Трапляється, що буквальне розуміння біблійного тексту затьмарює нам глибинний, духовно-символічний зміст Святого Письма. «Якщо зняти тілесний покров слова, то те, що залишається, є Господь, Життя і Дух...» — навчає святий отець Церкви Григорій Ниський. Він говорить, що «тіло Писання», ніби завіса, часто затуляє «Славу, що заховується в Писанні». У Євангелії від Луки читаємо про те, як Христос навчав у одній із синагог у суботу і побачив жінку, яка «вісімнадцять років мала духа немочі, і була скорчена, і не могла ніяк випростатись». Ісус покликав її до себе і сказав: «Жінко, звільнена ти від недуги своєї». І Він руки на неї поклав — і вона зараз випросталась і стала славити Бога!..»
Що символізує собою в біблійній мові жінка? Вона є символом життя, чуття і Церкви. Чоловік, відповідно, — віри, розуму, Христа. Ім'я першої жінки, згадане в Біблії, — Єва, що означає «життя». Дійсно, саме через жінку життя продовжується в дітях. Чоловік із часів Адама головує в сім'ї, а основна функція голови — бути вмістилищем розуму. Чоловік повинен бути «главою сімейства», охоронцем віри. І недаремно функції жерця, священика, патріарха покладалися винятково на чоловіків. Якщо ми поглянемо на людську натуру з точки зору психології, то побачимо, що чоловічий розум об'єктивно більш аналітичний, логічно мислячий, аніж жіночий. Менталітет, тобто розумовий характер, чоловіка й жінки різниться. Жінка — емоційніша, більш чутлива, аніж чоловік. Якщо, скажімо, сім'я йтиме понад прірвою і дитина, послизнувшись, зірветься, то мати, не замислюючись, кинеться за нею у безодню. Батько, певно, не кинеться. І не тому, що не любить свою дитину, а тому, що чоловічий розум аналітичніший. Він одразу проаналізує ситуацію й зрозуміє, що, метнувшись у прірву, і дитину не врятує, і сам загине. У жінки ж чуття у той момент переважать голос розуму. Можна навести ще багато прикладів на зразок того, що чоловіки віддадуть перевагу шахам чи кросвордам перед «сльозогінними» телесеріалами... Та повернемось до біблійної символіки.
Отже, чоловік у біблійній мові уособлює розум, жінка — чуття; чоловік — Христа, жінка — Церкву. Останнє положення, зокрема, підтверджується цитатою із Послання апостола Павла до ефесян: «Покине тому чоловік (тут — муж віри, віруюча людина взагалі. — Авт.) батька й матір (старе розуміння сенсу буття, стару віру в пріоритет матеріального над духовним — «батько»; і старе, гріховне життя невіруючої людини — «мати». — Авт.) і пристане до дружини своєї (до нового життя у лоні церковному. — Авт.), і будуть обоє вони одним тілом. Ця таємниця велика, — а я говорю про Христа та про Церкву!». Тож тепер зрозумілішими стають вірші Святого Письма. І коли ми читаємо: «Дружини, коріться своїм чоловікам», — то розуміємо, що мовою символів ця фраза звучить так: нехай життя наше завжди підкоряється вірі, чуття — розуму, Церква — Христу. А символіка слів, що жінка у церкві «нехай покривається», а «чоловік покривати голови не повинен», розкривається ясно й просто: життя повинно покриватися вірою, чуття — розумом, а Церква — Христом. Віра ж і розум наші мусять бути відкритими.
Але повернімось до згаданого тексту. Хто ж та жінка, що «має духа немочі», зігнулась до землі, бачить тільки земне, нижнє, втупила очі свої у прах і багно матеріального життя і «ніяк не може випростатись»? Чи не життя це наше? Чи не ярмом марнот світу цього, чи не «сатанинськими путами» прокляття гріха зв'язане воно, хоча й є «дочкою Авраамовою» (бо ж «віруємо, Господи, поможи недовірству нашому»!)? Чи ж не вісімнадцять років мучимося ми, маючи віру й очікуючи нового, щасливого життя (18=10+8, де 10 — то віра в Бога, 10 заповідей — закон Божий, воля Божа; а 8 — початок нового тижня, нової седмиці, очікування нового етапу в житті), але забуваємо, що віра без діл — мертва! Чи ж не «в синагозі перебуваємо в суботу» — ходимо до церкви, молимось, ставимо свічки, проте залишаємось «скорченими», бо, як та неплідна смоківниця, не даємо плоду милосердя та богопізнання, не відкриваємо двері серця свого для дієвої віри — віри, що чинна любов'ю. «Яка користь, брати мої, коли хто говорить, що має віру, але діл не має? — йдеться у посланні апостола Якова. — Чи може спасти його віра?.. Так само й віра, коли діл немає».