Партитура для «Мистецького арсеналу»

      Такою вже є специфіка українського гуманітарного простору, що кожне помітне явище супроводжується не лише фаховими дискусіями, часом гострими суперечками (що властиво кожному більш-менш демократичному суспільству), а й дрібними інтригами і мишачою метушнею. Так сталося і з проектом «Мистецький арсенал», який з огляду на свої масштаби не міг не напружити політикум і мистецьку спільноту, особливо «відомих культурних діячів» і «відповідальних посадовців». Але зводити всі суперечності навколо цього стратегічного культурного об'єкту лише до зіткнення корпоративних інтересів і особистих амбіцій не варто, це лише звузить сприйняття. Давайте подивимося на те, що відбувається довкола «Мистецького арсеналу», з точки зору конфлікту світогляду і цінностей, загострення якого притаманне перехідним суспільствам. Отже, маємо ініціаторів й ідейних натхненників, експертів, професіоналів і виконробів. Першим притаманний ідеалізм, другим — критичність і аналітичне мислення, третім — прагматизм і меркантильні установки.

      Для ініціаторів (до них належить Президент України Віктор Ющенко) «Мистецький арсенал» — це, передусім, красива і майже захмарна мрія, пов'язана зі вступом у третє тисячоліття, зі щирим і дещо наївним прагненням показати українську культуру в найкращих проявах. Але вузьким є коло ініціаторів, і страшенно далекі вони від народу. Інша річ —виконроби (класичними типами тут є колишній мер Олександр Омельченко і директор корпорації «Укрреставрація» Микола Орленко), вони — практики і реалісти, вони зневажають теорії, зате нюхом чують кон'юнктуру моменту, тож і побажання трудящих врахують, і що пан звелить, зроблять (хоча й по-своєму). Виконроби, взагалі, дуже корисний елемент, коли у ініціаторів, окрім задуму, є детально прописана стратегічна програма та команда, здатна забезпечити її втілення. І чим докладніше прописана програма, тим важче від неї відступити, принаймні це відразу стає помітним. Концепціями і програмами займаються професіонали, тобто науковці, музеологи з проектними менеджерами, інтелектуали. Останні, відразу скажемо, є екзотичними екземплярами для вітчизняного культурного ландшафту. Тож не дивно, що вони опинилися на маргінесі політичних рішень й інформаційних потоків, натомість роль «виконробів» виявилася перенаголошеною. Анатолій Антонюк, директор УкрНДІпроектреставрація, зігравши свого часу на випередження і не дочекавшись від замовника планувального завдання, почав самостійно роботу над проектом комплексу «Мистецький арсенал», включно з облаштуванням території, та затвердив техніко-економічне обгрунтування проекту. Тепер із позицій «конкретної справи» дорікає Міністерству культури і туризму за те, що це відомство все ніяк не може визначитися з тим, а що ж має експонуватися і відбуватися в «Мистецькому арсеналі». На сьогоднішній день підрядники успішно освоїли 44 бюджетних мільйони, за які вони вивезли грунт, демонтували обладнання колишнього військового заводу, укріплюють будівлю старого «Арсеналу», але до якості цих робіт є серйозні зауваження. Скажімо, на старих будівлях використовують цемент, що недопустимо з точки зору реставраційних норм.

      Про недоречність поспіху, необхідність дуже ретельного підходу до робіт на старому «Арсеналі», який є пам'яткою архітектури, перетворення його на музейний і культурний центр йшлося на міжнародній конференції «Проблеми підготовки фахівців з охорони та реставрації пам'яток нерухомої культурної спадщини в Україні: стан і перспективи», яка відбулася 16—18 листопада у Києві з ініціативи Програми академічних обмінів ім. Фулбрайта в Україні.

      Щодо процедури створення концепцій, а тим більше — функціональної програми розвитку будь якого музею, то вона не така елементарна, як здається, — сів і написав, а потребує грунтовної попередньої підготовки. «Завдання професійного автора програми — розробити у співпраці iз замовником перелік умов як вихідної бази для майбутніх архітекторів, дизайнерів чи сценографів. Програма прецизійно окреслює усі архітектонічні, технічні, музеологічні та функціональні вимоги», — вважає відомий австрійський дослідник, автор монографії «Загальна музеологія» Фрідріх Вайндахер.

      І це цілком логічна вимога, адже культурні центри і музеї нині, в добу постіндустріальної економіки й інформаційних технологій, розглядаються як своєрідні фабрики ідей, генератори смислів іміджевих повідомлень, лабораторії ідентичності й унікальний комунікаційний простір. Можливості діючих українських музеїв у цьому сенсі занадто слабкі, відтак «Мистецький арсенал» може і повинен стати, образно кажучи, потужним творчим холдингом, який створить конкурентні переваги для української культури. Відповідно, вкладені в цей проект гроші й зусилля є інвестиціями у майбутнє. Таким чином, «Мистецький арсенал» цілком вписується у європейський музейницький контекст — по-перше, йдеться про конверсію промислових зон і розміщення на них творчих кластерів, по-друге — пошук нового формату музейної справи у постіндустріальній економіці й інформаційному суспільстві, зрештою, — у нових соціально-політичних умовах. Так, пошукам нової німецької ідентичності акомпанує розробка концепції Німецького історичного музею (Берлін). Нині триває реконструкція барокової споруди Цейхгаузу, в якому розміщено цей заклад і проводять підготовчі роботи щодо спорудження нового корпусу для тимчасових виставок.

      Саме як проект XXI століття позиціонується Музейний квартал у Відні, розміщений на території колишніх імператорських стаєнь. У серпні 2002 р. цей комплекс (конструктивно, до речі, чимось подібний на київський старий «Арсенал») відкрився для відвідувачів. Цій події передувало майже двадцять років дискусій, архітектурних конкурсів, зрештою реставраційних робіт.

      У випадку з МА професіонали спершу знайшли свою нішу при Мінкультури у складі робочої групи зі створення комплексу, потім вони отримали майданчик у вигляді Державного підприємства «Мистецький арсенал». Це дало змогу вступити у діалог із зарубіжними колегами. «Перша стратегічна сесія, організована 14 листопада минулого року, — згадує галерист Євген Карась, — вразила тим, що на обговорення приїхали перші особи таких поважних структур, як ICOMOS, IN-VI, LORD, FORTIS, консалтингова компанія VEA. Для нас це безпрецедентний випадок». «Хоча, — додає Карась, — поважним експертам бракувало закоріненості у місцевий культурний грунт». Унаслідок демаршу виконробів професіонали виявилися відсунутими на маргінес, проте саме їхня робота стане найзатребуванішою».

      Щоб зробити співпрацю з фахівцями світового рівня тривкішою і продуктивнішою, ДП МА уклало угоду з канадською компанією LORD. Потім через відкритий тендер було знайдено нових партнерів, ними стали австрійські компанії Bogner. CC та Colletiva Design, які мають позитивний досвід роботи над створенням Музейного кварталу у Відні, де їм довелося розв'язувати цілий комплекс проблем, у тому числі — соціологічних і психологічних.

      На першому вересневому семінарі, на який було запрошено представників провідних київських музеїв, у найзагальніших рисах обговорили можливі варіанти музейної концепції, представлені Дітером Богнером. Обговорювалися і моделі функціонального зв'язку між окремими частинами музейного комплексу МА. Українські музейники насторожено сприйняли візії віденського професора, оскільки звикли працювати в інших умовах і мислити іншими категоріями. Саме на це звернув увагу директор УЦНК «Музей Івана Гончара» Петро Гончар, якому стало дещо прикро за небажання колег вийти за межі власних стереотипів і зрозуміти методологічну мову, якою послуговується світова музейна спільнота. На наступному семінарі, що відбувся у листопаді, більше уваги було приділено плануванню експозиційного простору. Пан Богнер із членами наукової ради ДП «Мистецький арсенал» — Валентиною Борисенко, Віктором Горобцем, Глібом Івакіним, Юрієм Савчуком, Ольгою Сіткарьовою, Михайлом Сагадаком та ін. — обговорювали ключові теми, сюжети, образи з української історії, навколо яких має будуватися експозиція комплексу.

      Паралельно працювала секція, присвячена перспективам розвитку території «Мистецького арсеналу», проблемам менеджменту і медійній концепції комплексу. За участі представників компанії Colletiva Design дискутувалися питання організаційної структури «Арсеналу», алгоритму інтеграції у цей проект тих культурних інституцій, які цього забажають, взаємодії музейно-наукової і комерційної складових комплексу, логістиці відвідувачів. Ретельність, з якою розглядався кожен із цих аспектів, може бути гарною ілюстрацією до тези Вайндахера про скрупульозність підготовки програми як технічну вимогу. І як би там не репетували виконроби, які нині порядкують у корпусах старого «Арсеналу», однак функціональна музейна програма і професіонали, які її створюють, нарешті займуть належне місце в організаційній субординації (в протилежному разі може урватися і без того тендітний зв'язок між ідеалами і реальністю, метою і засобами). Це, в свою чергу, дозволить сформувати для суспільства більш-менш цілісний і несуперечливий образ «Мистецького арсеналу» — без крайнощів і «зашкалювань». Комплекс має давати системний погляд на українську культуру й історію, а не демонструвати лише набір випадкових ідей окремих осіб, зауважив за підсумками листопадового семінару відомий археолог Михайло Сагайдак, хоч і пожалівся, що поки не бачить результатів власних інтелектуальних зусиль .

      У ДП «Мистецький арсенал» запевняють, що жодна думка, висловлена представниками наукової ради, не загубиться, всі пропозиції опрацьовуються і акумулюються в робочих матеріалах.