Інститут енциклопедичних досліджень маленький-маленький. Як мізки нації — хотілося саркастично кинути. Втім, мізки у нації більші, точно. Грошей на них у державної машини не вистачає. Тому скажу так: Інститут енциклопедичних досліджень, розташований в одному крилі старої будівлі на Терещенківській, своїм декаданським iнтер'єром метафоризує ту мізерну увагу, яку держава приділяє мізкам нації.
Відідлів у інституті всього два. Один з них — загальних енциклопедичних досліджень — очолює академік Іван Михайлович Дзюба, якого часто пафосно називають «совістю нації». А позаяк совісті в нації менше, ніж мізків, то ми з приємністю констатуємо це рідкісне поєднання. Іван Дзюба очолює групу з підготовки проекту Універсальної Енциклопедії. Держава без власної повномірної енциклопедії — це начебто розумово відстала дитина, такий собі постколоніальний продукт компрачікосів, який ще не отямився після сидіння у діжці. Згадана група є й справді просто групою високочолих ентузіастів, а не спеціально запрошеним державою під карколомні гранти хуралом. Панів Дзюбу, Поповича, Стріху, Панченка, Лісового, Гловаху ніхто до напрацювань «Великої української енциклопедії» не припрошував. Це суто їхня ініцатива. Сказано ж — совість нації. Отже, сидячи у високому робочому кабінеті Івана Михайловича на Терещенківській, скупо обставленому нудними, ще радянськими шафами, ми говоримо тільки про можливість (неможливість) видання в Україні власної Універсальної Енциклопедії.