Марина Ільїна, студентка першого курсу, спеціальність «педагогіка», сидить за комп'ютером у темних окулярах і наосліп (у прямому і переносному значенні цього слова) набирає комбінацію клавіш. Асистент комп'ютерного класу допомогла їй запустити програму електронної бібліотеки, тож Марина може знайти потрібний для підготовки до занять текст і прослухати його. Правда, електронний голос звучить трохи незвично, гугняво. Слова непідготовленому слухачу спершу навіть важко розібрати, але, розповідає Марина, можна регулювати швидкість прочитування тексту і зробити повільніший темп для початку. Сама ж студентка вже звикла до цього звучання, адже на домашньому ПК у неї встановлено програму озвучування текстів. Водночас Маринин комп не підключено до інтернету, тож вибір текстів для прослуховування значно менший, ніж у комп'ютерному класі педінституту. «Тепер я зможу не лише краще готуватися до занять, а й «почитати» щось із художньої літератури для душі», — радіє Марина.

Ярослав Церковняк — представник золотої української молоді у класичному значенні цього слова. Освічений, інтелігентний, талановитий, він власною працею і цілеспрямованістю досяг усього, про що мільйони його ровесників в Україні можуть лише мріяти. Не маючи батьків-олігархів, він зумів здобути найпрестижнішу у світі освіту. Спочатку його прийняв на навчання університет Британської Колумбії в Канаді, а потім за результатами тестів його було запрошено в аспірантуру шести (!) найкращих університетів США, серед яких він обрав Гарвардський. Кілька місяців тому Ярослав став молодшим професором фізичного факультету Каліфорнійського університету, де створюватиме власну наукову групу. Середній вік людей, які отримують у США таку посаду, — 35 років. Ярослав Церковняк став професором у 26. Проте гранти, нагороди і дипломи не змінили молодого вченого. На моє запитання: «Скільки у вас наукових статтей?» він відповів: «Не знаю, я їх не рахував». А про свою родину Ярослав каже: «Я зі звичайної української сім'ї. Я б сказав, що я зі сплюндрованої сім'ї. Сім'ї, яка, можливо, в нормальній країні була б елітною, але в СРСР була повністю зруйнована і сплюндрована. Половина моїх предків була репресована за комуністичних часів, зокрема дідусь, який був священиком».
Нещодавно Ярослав приїздив до Києва — на 60-річчя свого батька. Незважаючи на величезну зайнятість, молодший професор Каліфорнійського університету знайшов час, щоб розповісти читачам «УМ» про свій науковий шлях. Роки життя на Заході сформували в Ярославові Церковняку не просто щиру, а вже по-своєму аристократичну відкритість. А ще — не девальвували його патріотизм. Він каже, що був і залишається українцем. І, дивлячись на нього, здається, що все в Україні могло б бути інакше, якби кожен вірив у себе і свою справу так, як він.