Стелла Захарова: Хочу нагадати всiй нацiї, хто славить Україну у світі

08.12.2006

Андрій ФОМЕНКО

Стелла Захарова: Хочу нагадати всiй нацiї, хто славить Україну у світі

Завтра у Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка відбудеться незвичайне дійство. Відома гімнастка й громадський діяч Стелла Захарова разом із оперним співаком Володимиром Гришком вирішили вперше в країні провести зібрання цвіту нації — видатних українців зі світу спорту, мистецтва, науки та iнших сфер. Цей проект став приводом для зустрічі з видатною спортсменкою, якій є що розповісти не лише про своє нове дітище, але й про спорт взагалі.

Спорт і мистецтво — багатство нації

— Тож, Стелло Георгіївно, почнiмо з найактуальнішого. Що за захід ви організовуєте 9 грудня у Києві?

— Дивіться, як я всіх заінтригувала. (Сміється). Ідея створити дійство за участі видатних вітчизняних спортсменів і діячів мистецтва у мене виникла близько року тому, але я довго сумнівалася, чи реально її втілити в життя. Оскільки я майже не знайома з представниками богеми, то звернулася до свого знайомого оперного співака Володимира Гришка, аби він допоміг зібрати артистів. А сама я взялася скликати спортсменів.

Вісім місяців тривала непроста, але цікава робота. Адже у геніальних особистостей свій особливий характер, і знайти ключик до кожної з них виявилося доволі непросто. І в підсумку Благодійний фонд Стелли Захарової «Спорт і діти» зумів-таки організувати цю акцію. Проходитиме вона у формі світської вечірки, де, зібравшись в одному місці, люди спорту й мистецтва зможуть поспілкуватися один з одним.

— Це і є головна мета заходу?

— Не тільки. Я хочу показати, наскільки багата українська нація на таланти у різних його проявах. Держава має пам'ятати своїх героїв як минулого, так і сучасності, пишатися ними, а не забувати їх, ледь вони зійшли зі сцени подій. На жаль, саме така ситуація зараз трапляється найчастіше. Так, я поважаю Руслану й Олександра Пономарьова, які тримають марку України нині, але маємо знати й тих, хто славив її і в радянські часи. Якби моє покоління не заклало потужний фундамент, можливо, не було б і героїв сьогодення — все це взаємопов'язано.

Хочеться, щоб і молода генерація, дивлячись на уславлених і гідних прикладу людей, які створили основу незалежності України, переймала їхній професіоналізм, знання, досвід. Адже ланцюжок спадковості не повинен обриватися, і вже через деякий час нові люди представлятимуть країну у світі — на спортивних майданчиках і театральних сценах.

— Чи всього запланованого у підготовці до свята вам вдалося досягти?

— Я вважаю, що у цих важких умовах мені вдалося організувати все на високому рівні при мінімальному фінансуванні. Ми не отримали жодної копійки ні від держави, ні від міської влади. Сумно й боляче про це казати, але наші політики, прикриваючись народом, насправді не надто про нього піклуються. Зокрема про таких геніальних людей, яких ми зібрали на наш вечір.

— Кого ж саме глядачі зможуть побачити завтра в Театрі ім. Івана Франка?

— Підтвердили свою присутність видатні спортсмени сучасності й минулого: боксери Віталій Кличко, Сергій Дзинзирук, Володимир Сидоренко, футболісти Леонід Буряк, Андрій Баль, Олександр Заваров, Владислав Ващук, плавчиха Яна Клочкова, гімнастка Катерина Серебрянська, велогонщик Ярослав Попович, гандболістка Зінаїда Турчина, баскетболіст Олександр Волков, легкоатлет Іван Гешко, борці Ельбрус Тедеєв та Ірина Мерлені. З боку представників сцени пообіцяли бути Ада Роговцева, Євгенія Мірошниченко, Богдан Ступка, Ніна Матвієнко, Ольга Сумська, Юрій Рибчинський, Ян Табачник, Алла Кудлай, Павло Зібров, Микола Мозговий, Наталка Корольова, Анастасія Стоцька, Віталій Козловський. Крім того, запросили й кількох гостей з інших сфер діяльності, наприклад космонавта Леоніда Каденюка, діячів науки.

Взяти участь хотіло б чимало інших, більш молодих і перспективних спортсменів чи естрадних виконавців, але, на жаль, наш список переповнений і ми змушені відмовляти. Можливо, на наступний рік, а ми плануємо зробити подібні вечірки традиційними, спробуємо розширити програму, аби кількість учасників зросла. Спробуємо зібрати співвітчизників, котрих доля розкидала по різних куточках земної кулі, але які пам'ятають Україну.

Щоправда, скромність нашого нинішнього фінансування не дозволяє запросити, скажімо, фігуристів Оксану Баюл, Руслана Гончарова й Олену Грушину зі США.

— Що робитимуть на зібранні артисти — зрозуміло. А чим займатимуться спортсмени? Кличко битиметься з Сидоренком?

— Ні, що ви! (Сміється). На місці, де був партер, ми встановимо столи, за якими поважні гості спілкуватимуться між собою. Артисти виконуватимуть свої номери, а люди спорту розповідатимуть про цікаві речі зі свого життя упродовж останнього року. Оскільки гостей доволі багато, кожному ми відведемо по хвилині, але лише ці коротенькі розповіді триватимуть три з половиною години.

— А чому для своєї програми ви вибрали саме Театр Івана Франка?

— Гарне питання. Насправді спершу ми звернулися до Національної опери. Але її директор Петро Чуприна виставив нам ціну 16 тисяч доларів на добу. Коли я висловила обурення, мені відповіли, що взагалі не дадуть приміщення, бо тут не місце для буфетів. Але ось недавно я чула рекламу заходу під назвою «Віденський бал», який пройшов у Опері. До справжнього Віденського балу, що влаштовує австрійське посольство, це шоу не має жодного відношення, але Чуприна дозволив його провести — і партер прибрати, і ресторан влаштувати. Виходить, що гроші для нього важливіші за уславлених людей.

Ми ж пішли у Театр Івана Франка, де нас гостинно зустрів Богдан Ступка, котрий сам знає, наскільки складно організувати подібну акцію.

— Вестимете вечірку ви з Володимиром Гришком?

— Так, але разом з нами другий дует складуть Ольга Сумська й Святослав Белза. Чесно кажучи, я ніколи в житті не була ведучою, тому трохи побоююся й хвилююся.

— Щодо організаційних моментів ви не радилися з іншими людьми, які проводять масові заходи, наприклад з Лілією Подкопаєвою?

— Все ж таки наші програми доволі різні — Ліля віддає перевагу спортивній стороні, де люди демонструють вправність свого тіла. Крім того, вважаю, що краще звернутися до справжніх професіоналів, з якими я й працюю, цілком довіряючи своїй команді. Нелегко було шукати спонсорів — довелося чимало пояснювати й доводити, чому наш вечір має право на життя.

— А на телебаченні вашу програму можна буде побачити?

— Комерційні канали дуже обережно відносяться до нових передач. Тому я вдячна телеканалу «1+1», який довірився мені й погодився показати запис нашого зібрання на Різдво — 7 січня.

Не всі державні гроші доходять до спортсменів

— Як давно існує ваш фонд і чим він займається?

— Спершу «Спорт і діти» організовувався для проведення Кубка Стелли Захарової. Потім виникла ідея відновити функціонування гімнастичної школи. Це далося нелегко, але вже три роки у спорткомплексі «Авангард» займається 15 дітей за невелику плату. Дуже прикро, що міська влада Києва не тільки не допомагає нам, а наче поставила собі за мету знищити все некомерційне. У спортивному залі нам у кілька разів підняли плату за приміщення, і я не впевнена, що ми зможемо в таких умовах вижити. Та ж сама історія і з офісом фонду, який ми знімаємо у звичайній школі. Нас хочуть вигнати звідси після того, як ми зробили капітальний ремонт за 30 тисяч доларів.

— І ніхто допомагати вам не бажає?

— Гімнастика допомагає гармонійно розвиватися дітям, є одним з «медальних» видів спорту на світових форумах найвищого масштабу, але ніхто на це не звертає уваги. Дуже смутно стає від такого ставлення, адже за кордоном функціонує багато клубів, і ставлення до них спонсорів і держави діаметрально відрізняється від байдужості, що панує серед українських чиновників.

Взяти, наприклад, недавній Кубок Турчина з гандболу. Належної шани геніальному тренеру, якому б виповнилося 70, і його дітищу ніхто з чиновників не віддав. Виходить, що держава своїми руками штовхає молодих людей на вулицю, не даючи їм ні духовного, ні фізичного розвитку.

— А що ж наше профільне міністерство?

— Можу лише сказати, що в оточенні пана Павленка, попереднього мiнiстра, було (та вони ще залишаються й тепер) чимало людей, котрі подають інформацію, що вигідна їм особисто, а не правдиву, яку б міністр мав чути. Федераціям з різних видів спорту виділяється доволі багато грошей, а от куди вони зникають — невідомо, але до спортсменів і тренерів вони майже не доходять. А саме їхні інтереси я готова відстоювати. Якщо ми продовжуватимемо й далі ставитися до наших кадрів подібним чином, у спорті скоро нікому буде працювати.

В українській гімнастиці застій

— У зв'язку з цим не можу вас не спитати про конфлікт у федерації гімнастики, внаслідок якого вас на посту президента замінив Віктор Корж. Як ви це сприйняли і чи берете участь у роботі УФГ?

— За меморандумом, підписаним рік тому Коржем, Бубкою, Павленком, Бринзаком і президентом міжнародної федерації Бруно Гранді, я виконала свої зобов'язання, зокрема добровільно відмовилася від посади, аби українських гімнастів не відлучили від змагань. А от мене ввести в президію УФГ упродовж трьох місяців, як домовилися, «забули». Лише у листопаді цього року вирішили згадати про моє включення в президію як індивідуального члена! А на конференції УФГ 22 грудня — поставити на голосування питання про моє обрання на посаду віце-президента. Але мені ці подачки не потрібні, і я зніматиму свою кандидатуру, бо не маю бажання працювати з нинішньою командою, яка займається лише задоволенням амбіцій невеличкої купки людей. Що можна казати про їхню роботу, якщо на останньому чемпіонаті світу жоден із наших чоловіків не потрапив навіть до фінальної вісімки?! У той час як китайці, наприклад, котрі по-справжньому взялися за гімнастику, повезли з першості половину всіх медалей.

— За яких умов ви погодились би працювати в УФГ?

— Для цього повинне відбутися законне оновлення членів федерації, бо старі керівники вже майже десять років лише топчуться на місці. Треба налагодити співпрацю з мас-медіа, добиватися виконання фінансових зобов'язань від держави, знаходити спонсорів.

— А в нас є професіонали, які б могли допомогти гімнастиці?

— Важко сказати. Ми втратили багатьох фахівців, котрі залишили Україну.

— Але від суто спортивних заходів ви не усунулися?

— У жодному разі — я люблю гімнастику й не можу її залишити. Я вже шість років поспіль проводжу турнір на «Кубок олімпійської чемпіонки Стелли Захарової». А мої опоненти самі нічого неспроможні створити, до того ж косо дивляться на мій турнір і перешкоджають йому. У відповідь я можу навести імена видатних спортсменів, які виступали на моєму турнірі в Києві, а потім ставали призерами чемпіонатів світу. Хіба ж це шоу? Такого роду змагань повинно бути якомога більше, адже вони сприяють розвитку спорту. Гості з Росії мені з заздрістю казали, що навіть їм наразі не під силу організувати у себе подібний турнір.

Політика розчаровує

— З Гришком ви давно знаєте один одного?

— Більше двох років — познайомилися під час Помаранчевої революції, зустрівшись у штабі. Разом тоді багато спілкувалися й переживали за майбутнє.

— Ви тоді разом з іншими стояли на сцені Майдану. А як тепер дивитеся на ті події?

— Тоді я підтримувала більшу частину народу, яка прагнула справедливості. Особисто я сподівалася на позитивні зрушення у сфері спорту. Я не хотіла обійняти якусь посаду, а стояла там за ідею. Проте наразі в мене, як, думаю, і в багатьох, відчувається лише величезне розчарування тими людьми, що на хвилі народної довіри отримали державні посади, але не виправдали покладених на них сподівань. Нагорі так само продовжують точитися міжусобні війни, де люди поливають один одного брудом, у Верховній Раді б'ються — від усього цього стає огидно. А жодної спортивної споруди — ані сучасного залу, ані басейну — у нас так і не з'явилося; більше того — спортивні об'єкти закриваються на користь комерційних структур.

— Яким, по-вашому, має бути ставлення держави до спорту?

— Я вважаю, що спорт — це обличчя держави. Свого часу, вивчивши спортивні програми кількох пострадянських країн, я на трьох аркушах коротко виклала свої ідеї з розвитку спорту й подала їх до міністерства і до адміністрації Президента. Ніякої відповіді від тих людей, з якими поділилася думками, я не отримала — натомість вони вже виклали їх наче свої власні. Серед пропозицій була робота зі спонсорами, зокрема, з ігорним бізнесом (які гроші там крутяться!), поновлення національної спортивної лотереї. Можна суттєво підняти доходи за рахунок відрахувань з продажу алкоголю й тютюну, як це робиться, наприклад, у Росії. Пропонувала ввести в загальноосвітніх школах інструкторів зі спорту, котрі б стежили за дітьми й відбирали їх у різні секції. Треба витрачати хоча б два відсотки прибутків держави на фізкультуру й спорт, хоча й на них важко прожити.