Помилка, не сумісна із життям

      Володимир Гаврилович Біленко, біолог зі стажем, прощаючись зі мною, подарував мені яблуко. Сказав про нього, що це новий, нещодавно виведений сорт. Те одиноке яблуко певний час лежало у мене, як символ сирітства. Сирітства, що випало на долю мого візитера: дорослого сина вони з дружиною втратили, а цього року з життя пішла й вона. Через лікарську помилку. Напевне, хтось додав би: через «банальну» лікарську помилку... Однак жодна людина, проживаючи своє єдине життя, не погодиться із тим, що вона — всього лише зайва одиниця у статистиці фатальних промахів, яких припускаються наші ескулапи. І все ж історія, розказана на цих сторінках, є дуже типовою. На превеликий жаль.

Історія хвороби

        26 березня 2005 року «швидка» привезла до міської лікарні №17 нову пацієнтку — Тамару Василівну Біленко. Чергові лікарі Фаїна Тартаковська і Сергій Діденко (пізніше їх змінить постійний лікар Михайло Гурмак) оглянули хвору і діагностували плеврит. Відтак почалося лікування, яке тривало близько місяця і не принесло жодного результату. Чоловік Тамари Василівни, Володимир Гаврилович, не раз намагався поговорити з лікарями про відсутність змін на краще, однак його переконували, що все йде як слід і що одужання його дружини — не за горами.

      І все ж 11 травня родина Біленків рушає до Інституту онкології. Результати проведених там обстежень прозвучали як грім серед ясного неба: плевриту у хворої нема, натомість є злоякісна мезателіома плеври... Коли про консультацію в онкологів дізнались у лікарні №17, тамтешні медики, розповідає Володимир Біленко, в це не повiрили: ви що, мовляв, не довіряєте нам? Навіть неможливо уявити собі стан людей, що змушені в таких обставинах обирати собі «віру», тобто зважувати, в словах яких лікарів більше правди: тих, хто вимовив страшне слово «рак», чи тих, хто заколисував пацієнтку обіцянками одужання.

      Врешті-решт Тамара Біленко залишилася в лікарні №17 іще на певний час. Її стан дедалі погіршувався, це відображувалось і в її аналізах — зокрема, в аналізах крові. Вони показали, наприклад, що швидкість осідання еритроцитів різко змінилася з 7 мм/год до 51мм/год при нормі від 2 до15... Проте діагноз хворої не переглянули і в курс лікування суттєві зміни не внесли.

      31 травня Тамару Біленко перевели до Київської міської онколікарні, де вона пробула весь червень і липень. Пізніше вона повертатиметься туди також у жовтні і листопаді, а остання її шпиталізація почнеться 7 лютого 2006 року. Однак дорогоцінний час, коли ще не пізно було розпочати лікування злоякісної мезателіоми, був безнадійно втрачений. На цьому пізніше не раз наголошуватимуть онкологи: якби лікарі відразу встановили правильний діагноз, хвора лишилась би жити. Однак рак не знає умовного способу, тож 14 лютого Тамара Біленко померла.

      «Вважаю, що у цій трагедії, — напише у своїй заяві до прокуратури її чоловік, — у першу чергу винні фахівці лікарні №17 — завідувачка лабораторії Гончаренко, лікар Гурмак, завідувач відділенням Соколов, професори Макаров і Багіров». Чого хоче від згаданих осіб Володимир Біленко? Ніякої сатисфакції, тим паче матеріальної, він не потребує. Лише прагне того, аби хтось інший не став наступною жертвою цих ескулапів. Тому й вимагає порушити проти них кримінальну справу.

Комісія сказала: хворі помирають завжди...

      Та перед тим, як кримінальна справа може бути порушена, факт недбалого ставлення медиків до виконання своїх обов'язків мусить з'ясувати спеціальна комісія. Така комісія дійсно була створена — після того, як до прокуратури Печерського району Києва звернувся Володимир Біленко. Однак, як нещодавно вже зазначала «УМ», лікарську помилку в нашій країні довести практично неможливо через те, що злочини одних медиків досліджують інші медики — при цьому і перші, і другі належать до одного й того самого відомства — Міністерства охорони здоров'я. Якби «контролери» в білих халатах підпорядковувались іншій структурі — приміром, Міністерству юстиції, — кругова порука у лікарських колах була б, напевно, не настільки поширена.

      Проте і помилки, і експертизи помилок здійснюють де-факто одні й ті самі люди — хай і не в буквальному розумінні... Отже, після звернення до прокуратури Володимир Біленко дізнався, що Міністерство охорони здоров'я створило комісію для перевірки того, чи надавали його дружині належну медичну допомогу. Пізніше він ознайомився і зі складом комісії — під виданим нею актом підписи поставив головний хірург Головного управління охорони здоров'я Любенко, головний онколог Олініченко, головний паталогоанатом Діброва та іще один хірург — Подпрятов.

      Ці медики захищали колег з лікарні №17 як тільки могли. Зазначали й те, що «не існує специфічного симптому, який би вказував на мезотеліому беззаперечно», і що «мезотеліома є надзвичайно рідкісним захворюванням», і що «випадки вилікуваних злоякісних мезателіом в офіційній медичній літературі не описані»... Зрештою, підсумовували експерти, «мезотеліома у переважній більшості своїх проявів — захворювання зі злоякісним перебігом, резистентне до всіх видів протипухлинної терапії і таке, що завжди закінчується летально. Всі хворі помирають протягом 12—18 місяців з моменту встановлення діагнозу».

      Однак особливо цинічно прозвучала фраза про те, що «проявів халатного відношення та непрофесійних дій, що могли б призвести до летального кінця, з боку медичного персоналу комісія не виявила». Зрештою, нічого дивного в цьому твердженні немає, адже експерти від ГУОЗу не знехтували і відвертою брехнею: «Незважаючи на труднощі діагностики, правильний морфологічний діагноз був виставлений... Лікування та діагностичні заходи хворій були призначені адекватні», — зазначили вони.

      Як ми пам'ятаємо, Тамару Біленко лікували від плевриту, а померла вона від раку. То як стосовно «правильного діагнозу» та «адекватного лікування», панове лікарі?

...а прокуратура навіть не ознайомилась із документами

      Звісно, що наведеними цитатами звіт комісії не обмежувався. Детальніше його проаналізував чоловік покійної Володимир Біленко. Проаналізував, аби вдруге звернутися по допомогу до прокуратури. Зокрема, він спростовував деякі обвинувачення навзаєм, що були висунуті медиками: експерти комісії запевняли прокурорів, що хвора свідомо відмовилась від повторної торкеоскопії. «Процедура ця непроста і надзвичайно болісна, — зазначив Біленко у заяві прокурору Печерського району Тетяні Філатовій, — у таких випадках людина може померти від больового шоку, а при ослабленому організмі — двічі... Крім того, в цьому не було ніякої необхідності, оскільки онкоінститут встановив діагноз...».

      Свій перший акт експерти ГУОЗу скерували до прокуратури, де з їхніми висновками Володимира Біленка знайомила помічник прокурора Аксьонова. Після розмови з нею Біленко зрозумів, що ніякого розслідування прокуратура не проводила, а надані ним документи — 14 додатків до заяви, де знайшли відображення результати лікарських досліджень, у відомстві просто відсутні. «Це говорить про окозамилювання, а не про порядність, та про відсутність громадської совісті і почуття справедливості у членів комісії. Прикро, що висновки комісії стали для вашого помічника Аксьонової чомусь надзвичайно «вагомими», — звертається Біленко до Філатової.

      Наразі над висновками щодо лікування Тамари Біленко завершив працювати вже другий склад комісії. Чоловiк покiйної з дня на день чекає її висновкiв. З великою неохотою, але експерти все ж морально готуються до того, аби визнати: недбале ставлення до своїх обов'язків з боку медиків 17-ї лікарні мало місце. Втім, якщо і цього разу очевидні речі не отримають перемогу над безглуздістю і цинізмом тих, хто прийматиме рішення з даної справи, чоловік покійної обіцяє звернутись до міської прокуратури i вище. Словом, шукати правди (чи то пак доводити її) усіма доступними йому засобами. Більше йому нічого не залишається...