Західнодонбаський вугільний басейн, за українськими мірками, є дуже перспективним. У тому розумінні, що видобуток «чорного золота» у цьому регіоні на теренах Дніпропетровщини гарантований ще упродовж принаймні найближчого півстоліття. На відміну від Центрального Донбасу, де деякі шахти функціонують понад 100 років і мають понад кілометр заглиблення над багатьма гірницькими поселеннями вже давно навис нещадний дамоклів меч вимирання — тут живуть думками про майбутнє. І хоч вугільний пласт у басейні своєю товщиною не вражає, проте, як кажуть, на безриб'ї і рак риба. Чи не найголовніший плюс — видобувати «чорне золото» тут почали не так і давно, отож, мовляв, ще все попереду. Все ж вік першої шахти, до речі, вже почилої в Бозі, відраховується всього-на-всього з 1963 року. Зате інші десять видають щороку на-гора стабільно не менше мільйона тонн вугілля. Плюс понад два десятки управлінь, заводів і найбільша в Європі збагачувальна фабрика. Однак навіть за такого статусу-кво вже найближче майбутнє викликає набагато більше стурбованості, аніж упевненості у завтрашньому дні.

Даремно кажуть, що природний газ не має ні кольору, ні запаху. Події останнього тижня доводять протилежне — має! І не лише ці найпростіші властивості, а й неабияку політичну вагу.
...По-дипломатичному м'яка заява міністра закордонних справ України Бориса Тарасюка про те, що він «не відкидає» можливості узгоджених тарифів на транспортування нафти і газу, а в майбутньому — і електроенергії до балтійських країн, не була б такою цікавою, якби не тло, на якому вона була зроблена. «Україна і Білорусь мають змогу реалізувати спільний економічний інтерес в енергетичній, нафто- і газотранспортній системах, — сказав міністр, додавши, що «Президент України Віктор Ющенко раніше на зустрічах з Олександром Лукашенком обговорював перспективи розширення економічної співпраці».