Минулої суботи на Першому каналі 30-хвилинний фільм «Історія Ярослава Дашкевича» (автор — Теодозія Зарівна) вкотре змусив замислитися над відомим феноменом нашого життя. Замість того, аби після постання незалежної України навертати населення до своєї історії, особистостей, які мають бути за приклад у нашому житейському морі, масова культура «загодовує» суцільними шоу. Щоб не «нагружать» біомасу?
Сама масштабна постать історика, культуролога, бібліографа, мовознавця Ярослава Дашкевича, історія його родини надаються на цілу телевізійну сагу. Дружбою його батька, Романа Дашкевича, одного з організаторів Українського січового стрілецтва, при одруженні на Олені Степанів був полковник Євген Коновалець. Олена Степанів або Степанівна — жінка-воїн, за участь у боях під час Першої світової на знаменитій горі Маківці отримала Медаль хоробрості. За переказами, австрійський цісар Франц-Йосиф, коли йому показали фотографію вродливої українки, сказав, що війну він обов'язково виграє, коли є такі офіцери... Про це згадується у стрічці, як і про те, що Олена Степанів потрапила до російського полону. А пізніше, 1949 року, вже в підрадянській Україні, вона була арештована і засуджена до ув'язнення в мордовських таборах. Ув'язнення відбув і її син, Ярослав Дашкевич, але в Казахстані. Однак у фільмі акцентовано не на ходінні по муках, а на професіоналізмі учениці Грушевського, історика Олени Степанів, її гідності й самоповазі. Та, на жаль, Львів досі не спроможеться відкрити музей унікальної жінки.
Так само у стрічці мовиться про надзвичайний моральний і науковий авторитет доктора історичних наук, керівника Львівського відділення Інституту української археографії НАН України Ярослава Дашкевича. Це він був десятиліттями «недрукабельним», «невиїзним» і ще багато не-... Незабаром ученому виповниться вісімдесят.
«Історія Ярослава Дашкевича» могла б розростися до інтригуючого серіалу, фільму, що увібрав і відтворив би долі не одного покоління справжньої української інтелігенції. Бо іноді стає незрозуміло: чи ми виходимо з пустелі, чи з гиготом і дикими криками тільки увіходимо в неї... Маємо звести маяки і розставити вішки. Хто мусив би задуматися над цим, як не державний розум? Смішне риторичне запитання, чи не так?..
Хто не знає Сашка Лірника? Виявляється, є такі. Та з кожним новим днем незнайків стає все менше: то книга з Лірниковими казками до рук потрапить, то диск хтось перепише й дасть послухати, то на телебаченні Лірникову вечірню казочку тато з мамою увімкнуть. Казкар постійно спілкується з читачами, слухачами й глядачами, їздить з волонтерською місією на Донбас, а також за кордон, до українців діаспори. >>
Професійна мандрівниця Ольга Котлицька цього тижня у Києві збирає друзів, щоб нагадати: телепроекту про подорожі, автором і ведучою якого вона є, уже 20. Спочатку був «На перший погляд», потім він трансформувався у «Не перший погляд». >>
Навіть якщо комедії не ваш улюблений кіножанр, варто подивитися на неперевершений талант однієї з найсмішніших сучасних коміків — американської акторки Меліси Маккарті у новій стрічці «Леді бос», що цього тижня виходить у прокат в Україні. >>
Телеведучий Дмитро Комаров на каналі «1+1» показав Камбоджу, Індію, Кубу, Болівію та інші країни такими, як ніхто не здогадувався. Він «вивертає» світ і показує його з вражаючих сторін. У кабінеті Дмитра в офісі «Плюсів», де ми ведемо розмову, ніби зібрані шматочки екзотичних країн, у деталях. >>
Упродовж останніх років вибагливі телеглядачі, які цінують свій час, усе частіше відмовляються від перегляду ефірів так званих великих каналів, де навіть у новиннєвих блоках орієнтуються на «інформацію розваг» — інфотеймент. >>
У Донецьк прибула група з 20 представників російських ЗМІ, перед якими поставлено завдання «фіксації обстрілів мирного населення українськими військовими», а також «консультацій» з організації провокацій, — повідомили в групі «Інформаційний спротив». >>
