Нещодавно «УМ» писала про нагородження відомого перекладача з японської мови Івана Дзюба орденом Вранішнього Сонця, Золотих Променів із Розетою за видатні досягнення у справі популяризації японської культури. Ця нагорода вручається вперше в історії українсько-японських взаємин. Ми виконуємо свою обіцянку і друкуємо інтерв'ю з паном Іваном Дзюбом. Щоправда, оповідати про те, як саме і за яких ситуацій його плутали із академіком Іваном Дзюбою фізик і перекладач Іван Дзюб не захотів. Мабуть, уже набридло. В тонкощі етимологічних відмінностей прізвищ Дзюб та Дзюба так само не став вдаватися. Можливо, щоб випадково когось не образити. Крім того, з письменником і академіком Іваном Дзюбою вони добрі приятелі. Делікатність пана Івана — часом просто незбагненна, достоту японська. Хоча в неформальній обстановці на презентації японського доробку видавництва «Фоліо» Іван Петрович пояснив, що слово «дзюб» — це синонім слова «дзьоб», а «дзюба» — це подзьобана віспою людина. Точнісінько таке ж пояснення цих слів дає і словник української мови Бориса Грінченка. Й нічого страшного і неделікатного в їхньому етимологічному походженні немає.
Іван Дзюб майже сорок років працює як перекладач з японської, яку (нагадаємо) доктор фізико-математичних наук, колишній працівник Інституту теоретичної фізики опанував самотужки. Викладав японську в Національному університеті ім. Т. Г. Шевченка, працював радником з питань науки і технології в українській амбасаді в Японії. Переклав Кобо Абе, Ясунарі Кавабата, Харукі Муракамі та інших письменників. Спільно з японськими колегами працює над адаптацією для японських читачів українських народних казок. Найавторитетніша японська газета «Асахі» (її наклад — вісім мільйонів примірників) друкувала статтю про Івана Дзюба. Щонайвищої думки про нашого славетного драгомана й російські японісти.