Королівський палац.
Сеул багатоликий. Тут захмарної висоти будинки, диво-естакада над річкою Хан, по кількох багаторівневих мостах якої безупину роз'їждають міріади машин, квартали сучасних багатоповерхівок, побудованих, немов під лінійку. Але можна побачити і кількаповерхові непоказні приміщення, навіть приземкуваті малесенькі хатинки, щоправда, у них уже ніхто не живе.
Інколи озираєшся довкола, стоячи на одному місці, — і бачиш два-три будинки, якi увінчують хрести. У них розміщені кафе, магазини, а на якомусь iз поверхів — церква. За статистикою, майже половина корейців — християни. Інша частина в буддистських храмах пише на спеціальних листочках свої заповітні мрії і відсилає їх самому Будді. Взагалі, корейці пишаються тим, що саме звідси буддизм прийшов у Японію, і впевнені, що у такий спосіб їхня країна окультурила велику сусідку. До речі, південнокорейці не люблять, коли їх порівнюють з японцями, бо свого часу натерпілися від тих немало.
У Країні Вранішньої Свіжості суперсучасні магазини, торгові і торгово-розважальні центри з найякіснішими товарами найвідоміших фірм не змогли повністю витіснити дрібних торгівців. Просто на вулицях Сеула можна купити практично все: рибу, капусту, куртки, шкарпетки, каструлі, етажерки, ковдри тощо. Гаманці і прикраси для волосся пропонують на станціях метро, деякі дрібниці — плеєри, авторучки чи сушені кальмари — у переповнених у часи пік вагонах метро і приміських електричках. До речі, корейці возять у вагонах свій нехитрий крам візками, дуже схожими на наші «кравчучки».
На сеульських дорогах затори з автівок (переважно корейського виробництва) розтягуються на кілометри. Навіть таксисти нерідко радять скористатися метро, чемно, але навідріз відмовляючись вирушати у напрямках, де, найімовірніше, вони простоять годину-півтори. Близько 300 станцій і вісім ліній метрополітену роблять його найзручнішим видом транспорту. У цій дорогій країні таке пересування не є дорогим: близько долара коштує квиток, який дає право на проїзд кількох зупинок, і лише за півтора долара можна доїхати за 70 км від столиці. Купивши одноразовий квиток, особливо міняти плани переміщення неможливо: якщо надумаєте вийти далі, ніж вказано у купленому квитку, — автомат вас просто не випустить iз метро.
Метро для корейців своєрідне продовження домівки. В усякому разі, саме тут уранці багато дівчат і жінок фарбують вії і губи. У користувачів сеульського метрополітену ніколи не виникає проблем із буквами «М» і «Ж». На кожній станції тут, вибачте, туалет.
Корейці — справжні трудоголики: у більшості — десятигодинний робочий день і шестиденний робочий тиждень. Саме наполегливість і сумлінна праця людей, хоч як банально це звучить, зробили майже феодальну азіатську Корею прикладом для наслідування для багатьох європейців. Безумовно, допомогли американські гроші, але не опинилися вони в кишенях десятка-другого можновладців, а пішли на становлення потужної високотехнологічної економіки. Сьогодні про втручання дядька Сема у справи корейського півострова нагадує американська база майже в центрі Сеула і темношкірі рембо у навколишніх кафе і ресторанах.
На корейських підприємствах, як правило, існує поняття «сім'я». Це означає, що на роботу, в першу чергу, беруть братів, дядьків та інших родичів. Утім корейська «сім'я» відрізняється від нашого поняття «кумівство». Турботу керівництва всі співробітники відчувають щодня, вирушаючи на проплачені «корпоративні обіди». Якщо в «сім'ю» потрапляє сторонній і його назвали «братом», це вже не просто слова. За цього працівника стоятимуть усі горою: і зарплату йому підвищать, й усі прохання виконуватимуть. Водночас до відвертого панібратства не доходить. Так, скажімо, запрошувати в гості додому в корейців не прийнято. Як правило, вони спілкуються зі знайомими в ресторанах чи кафе. Особливий, безпосередньо-практичний підхід тут до подарунків. Дітям дуже часто просто дають гроші. А в супермаркетах продають різні подарункові продуктові набори, наприклад консерви.
У корейських квартирах немає передпокою: відчиняються двері — і ви вже у вітальні. Крім звичних для нас кімнат, часто є ще спеціальна чайна без столу і стільців — чаюють господарі на підлозі.
У сеульському помешканні моя невелика родина з двох чоловік одну кімнату протягом тижня завалювала... сміттям. Бо непотріб, якого після відвідування супермаркету виявлялося немало, можна було виносити з квартири в загальні контейнери на вулицю лише щочетверга з восьмої до десятої ранку, і все в окремих мішках: склотару, жерстяні банки, картон. Коли заманеться, звільнялися від паперово-целофанової мішури, але для неї потрібні спеціальні целофанові мішки, які чомусь у кожному маркеті не продають. Ще треба було окремо виносити харчові відходи, розділяючи жирні й ні... Словом, усіх сміттєвих хитросплетінь ми так і не осягнули. А корейцям хоч би що: їм, урівноваженим і дисциплінованим, і в голову не приходить кинути недопалок просто на тротуар чи там змішати сміття.
В усіх парках відпочинку в Сеулі облаштовані спортивні доріжки і майданчики, де постійно хтось бігає чи вправляється у фіззарядці. Повсякчас стукотять м'ячики на тенісних кортах, на кожному кроці — тренувальні майданчики для гольфу та бейсболу. Бути здоровим — це правило, а не виняток.
За два місяці на вулицях Сеула ми жодного разу не побачили огрядного чоловіка чи жінку. Щоправда, найголовніша причина тут — не заняття спортом, а збалансоване харчування. Жодна трапеза в корейців не обходиться без трьох-чотирьох овочевих закусок. Усьому голова — кімчі. Це квашена зі спеціями, обов'язково щедро перчена, не шинкована, а ціла корейська (у нас її називають пекінською) капуста. Для європейця вона спочатку видається пекучішою за хрін з гірчицею, але поступово звикаєш. Дуже популярна ще одна капуста — морська, її м'ясисті смужки часто додають у перші страви. Але суперхіт — висушені пластини (дуже часто формату А4). У них загортають м'ясо і їдять — смачно й корисно. Інший варіант правильного харчування: білкову їжу загортають у зелене листя салатів.
Їсти по-корейськи — це сидячи на підлозі. У багатьох ресторанах є по кілька залів: зі стільцями і без. Бажаючим (якщо ті зможуть порозумітися з офіціанткою) принесуть і виделки. Столи часто обладнані спеціальними газовими сковорідками, на яких готують страви з дуже тонко порізаного м'яса, реберець, грибів і овочів. Відвідувачі-корейці люблять куховарити за ресторанним столиком власноруч, іноземці ж із цікавістю спостерігають за роботою офіціантів.
Екстремали в Кореї можуть скуштувати небачених у наших широтах морських мешканців, які щойно подавали ознаки життя, а потім миттєво опинилися під лезом гострого ножа кухаря. Коли щупальця восьминога чіпляються за твою виделку — це не образний вислів. Підготувати себе психологічно до такого випробовування допоможе рисова горілка суджу, щоправда, має вона лише 20 «обертів». Тому і корейці не без задоволення п'ють міцніші напої — віскі та горілку.
Собачатина в корейських ресторанах — це майже міф. Ну є кілька дорогущих закладів, де подають суп із собачого м'яса. Корейці вважають, що ця страва дуже корисна, особливо чоловікам. Своє переконання іншим не нав'язують. Тому на тему «собачатина на кухні» намагаються не говорити. А «в миру», як ми помітили, корейці дуже люблять маленьких біленьких песиків, зав'язують їм бантики і фарбують вуха.
Англомовному туристу в Сеулі комфортно: у метро на моніторах назви станцій англійською, вказівники назв кварталів (вулиць, у нашому розумінні, не існує). Цифри номерів будинків на висотках величезні, помітні здалеку. Проблеми виникають, якщо слова доводиться сприймати на слух — ну дуже вже різний у нас «прононс».
Найголовніших туристичних променад у Сеулі — це квартали Ітевон та Інсадонг. Тут безліч сувенірних та антикварних крамничок, національні кафе і ресторани. Серед сотень дрібничок, якi купують на згадку: маски, перламутрові скриньки, зеленуватої глини кераміка, дерев'яні сороки і тигри, жень-шень, кімчі у вакуумній упаковці. Видовищно-відпочинкова програма в Кореї на будь-який смак: вуличні циркачі, кухарі, що у вітринах ресторанів готують кількаметрову лапшу, музеї, розважальні центри, зоопарки й океанаріуми, навіть казино, в які аборигенам вхід заборонено, а приїжджим — заходьте, будь ласка.
Лише один із багатьох розважальних комплексів (найбільший) «Лотте ворлд» — це і торговий центр, усіх відділів якого не оглянеш і за кілька днів, і етномузей, і кінотеатр, і льодова ковзанка, і розкішний готель, і спорткомплекс, і театр на березі озера. Заплати трохи більше 30 доларів — і літай на повітряних кулях, під стелею їдь на чарівному потязі, катайся на каруселях, машинах, човнах, вирушай у кімнату жахів чи на будь-який інший атракціон. Усюди сміх, веселий настрій і черги — бажаючих відвідати сеульський Діснейленд вистачає.
Вражають океанаріуми і зоопарки. Площа тільки території для слонів там така, як половина усього Київського зоопарку. За день побачити всіх зібраних побіля гір диких звірів можна лише з висоти за допомогою канатки, на своїх двох стільки гектарів здолати несила.
Сконцентрувавши найбільше міжнародних банків та облаштувавши у своєму порту базу для найбiльших круїзних лайнерів світу, воно справляє враження пістрявого космопорту, в якому комфортно почуваються представники найнесподіваніших етносів і націй. >>
...Шрі-Ланка з’являється під крилом літака зненацька і нагадує згори зелений листок, що загубився серед смарагдово-синіх вод Індійського океану. Більша частина острова вкрита густими тропічними лісами, помережаними звивистими лініями численних ланкійських рік. >>
На Поділлі серед природних феноменів більш відомі Дністровський каньйон та Подільські Товтри, які, за результатами iнтернет-опитування, потрапили до семи чудес природи України. Адже вони доступні погляду кожного. А про занурений у вічну темряву світ подільського карсту, масштаби якого важко піддаються уяві і який тільки частково відкрив свої таємниці, знає обмежене коло осіб. >>
Якщо є бажання пізнавати щось нове, відсутність закордонного паспорта і кругленької суми не перепона. Святковим дивом може стати подорож в Україні. І необов’язково їхати у розрекламовані Львів, Чернівці, Ужгород чи Київ. Про нові маршрути і їх цікавинки розповiдають ведучі подорожніх рубрик на телеканалах Валерія Мікульська і Наталія Щука. >>
Стереотипи — річ уперта: більшість вважає, що курортна Туреччина — то передусім Анталія. І весь прилеглий до неї південний регіон — Аланія, Кемер, Белек... Туди вітчизняні турфірми традиційно скеровують клієнтів, пропонуючи готелі на різні смаки, туди відправляють чартерні літаки. >>
Ми йдемо по маршруту, прокладеному понад тисячоліття тому. На шляху — вимурувані з дикого каменю церкви, обнесені кріпосними стінами монастирі й замки феодалів, середньовічні притулки для пілігримів (альберге) і харчевні. А попереду, позаду — пілігрими, що йдуть в одному напрямку — до іспанського міста Сант-Яго де Компостела. >>
