Гiмназiя схiдних мов. (Фото Володимира СТАДНИКА.)
Майже півтора десятиліття тому, коли суверенна Україна робила перші кроки на міжнародній арені, її тодішній президент Леонiд Кравчук змушений був на конфіденційну зустріч з главою Туреччини запрошувати тлумача... з Москви. Той випадок примусив керівництво держави звернути увагу на підготовку мовних кадрів у своїй країнi, поклавши відповідальність за це на вищі державні інституції. Саме тоді на базі Київської гімназії східних мов №1, де ще 50 років тому українські школярі почали вчити китайську мову, вирішили створити навчальну базу для вивчення інших мов Сходу. Сьогодні це єдиний загальноосвітній навчальний заклад в Україні, де діти з першого класу вчать за програмою (а не факультативно), крім англійської, ще й одну зі східних мов. Тут навчають китайської, японської, корейської, в'єтнамської, хінді, арабської, перської, турецької та індонезійської.
Гімназія, звісно, намагається підтримувати тісні стосунки з посольствами країн, з чиєю мовою та культурою знайомляться її учні. З деякими навіть вдається домовитися про те, щоб мовну практику гімназистам протягом кількох місяців допомагали опановувати викладачі — носії тієї чи іншої мови. Як розповіла директор гімназії Світлана Ткаченко, тутешні вчителі самі розробляють методики вивчення іноземних мов, пишуть підручники. Це неабияке навантаження на педагогів-практиків, які взяли на себе ще й величезний шмат науково-методичної роботи. На уроках та спеціалізованих гуртках діти також вивчають танці народів Сходу, дізнаються, як готувати екзотичні національні страви, опановують мистецтво батику, східної вишивки, чайної церемонії...
Тим часом унікальній гімназії не вистачає коштів навіть для забезпечення елементарної життєдіяльності. За часів Радянського Союзу надважливість підготовки національних кадрів-орiєнталiстiв виявлялась у статусі навчального закладу. Єдина школа-інтернат з поглибленим вивченням китайської мови, яка в незалежній Україні стала гімназією, тоді безпосередньо підпорядковувалась не столичному управлінню освіти і навіть не Міністерству освіти республіки, а центральним органам влади у Москві. Це визначало якість освіти, рівень методичного забезпечення, підбір педагогічних кадрів і, зрештою, задоволення суспільного і державного запиту на фахівців-сходознавців — держава серйозно піклувалася про своє міжнародне обличчя.
Що маємо зараз? Унікальний стратегічний навчальний заклад одним розчерком пера підпорядкували... районному управлінню освіти. З усією повагою ставлячись до освітян-управлінців Святошинського району, не можна не засумніватися в адекватності оцінки навчального процесу людьми, які ніколи не вивчали не те що жодної зі східних мов, а й з культурою країн Сходу знайомі здебільшого на рівні рекламних роликів туристичних агенцій.
«Елітний навчальний заклад, куди раніше за жорстким конкурсом набирали учнів з усієї України, за останні роки неухильно перетворюється на звичайну містечкову «контору», де кількість набраних учнів та їхнi здібності регулюються переважно фінансовими спроможностями батьків, — говорить сьогодні мама одного з учнів, яка просила не називати її прізвище у пресі. — Бажаючих навчатися у гімназії стільки, що замість двох-трьох класів із 20—25 учнями сьогодні набирають по чотири «безрозмірні» класи (до 40 першокласників)». Результат не забарився: минулого року гімназію було атестовано умовно. На це вплинула і невідповідність стану приміщення тій кількості дітей, які тут мають навчатися.
Сумну «еволюцію» досі намагалася стримувати стара гвардія вчителів-мовників. Завдяки їхньому ентузіазму ще підтримується марка школи з міжнародними амбіціями. Цьогоріч у гімназії пройшли міжнародні змагання зі знання східних мов. Дванадцять команд з України та російські школярі з ліцею №664 міста Санкт-Петербурга і спеціалізованої школи-інтернату №19 Москви стали її учасниками. Авторитетне журі, яке складали викладачі шести столичних вузів, де вивчають мови Сходу (в тому числі з Унiверситету ім. Т. Г. Шевченка і Київського національного лінгвістичного університету), визнало першість чималого числа вихованців гімназії № 1. На жаль, ентузіазм одинаків завжди має свої межі. Переконуючись у байдужості нинішніх управлінців гімназії до її перспектив, цей навчальний заклад поступово полишають досвідчені викладачі, на яких існує значний попит як на звичайних знавців мови.
У березні цього року перший віце-президент Академії педагогічних наук України Мадзигон звернувся з листом до голови Святошинської райдержадміністрації, якій підпорядкована гімназія. В листі повідомлялось, що науково-експериментальна робота, якою науковці АПН намагаються допомагати гімназії, вимагає ширшого підходу до навчального процесу, а відтак не збiгається з організацією навчального процесу для дітей у загальноосвітніх школах. Тому важко чекати порозуміння з освітянською адміністрацією району та міста, де немає фахівців-східномовців.
Чого варті хоча б «ініціативи» нинішнього керівництва гімназії, теж далекого від сходознавства, — створити у спеціалізованому навчальному закладі кілька «спеціалізованих» старших класів на кшталт економічного чи юридичного! Це викликало обурення навіть поміж батьків.
«За насиченої загальноосвітньої програми й обмежених фізичних та психологічних можливостей учнів нові предмети можна ввести лише за рахунок урізання часу східномовних дисциплін, — вважає старший викладач Державної академії керівних кадрів культури та мистецтв Павло Дубров, батько одного з багатьох гімназистів-старшокласників, які минулоріч вирішили продовжити навчання в іншій школі. — Звичайно, наш син вивчатиме східні мови й надалі, але вже в індивідуальному режимі. Відсутність же в гімназії необхідної кількості спеціалізованих кабінетів та навчально-методичних матеріалів, прагнення нефахового керівництва поставити в один ряд вивчення східних і європейських мов породжує сумнів у розумінні ним специфіки закладу, яким воно керує». А перенавантаження вчителів-східників нефункціональними і нефаховими обов'язками? Як прокоментувати завдання завучу зі східних мов відповідати за... ремонт школи і пожежну безпеку?! Навіщо ж тоді заступник iз господарчої частини? А спроба перепрофілювати старші класи, надавши їм економічний чи юридичний ухил? Коли класного керівника, який мав сміливість публічно не погодитися з такими «новаціями», сторонні люди сумнiвної зовнішності відверто застерігають від такої сміливості, то про яку якість навчання можна говорити? Є навіть думка, що хтось зацікавлений розвалити гімназію зсередини, аби прибрати до рук ласий шматок території, на якій вона знаходиться вже 70 років.
Результат вищезгаданих тенденцій не забарився: батьки одинадцяти школярів, які багато років вивчали тут східні мови, разом з дітьми цьогоріч демонстративно розпрощались iз гімназією.
Вчені АПН вважають, що вивчення схiдних мов в Українi занедбано. Тому рекомендують надати єдиній в Україні гімназії, де викладають 10 мов країн Сходу, якими спілкується половина населення земної кулі, статус національної. І підпорядкувати її безпосередньо Академії педагогічних наук. На це, до речі, отримано згоду офіційних «власників» гімназії — Святошинської районної ради народних депутатів у м.Києві. Адже навіть не фахівцю, а просто освіченій людині зрозуміло, що Україна опинилася на стратегічному рубежі між Сходом і Заходом, і не скористатися нагодою стати посередниками в діалозі потужних цивілізацій, опановуючи інструмент такого діалогу — мови — це повне невігластво, якщо не злочин.
Колишній директор Гімназії східних мов, а зараз ректор інституту «Східний світ» Павло Антонюк, який свого часу доклав чимало зусиль для становлення багатомовного навчального закладу, з прикрістю констатував: за роки незалежності України унікальний заклад знаходив підтримку та розуміння в посольствах іноземних держав значно більше, ніж в освітянського керівництва в районі та в місті. Воно й не дивно: «національна безпека районного рівня» — це вже поза здоровим глуздом...
Головою опікунської ради Гімназії східних мов віднедавна став екс-Прем'єр-міністр Юрій Єхануров. Днями на святкуванні ювілею навчального закладу Юрій Іванович зазначив, що зараз надзвичайно перспективно вчити східні мови, адже саме на Сході розташовані важливі для нашої країни ринки, бо Китай та Індія сьогодні розвиваються інтенсивніше за будь-які інші країни світу, а знання іншої культури, мови, релігії вчить надзвичайно потрібній у сьогоднішньому світі толерантності. Сподіватимемося, що фаховий політик і дипломат захоче розібратися і вплинути на ситуацію, що склалася тут.
Наразі ж офіційні перепони у вигляді незацікавленості видавництв підготувати та віддрукувати малі наклади навчально-методичної літератури зі східних мов, чи міністерств — організувати повноцінне стажування викладачів рідкісних (для нас, але не для світу!) мов за кордоном потребують настільки незначних бюджетних зусиль, що це просто смішно. Втім людям, які розуміють, наскільки крихкою сьогодні виглядає перспектива збереження унікального для країни навчального закладу в повноцінній формі, сміятися не хочеться.
Завідувач кафедри китайської, японської та корейської філології Київського національного університету ім. Т.Г.Шевченка
Іван БОНДАРЕНКО:
— Конкурс абітурієнтів, які хочуть навчатися східних мов, у нашому університеті зростає невпинно: кілька років тому було два чоловіки на місце, а цього року — десятеро. Попит на знавців східних мов зростає ще швидше, тому навіть наші студенти-старшокурсники мають можливість непогано заробляти перекладами. Останнім часом при університеті також діють вечірні курси вивчення східних мов, де бажаючі протягом 2-3 років оволодівають, наприклад, базовими навиками розмовної китайської мови. Таку динаміку насамперед диктує економічна ситуація. XXI століття у світі вже отримало назву «століття Сходу». Кажуть: хочеш стати мільйонером — вивчай японську, хочеш мільярдером — вивчай китайську... Україна не може ігнорувати світові тенденції, якщо хоче бути успішним учасником світової інтеграції.
У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>
Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>
Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>
Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>
Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>
Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>
