Фундаментальна туманнiсть

      Більш як мільярд бюджетних гривень уряд України щороку виділяє на наукові розробки, дослідження, інноваційні технології. Так, НАНУ цього року отримала 1,2 мільярда гривень. Крім того, практично всі міністерства і відомства самі займаються науковою і науково-технічною діяльністю. Перевірити доцільність використання коштів на всі наукові розробки дуже важко, адже результатом наукової діяльності, згідно з чинним законодавством, може бути... звіт. Про це «УМ» розповів Андрій Борисов — кандидат фізико-математичних наук, експерт проекту «Електронна демократія», який у своїй професійній діяльності неодноразово зіштовхувався із парадоксами українського законодавства у науковій та науково-технічній сфері.

      — Українську державу, незважаючи на те, що має тисячі наукових працівників, не одну академію наук, вважають малорозвиненою країною, без своїх високих технологій. Чому так вийшло? Невже у нас мало наукових проектів?

      — Державі потрібна не просто наукова діяльність, а її результат. А ми завжди говоримо про науку як про процес. У нас значною мірою фінансують штатний розклад наукових інститутів, а не результативні проекти. І все ж у цій ситуації звинувачувати науковців у тому, що вони переважно займаються продукуванням звітів — це ніби висловлювати претензії машиністу електровоза, що він їде не в тому напрямку. Адже він їде туди, куди прокладені рейки поїзда, а наші наукові академії функціонують згідно з чинним законодавством.

      — Тобто для того, щоб в Україні було більше успішних наукоємних проектів, слід починати не з реформи НАНУ, а з перегляду законодавства?

      — Так. Я проти того, щоб різко закривати чи переводити на самофінансування якісь інститути. Треба створити можливості для самореформування. Якщо ми створимо систему стимулів за рахунок перерозподілу фінансування, то організаційно наукова сфера сама прийде до ладу.

      — І що, на вашу думку, треба змінити?

      — Насамперед потрібно законодавчо визначити цілі наукової і науково-технічної діяльності. Необхідно створити систему критеріїв, за якими можливо проводити порівняння «результативності» між усіма розпорядниками бюджетних коштів у відповідній сфері та фінансувати успішні проекти.

      Якщо державі потрібен науковий престиж у світі, а також отримання нових знань, то результатом діяльності мають бути наукові публікації у престижних світових наукових виданнях. До того ж важливо, щоб цю публікацію цитували. В усьому світі використовують такий механізм оцінки. Можна говорити, що він недосконалий, але іншого, кращого, поки що не придумали.

      Ще років десять тому в НАНУ групі вчених доручили провести аналіз продуктивності праці співробітників якогось окремо взятого інституту. Виявилося, що з 450 співробітників індекс цитування, відмінний від нуля, мають лише 30. Якби про це повідомили широкому загалу, то могло б виникнути питання: чим же займається решта співробітників? Тому цю тему спустили на гальмах і більше до неї не поверталися.

      Зрозуміло, що результати наукової і, тим більше, науково-технічної діяльності не можуть обмежуватися лише публікаціями. Країні потрібні нові технології, вироби та товари, нам треба розвивати промисловість на основі досягнень українських науковців та інженерів? Отже, треба зацікавити науковців та винахідників, щоб вони створювали «експериментальні зразки». Умовно кажучи, це «щось», що можна поставити на стіл, і потенційний інвестор може побачити, як винахід буде працювати.

      Як держава може оцінити успішність такого «експериментального зразка»? Принцип простий — якщо інвестор зацікавився зразком, якщо укладає договір щодо його використання у своїй комерційній діяльності — значить, проект успішний.

      Звісно, не слід вимагати стопроцентної реалізації всіх експериментальних зразків. Світова практика показує, що якщо реалізували 25 відсотків — це вже успіх.

      Перерозподіл фінансування має відбуватися поступово. Скажімо, за шість років. За цей час наукова установа матиме змогу визначити свої успішні підрозділи та підсилити їх кадрово, а кожен із науковців — реально оцінити свої сили та долучитися до тих чи інших проектів або вийти на пенсію.

      — Деякі члени НАНУ з ностальгією згадують часи Радянського Союзу, коли партія чи генсек ставили завдання: нам потрібен новий літак або ракета з такими-то можливостями та параметрами. Тоді держава давала гроші, ставила вимоги та чіткі терміни...

      — Подібний механізм існує сьогодні практично в усіх державах. Тому держзамовлення, спрямоване на конкретні результати, має бути і в нас. Результатом такої відповідальної наукової та науково-технічної діяльності повинен бути або унікальний виріб, який відповідний орган виконавчої влади використовуватиме безпосередньо у процесі своєї діяльності, або повний комплект технічної, конструкторської та іншої документації, яку можна передати на виробництво, виготовити цю продукцію та закупити її.

      Тобто якщо держава вирішила, що потрібен, скажімо, новий супутник урядового зв'язку і дає на це гроші, то кінцевим результатом має бути цей супутник. Його треба запустити, експлуатувати, і от коли його експлуатацію визнають успішною, можна буде ставити крапку і казати: кошти витрачені ефективно. Якщо державі потрібна нова стрілецька зброя, її слід не лише розробити, а й виготовити, закупити та експлуатувати. Тоді можна оцінити ефективність. А оцінювати ефективність звіту «дослідження балістичних особливостей нової зброї» — безглуздо.

      — Але ж якісь дослідження треба провести?

      — Державі недоцільно давати гроші на якісь фундаментальні основи «супутниколітання». Адже, якщо ви не розібралися з теорiєю, то до цього супутника будете йти 50 років. У нас часто так буває, що держава на своє замовлення отримує якісь «основні засади виробу», а не сам виріб. А потім з'ясовується, що в проекті бюджету на наступний період взагалі не передбачено грошей на закупівлю цього виробу. Проблема в нашій країні полягає в тому, що бюджет формують на рік, а такі програми розраховані на десять років. І коли інститути пропонують таки щось зробити «в залізі», виявляється, що грошей на це немає.

      — Тобто у нас немає списку наукових програм, які інститути розпочали зі згоди держави, і тепер не можуть закінчити через брак коштів?

      — Насправді таких програм існує на суму, більшу  ніж бюджет України. Тобто в такому-то році хтось щось започаткував, вибив під це гроші, а потім влада змінилася, проект залишили недоробленим, почали новий. І це всіх влаштовує. Бо якщо немає кінцевого результату, ніхто ні за що не відповідає. Гроші пропали, а результату ніхто не вимагає.

      — І які це суми? Скільки у нас виділяють на науку?

      — Ніхто чітко відповісти на це запитання не може. На наукові розробки у нас виділяють гроші не лише академіям, але й міністерствам та відомствам. Наприклад, Міністерство аграрної політики проводить дослідження екологічної безпеки лісового господарства, і це при тому, що у нас є Міністерство екології, яке також провадить свої екологічні дослідження.

      У бюджеті України, згідно з функціональною класифікацією видатків бюджету, визначено вісімнадцять (!) видів науки. В одному законі сказано, що наукові дослідження — це «роботи», в іншому — що це «послуги». Або ось пишеться про високі технології. Що це таке? У Законі України «Про загальнодержавні програми розвитку високих наукоємних технологій» сказано, що наукові технології дають високотехнологічну продукцію». А високотехнологічну продукцію визначають як «продукцію, виготовлену з застосуванням наукоємних технологій». Ось на такі «чіткі» визначення передбачається витратити більш як сiм мільярдів гривень. Або, наприклад, на «Прикладні розробки у сфері засобів масової інформації» в бюджеті на 2006 рік закладено 196 мільйонів гривень. І що може бути результатом цієї діяльності? Що має побачити особа, уповноважена перевірити ефективність використання цих коштів? Я особисто не уявляю.

      — Я теж.

      — У законі написано, що результат як фундаментальних, так і прикладних досліджень може бути у формі звіту. І ось приносять виконавці держзамовлення талмуд сторінок на 300—500, де все списано формулами, графіками... І як оцінити «корисність звіту»? Адже для того, щоб розібратися в цих записах, треба знайти групу осіб, вчених, які не пов'язані з цими дослідниками, щоб вони змогли діяти неупереджено. І їм також потрібно кілька місяців, щоб зрозуміти, про що йдеться. Ну а далі — як оцінити звіт? «Актуальність, науковість, технічність»?

      — Якщо втілювати в життя вашу систему, хто повинен цим зайнятися?

      — Треба внести зміни у відповідне законодавство: це близько семи законів, не кажучи про підзаконні акти. Головне — визначити в Законі «Про наукову і науково-технічну діяльність», що бюджетне фінансування може здійснюватися виключно стосовно отримання трьох видів результатів: пізнавальні роботи (це ті, результатом яких є публікації), демонстраційні роботи (результатом є дослідний зразок або лабораторна технологія) та унікальний виріб. Ці зміни треба внести до бюджетного класифікатора. І тоді можна повернутися до науково-технічних програм, які зараз «висять» і не фінансуються.

      — А чому самі розробники не нагадують про те, що треба профінансувати їхню програму і наступного року?

      — Вони ходять і нагадують, але грошей менше, ніж розпочатих проектів. Тому той, хто зможе висмикнути собі шматочок, продовжуватиме проект.

      — І хто у такому випадку визначає стратегію інноваційного розвитку держави?

      — Яку стратегію? Згідно з визначенням, інноваційна продукція – це така, яка, порівняно з іншими аналогами, наявними на ринку України, має суттєво вищі техніко-економічні показники. Чи можемо ми уявити бізнесмена, який вироблятиме продукцію, гіршу за аналог? Тому, за такого формулювання, всі бізнесмени, які роблять нову продукцію, займаються інноваційною діяльністю. Але якщо всім дати пільги, то економіка взагалі розвалиться. Оскільки предметних критеріїв немає, створюють комісію, яка розподіляє пільги...

      — Iдеться про технопарки?

      — Це теж перлина нашого законодавства. Існує два закони — один про інноваційну діяльність, інший — про технопарки. І чи поширюється дія першого на технопарки — одній комісії відомо... У цивілізованому  світі технопарки створюють на базі провідного наукового центру та займаються доведенням розробок науковців з цього центру до практичного використання. І ніде у світі технопарки не займаються ввезенням імпортних виробничих ліній... А якщо повернутися до інноваційної діяльності взагалі, то, на мій погляд, треба не мудрити з пріоритетами, а визначити мету такої діяльності. Наприклад, високотехнологічне оновлення українського виробництва або створення малих підприємств українськими науковцями.

      У багатьох інститутах, де люди займалися чимось практичним, утворилися малі підприємства. Наприклад, хіміки розробили якісь фільтри й успішно їх продають. Саме такі підприємства і займаються насправді інноваційною діяльністю. Якщо навіть цілком звільнити їх від податку, шкоди від цього державі не буде. Так, корпорація «Ай Бі Ем» почалася з того, що хлопці в гаражі щось паяли. У нас же не існує механізму, який би дозволив цим підприємствам відбрунькуватися від інституту та розвиватися самостійно.

      Те, як функціонуватиме відповідна сфера діяльності, залежить від чіткості прописаних законів. У нас законодавча база, що стосується наукової діяльності, виписана аморфно, і всі знають, що за бажання її можна повернути на свою користь.

      — Важко уявити, що ВР введе ці чіткі закони про науково-технічну дільність чи технопарки, адже самі депутати та можновладці, очевидно, зацікавлені в такому хаосі.

      — Так, вони зацікавлені. Вони давно проросли зв'язками і з технопарками, і з розпорядниками бюджетних коштів у сфері наукової і науково-технічної діяльності. Я б не здивувався, якби виявилося, що з цієї сфери кошти перетікали до певних виборчих кампаній. Гроші тут «ходять» менші, ніж, скажімо, у газовій сфері. Проте є газ у сховищі чи немає, можна перевірити, а наукову діяльність на баланс не поставиш. До того ж, згідно з законом, витрати на науково-технічну діяльність, пов'язану з основною діяльністю, не підлягають оподаткуванню. А хто там у районній податковій зможе розібратися — що це за діяльність така при наявному законодавстві? Ось чому в нас усі так люблять займатися наукоподібною діяльністю....

ДОВIДКА «УМ»

      Андрій Борисов, кандидат фізико-математичних  наук, експерт проекту «Електронна демократія» (громадська законодавча ініціатива). Автор концепції реформування наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності. Він подавав цю концепцію до секретаріату Президента, Кабінету Міністрів, комісії з удосконалення державного управління у сфері науково-технічної діяльності.

      Співпрацює також з Асоціацією «За європейський вибір у науці» з питань законодавчого забезпечення реформування наукової діяльності.

КОМЕНТАРІ

Володимир Семиноженко,

радник Прем'єр-міністра, академік, член Президії НАНУ

      — Чи зручно працювати НАНУ в такому правовому полі, яке існує зараз?

      — Звичайно, ні. Особливо в тій ситуації, коли уряд кожен рік змінюється. З тими ж технопарками. Це явний приклад, що хоча б виконували те, що є. Я вже не кажу про вдосконалення і створення чогось більшого.

      — Як ви ставитеся до того, що результатом наукової діяльності може бути звіт?

      — У мене в науково-технологічному комплексі ми враховуємо кiлькiсть цитувань та кошти, які на зовнішні замовлення прийшли в організацію. Отакі два критерії оцiнки работи.

      — Чи правда, що українські вчені часто «затягують» проект, бо це їм законодавчо вигідно?

      — Не законодавчо. Просто в державі відсутні держзамовлення на великі проекти. Ви в статтях держбюджету не знайдете великих держзамовлень. Будуть знову-таки фонд, скажімо, фундаментальних досліджень, державні дослідницькі програми без кінця і так далі. Тому виходить, що фінансується процес. А якби було держзамовлення на проект, скажімо, «Нові системи медичної діагностики в Україні», де б визначалося, на що треба вийти і на який термін, то це було б більш продуктивно. Нам потрібна українська програма безпеки кордонів нашої країни, потрібно підтримувати космічні проекти. Але таких держзамовлень в Україні немає, бо кожен уряд не розвиває економіку, побудовану на науці, не працює на перспективу.

Аркадій Хідекелі,

керівник прес-центру НАН України, кандидат історичних наук

      — Скажіть, що сьогодні заважає нашим вченим працювати максимально ефективно? Чи задовольняє вас як науковців чинне законодавство?

      — Сьогодні багато хто пропонує оцінювати ефективність роботи науковця за кількістю його публікацій. А якщо дослідження, здійснене ученим, має оборонне значення, а тема ця закрита? Навіть якщо дослідження чи винахід має комерційне значення, то навіщо ж розповсюджувати про це відомості? Тим більше, якщо винахід ще не запатентовано? А де ж взяти гроші на патентування у світовій патентній системі? Якщо запатентувати в Україні, то це не убезпечить вас від того, що хтось, скажімо, у Німеччині чи Франції не використає ваш результат і не запатентує перспективний винахід на себе.

      Я вам наведу один приклад. Наші вчені розробили препарат, який допомагає швидко і якісно здійснити пересадку серця. За кордоном подібні препарати існують, але наш набагато кращий і дешевший. Треба було його запатентувати, не можна було про це навіть писати. Але у нас немає грошей на патентування винаходу за кордоном. Крім того, держава не дає коштів на масовий випуск препарату тут, в Україні. Що робити? Ми кілька років тримали цей винахiд. Зрештою нам запропонували закордонні інвестиції, щоб ми могли продовжити дослідження. Але з умовою, що ми маємо ділитися результатами своїх досліджень, а препарат будуть виробляти не у нас, а за кордоном, бо у нас немає коштів, щоб побудувати завод.

      — І що треба робити, щоб подібного не траплялося?

      — У НАНУ збиралися академіки, члени президії, і ми радилися, що можна зробити. Основне — це нестача фінансування. Треба 1,7 відсотка від ВВП для розвитку науки. Ми думали про те, як залучити бізнес до цих проектів.

      — А чи доцільно витрачаються кошти НАНУ? Деякі експерти кажуть, що варто спрямувати кошти на більш успішні проекти, інститути, і це могло б хоча б частково вирішити проблему фінансування.

      — Кошти витрачаються доцільно, тому що вони переважно спрямовуються на головне завдання академії — розвивати фундаментальні та прикладні дослідження. І наукові розробки у галузі технологій у нас є. Останнім часом НАНУ щороку пропонує державі понад дві тисячі інновацій.