазнав. Подумали, що баба Катерина саме цю аварію мала на увазі, тому і заспокоїлись. Розмова з бабусею була у січні, а у квітні прийшла біда...

Лікарям довелося нарощувати Василю нову шкіру

      12 квітня 2004 року, після сильного буревію, який пронісся над Гороховом, Василь Терновик у складі бригади електриків із трьох чоловік виїхав на місцевий ливарно-механічний завод, де вітер пошкодив лінію електромережі. Знеструмили лінію, на якій належало працювати, і взялися до роботи...

      Це все, що пам'ятає Василь Терновик. Наступне, що він чітко пригадує, — стіни у палаті Волинського опікового центру. Туди він потрапив після кількох днів у реанімаційних відділеннях горохівської і луцької лікарень. Упродовж майже двох тижнів, яких і зараз не пам'ятає чоловік, його життя висіло на волосинці — 28-річного Василя вертали з того світу...

      Згодом спеціальна комісія встановила, що електрики все робили правильно. Але втрутилась стихія, чого передбачити люди не могли: поривом вітру раптом зірвало дріт із сусідньої лінії під напругою в 10 тисяч вольт і кинуло його на знеструмлену лінію, де саме працювала бригада. Вмить шини, на яких стояли Василь Терновик і його колега Олександр Маркевич, опинились під напругою у 10 тисяч вольт. Напругою, яка може перетворити людину на попіл...

      Потерпілих привезли в лікарню у стані клінічної смерті. Медики робили все можливе і неможливе. Та, на жаль, через день 33-річного Олександра Маркевича не стало...

      Відчайдушну боротьбу зі смертю, яка, здавалось, у таких випадках є неминучою, тепер медики вели за життя Василя.

18 операцій за півроку

      Навіть коли Василь опритомнів, його життя ще не було у безпеці. У багатьох місцях тіло молодого чоловіка обвуглилось, тому протягом тривалого часу він був практично повністю забинтованим. Найбільше постраждали череп і коліна, на яких обгоріла не тільки шкіра, а й частково кістки. На щастя, до мозку опіки не дістались.

      За словами завідуючої Волинським опіковим центром Луцької міської лікарні заслуженого лікаря України Лідії Шепель, у Василя уже почалось омертвіння обвуглених кісток на черепі і колінах. На голові кістка омертвіла на ділянці розміром 14 на 18 сантиметрів — практично весь череп. Колінні суглоби були розкриті. Усе мало закінчуватись ампутацією ніг. Але медикам вдалось провести дуже складну реконструкцію — із здорових м'язів на ногах і руці вони сформували клапті, якими перекрили ці кісткові дефекти на колінах і черепі. Тільки рука більш як місяць була пришита до голови!

      Змертвіла кістка на голові була знята (залишилась тільки тоненька пластинка), і лікар Тетяна Зубанова провела нарощування м'яких тканин: клаптик, взятий зі скроні, вдалось навіть не розтягнути — а виростити на спеціальному пристрої, і наростити його на голові. Це — повноцінна м'яка тканина.

      Загалом Василь переніс 18 надважких операцій. Дивом вважають не тільки те, що чоловік вижив, а й те, що лікарям вдалось врятувати його ноги, які довелося відновлювати, адже колінні чашечки були обвуглені. І після сьомої операції на ногах Василь пішов!

Василь ходить до церкви, коли в ній нікого нема.

      — Ви не можете уявити, як я, коли вже почав очунювати, марив сам проїхатись на автомобілі, — розповідає Василь. — Але вперше сів за кермо через півроку після аварії — саме приїхали хлопці мене провідати, і я попросився прокататись навколо лікарні.

      Автомобіль для Василя — тепер перший помічник, коли треба відійти трохи далі від дому. Але, каже, останнім часом став падати зір, і ввечері він уже не сідає за кермо. А на короткі відстані ходить пішки. Хоча трішки кульгає. Особливо важко іти сходами. Та й предметів, важчих за п'ять кілограмів, піднімати лікарі не радять — Василеві потрібно постійно себе берегти, кожні два-три місяці він їздить в опіковий центр на консультації.

      Незважаючи на це, коли в їхній квартирі батьки робили ремонт, Василь допомагав, як міг. Хоч і каже, що «з однією рукою (ліва рука під час аварії сильно ушкоджена) — то не помічник».

      — Основна тепер моя допомога у домі — бавитися з дітьми.

      Також Василеві доводиться постійно ходити в шапці. Щоб не демонструвати величезні шрами на голові.

      — Після цього випадку я став більше замислюватися над сенсом життя і смерті, релігії, щодня молюсь за здоров'я людей, які мене врятували і які нам допомогли, але до церкви так і не ходжу, — розповiдає Василь. — От у Почаїв недавно їздили. Але одразу запитання: «Чому у шапці?» Так і тут. Не люблю весь час пояснювати. Все одно ж скажуть: «Зніми шапку — так не можна у церкві». Тому сповідаюся у знайомого батюшки, коли нікого в церкві нема...

Дмитрик грає із батьком у футбол

      — Розкажіть про народження Дмитрика.

      — То до мами. Нін, розкажи, — усміхається Василь до дружини.

      — Якщо чесно, то багато хто казав, що моя друга вагітність — це ризиковано, — каже Ніна. — Мовляв, мало часу минуло з моменту, коли Василь повернувся з лікарні, а йому ж стільки там антибіотиків давали...

      І Терновики поїхали за порадою до своєї другої хрещеної мами. Так вони тепер називають Лідію Шепель. (А другий хрещений тато, Василь Цях, до речі — головний інженер Горохівського РЕСу, який під час аварії надав першу медичну допомогу Василеві.) І почули від лікарки: «Ви нікого не слухайте. Все буде добре — народжуйте!»

      — Дізнавались наперед — у Софійки буде братик чи сестричка?

      — Так баба Катерина ще за два роки до того сказала, що в нас буде син. Та й УЗД не помилилося, — жартує Василь.

      А Ніна одразу розповідає, як чоловік до неї у пологовий будинок щодня приходив із квітами!

      Тепер син Дмитрик і тато Василь — нерозлийвода. Навіть у садочок синочок не дуже хоче ходити — йому все дай з татом бавитися. Особливо грати у футбол.

      — Коли я ще був весь у гіпсі і лежав, завідуюча опіковим мені сказала: «Повір, ти ще будеш ходити і у футбол грати». І, як бачите, її слова збулися. Я не тільки ходжу, а з Дмитриком ще й м'яча можу поганяти.

      — Я — Шевченко, — вигукує, і одразу демонструє, як він копає м'яча, трирічний Дмитрик.

      Сміємося всі. Заради цього чуда, яке напророкувала Терновикам баба-цілителька, треба було вижити!

Олександр ЗГОРАНЕЦЬ,

Василь УЛІЦЬКИЙ.