Знищення «Сяйва»

      На вулиці між Михайлівським Золотоверхим собором та Софією Київською у вівторок зібралися дивні люди. Дивні, бо вимагали не зменшення тарифів на комунальні послуги та цін на ковбасу, а захищали столичну книгарню від зазіхань привладних варварів.

      Судова тяганина щодо зазіхань рейдерів на книгарню «Сяйво», практично останню стару й добру столичну книгарню з власною довгою й шляхетною історією, триває вже більше року. На адресу колективу «Сяйва» лунали погрози, пропонувалися й хабарі, та зрештою людей просто затягали по судах, щоб наочно продемонструвати й остаточно переконати: справедливості вони не дочекаються. Приміщення у центрі Києві коштує шалених грошей. Тому міська влада на чолі з «консервно-гречаним» благодійником Черновецьким учепилася в нього мертвою хваткою і випускати з рук ласий шматок через якісь там книжечки (тим більше українські) не збирається.

      Те, що всі нитки цієї справи ведуть до Київської міськдержадміністрації в особі пана мера та групи наближених до годівниці людей, аргументовано довів на позавчорашній акції під Апеляційним судом один із засновників товариства «Орфей» і акціонер «Сяйва» Костянтин Клімашенко. Методи, за допомогою яких трудовий колектив книгарні переконували здати свої позиції, достоту бандитські. Чергового телефонного дзвінка у вересні цього року, в якому лунали погрози і детально змальовувалося, як трудовий колектив книгарні викидатимуть разом із книжками з приміщення, серце директорки «Сяйва» Марини Павлівни Довгої не витримало, вона померла у вересні цього року.

      У справедливе рішення Апеляційного суду учасники позавчорашньої акції «Книжки-бомжі» не надто вірять. Не зважаючи навіть на те, що всі вони — письменники, журналісти, видавці й творча молодь — мають доволі розвинену фантазію. Але, як зауважив присутній на гепенінгу письменник Олесь Ульяненко, це краще, ніж валятися на дивані: «Київському меру треба весь час нагадувати, що він живе в Україні, тому має перед нашою країною певні обов'язки».

      Головний редактор видавництва «Факт» Леонід Фінкільштейн теж не має ілюзій стосовно справедливості судового рішення, але вважає, що такі акції необхідні: «Можливо, дехто скаже, що це коливання повітря, але це потрібно. Сьогодні трохи поколиваємо, а завтра, дивись, і шторм почнеться. Люди мусять мати власну громадянську позицію і вільно її висловлювати. Я вважаю, книгарні не мусять закривати. Й мені до одного місця, що про це думає Черновецький. За Омельченка закрили книгарню «Мистецтво», а за Черновецького закривають «Сяйво», значить, обидва ці мери — погані і їх треба гнати».

      Костянтин Клімашенко: «У цій справі суд кілька разів порушив Конституцію України, Господарський кодекс, Цивільний кодекс, тому ми вирішили звернутися до Апеляційного суду. Якщо акція «Книжки-бомжі» матиме якийсь розголос, то з'явиться хоч невеличка надія на те, що суд принаймні не діятиме так відверто грубо, цинічно й антизаконно».

      Захистити від знищення столичні книгарні, які не є власністю певних кланів, практично неможливо. Це й не дивно, з огляду на те, що посаду начальника управління культури КМДА посідає Світлана Зоріна, особа, яка до культури має доволі приблизне відношення. Пані Зоріна запевняє журналістів, що випадок із «Сяйвом» — це банальна господарська справа, яка ні до культури, ні до ідеології не має жодного стосунку. І, мовляв, це нормально, коли молодий, прогресивний бізнес витісняє структури морально застарілі. Нагадаємо, що Світлана Зоріна починала свій шлях у бізнесі як імпортер бульйонних кубиків «Галліна Бланка» і пива. Після деяких каламутних конфліктів із законом власним коштом видала кілька автобіографічних «саг» і почала гордо називати себе письменницею. До концентратно-слабоалкогольного бізнесу вже не поверталася, а вирішила «забити» чистішу нішу і заснувала книготорговельну мережу «Буква». Хоча ставлення до книжок як до товару, рівноцінного пиву, а також уявлення про міжлюдські стосунки у столичної «культурної начальниці», схоже не змінилися.

      Організатори акції «Книжки-бомжі» пропонували присутнім прихистити бездомні книжки в себе вдома. На гепенінгу були помічені письменники середнього та молодого покоління Олесь Ульяненко, Ірен Роздобудько, Світлана Поваляєва, Андрій Кокотюха, численні видавці та книгорозповсюджувачі. Неодноразово звучали слова, що мізерна кількість книгарень в Україні є свідченням порушення права громадян на доступ до інформації, що дорівнює духовному й інтелектуальному винищенню нації.