Із творчістю Анастасії Рак — лауреатки премії імені Катерини Білокур — я познайомилася на цьогорічному фестивалі «Країна мрій». Пам'ятаю, йшла Алеєю майстрів, дивуючись різноманіттю талантів, що ними Бог нагороджує людину, і раптом побачила картини. Абсолютно не схожі на академічний живопис, вони були наповнені таким теплом, що я мимоволі затрималася біля них, поринувши в прості й вічні українські сюжети — дівчина прощається з козаком, діти ходять з вертепом, буяють усіма кольорами веселки реальні й нереальні квіти... Мовою мистецтвознавства це називається наївним живописом, хоча правди життя в подібних творах часом значно більше, ніж в картинах, написаних в дусі соцреалізму.