Як не «вбити» зимове взуття під час зберігання — поради досвідченого швеця
«Перед морозами я придбав собі й синові биті валянки. >>
(з сайту «Української правди».)
На тлі блюзнірських заяв російського МЗС стосовно Голодомору в Україні відбувається, як стало відомо, і дещо «корисне» та «позитивне». Приміром, урядовці України та Росії домовилися створити спільну комісію, що вивчатиме історію обох країн. Чим конкретно займатимуться фахівці, задіяні у даному проекті? «УМ» звернулась із цим питанням до директора Інституту національної пам'яті академіка Ігоря Юхновського. «Просто поговорять», — відповів він. І додав, що вiн не має негативного ставлення до роботи подібної комісії, але водночас і абсолютно не розуміє, для чого вона потрібна.
Юхновський пояснив, що ідея двостороннього опрацювання історії належить авторству Дмитра Табачника — «гуманітарного» віце-прем'єра. Табачник, мовляв, у розмові з Юхновським якось зауважив, що явище Голодомору, котрим опікується Інститут національної пам'яті, не є таким, що належить до суто українських реалій. На думку Табачника, український Голодомор треба вивчати неодмінно в комплексі з голодом, який у першій третині минулого століття пережила Росія, Казахстан та інші республіки Радянського Союзу. Саме з цією метою він і заанонсував створення спільної «історичної» комісії, розповідає Ігор Юхновський.
Сказано — зроблено. Свого часу Дмитро Табачник та міністр освіти Станіслав Ніколаєнко провели зустріч із міністром освіти та науки Росії Андрієм Фурсенком, після якої видали заяву про необхідність узгодженого трактування історичних подій. Проте ця новація не знайшла широкої підтримки в українських наукових колах.
Утім, наприклад, доктор історичних наук Станіслав Кульчицький вважає, що результати досліджень, проведених комісією, будуть плідними та корисними: «Перш за все, це створення курсу історії України для росіян та історії Росії для українців. Адже зараз навіть російські вчені ще не визначилися, де починається їхня історія». На думку Кульчицького, всі колишні радянські республіки мають право на свою історію, а бурхливий розвиток української наукової школи унеможливив небезпеку повернення до часів, коли історія кожного народу писалася як частина історії Росії.
Звучить досить оптимістично, але чи не досить того, аби кожна наукова школа й надалі розвивалась «бурхливо» і незалежно від «братніх» історичних шкіл? Чи так уже потрібна історія Росії для українців, написана саме росіянами? Тим паче що вони й досі не визначилися, де починається їхня історія?
«Перед морозами я придбав собі й синові биті валянки. >>
Масштабну комунікаційну кампанію "Жінки можуть все!" запустив рух VETERANKA: вона розповідає реальні бойові історії чотирьох українських військовослужбовиць у форматі коміксів. >>
Напередодні 4-ї річниці повномасштабного вторгнення президент нагородив Героя України Івана Козіна з Полтавщини «Хрестом бойових заслуг». >>
Останніми роками все більше людей повертаються до домашньої випічки, відкриваючи для себе мистецтво роботи з дріжджовим тістом. >>
Сьогодні відбувся другий і заключний етап обміну полоненими відповідно до домовленостей у Женеві. З російської неволі визволено ще 300 військових та двох цивільних українців. >>
Уже кілька років поспіль у Харкові триває юридична війна навколо знакової >>