Толока районного масштабу

Біда приходить несподівано

      Того літнього ранку в родині Січкарів й подумати не могли, наскільки важким для них усіх буде цей день. Погожа липнева днина не віщувала лиха. Якраз стояла пора збору ягід чорниці та заготівлі сіна. Тож і Ольга Січкар із села Озерськ Дубровицького району разом із сином поїхала в ліс — кілометрів за п'ять від дому: до сіна. А дочка Тетяна побігла  по чорниці, адже нині це чи не єдиний заробіток у поліських селах. Удома залишилися 82-річна мама господині оселі, Єлизавета, та ще двоє малих онуків.

      Пожежа виникла від загорання електропроводки. Вогонь поширився дуже швидко, їдкий дим наповнив кімнати. Бабця Лизавета згадує, що першим займання побачив 12-річний онук: «Прибіг Юрчик та й каже, що хата горить. Воно все з веранди почалося, я водою линула, а воно ще гірше. Пофарбовано все було, а ще штори».

      Коли почалася пожежа, в хаті, в колисці, спала десятимісячна дитина. За метушнею про неї зовсім забули. Побачивши біду, баба Єлизавета побігла по допомогу до сусідів. Вибіг із хати і Юра, але, згадавши про братика, який залишився в хаті, кинувся назад: «Вискочив я з хати у двір, скрізь повно диму. Аж дивлюся на коляску, а в ній Артема нема — значить, він лежить у хаті: в колисці. А там повно диму. Забіг у хату, а переді мною — стіна туману. Я схопив Артемчика, а вже як вибіг надвір, то  двері в хаті впали». Юра зізнається, що страшно йому не було. Найбільше переживав: що ж буде, коли тітка Таня, мама Артема, повернеться з лісу та побачить, що хати немає.

      Гасити пожежу збіглися всі, хто був на той час у селі. Адже міг вигоріти весь сільський куток: на вулиці спека, все було таке сухе, що аж шелестіло. Тож поки приїхала з райцентру Дубровиця пожежна команда, рятувати було нічого. Благо, хоч двох свиней  односельці вигнали з хліва. Та ще кури з переляку порозбігалися по всіх усюдах, так що одна, як згадує баба Лизавета, повернулася додому лише через два місяці.

      — Коли згрібали з сином сіно, то бачили  дим з боку села, — розповіла господиня хати Ольга Січкар. — Але моє серце навіть не йокнуло, що це може бути щось із моїм хазяйством. Всяке подумалося, але про те, що горе прийшло в нашу сім'ю, навіть і думка не промайнула. І навіть тоді, коли приїхала наша завідувачка дитсадком у ліс на велосипеді, щоб мені повідомити страшну новину, перше, що спало на думку, — малий Артемко випав з коляски. А тут згоріло все добро: меблі, холодильник, телевізор. Здається, син ті п'ять кілометрів з лісу за п'ять хвилин здолав. Те що побачили, як жива рана ятриться до цих пір: одні головешки чорні. А хата ж була гарна, сарай метрів чотирнадцять. Боже милий, а мати  ще й до всього цього ноги пообпікала, бо ж кидалася рятувати добро, про себе не думала. Ледве мене привели до тями, після того як таке побачила.

«Зимувати вже думали у льосі...»

      У перші ж дні жителі Озерська та сусіднього села Лісове зібрали для погорільців гроші, хто скільки міг дати, тож  голова сільської ради Василь Серко зміг передати погорільцям п'ять тисяч гривень. Люди несли також продукти і посуд, меблі та одяг. Спочатку родина розпочала відбудову власними силами: страховку за хату отримали, цеглу позичили в родичів, пенсію Юрину вибрали наперед.

      — Юра — син моєї старшої доньки, — пояснює Ольга Січкар, — але коли помер його батько, відтоді він живе з нами. І Артемко для нього двоюрідний брат, але він його любить більше, ніж рідного — грається з ним постійно, доглядає. А після пожежі  Юрко найбільше переживав і плакав, що згорів його магнітофон, який був йому як пам'ять про батька. Так от, коли в області дізналися про наше горе, про те, що Юра проявив себе як герой, то перший заступник голови облдержадміністрації Анатолій Жуковський привіз і подарував йому новий магнітофон.

      А за свій героїзм на пожежі Юра Новак отримав від Міністерства з надзвичайних ситуацій грамоту та годинника. Втім після нагородження зізнався, що у рятувальники не піде. Хоче бути льотчиком або комп'ютерником.

      Подарунки — річ приємна, та всіх зібраних погорільцями коштів вистачило лише на зруб нової хати. В Озерську, як і в переважній більшості сіл Дубровицького району, заробити грошей ніде. А збір грибів та ягід, то ж сезонний зарібок. Літо пройшло, осінь на носі, а сім'я з восьми осіб жила  у вогкому та холодному льоху. Зрештою Ольга Січкар поїхала на прийом спочатку до голови облдержадміністрації, а звідти до голови Дубровицької райдержадміністрації Леоніда Стрибулевича. Він із співчуттям поставився до проблеми сім'ї, й відразу взяв справу на контроль:

      — Коли я їх вислухав,  то зрозумів, що сім'я сама не справиться з добудовою будинку, — пояснює голова Дубровицької РДА Леонід Стрибулевич, — а тому звернувся до керівників державних організацій, щоб по можливості допомогли.  До якої б організації не звертався — ніде не відмовляли. Дубровицьке будинкоуправління здійснило всі опоряджувальні роботи, Дубровицький та Висоцький лісгоспи забезпечили деревом, допомогло місцеве підприємство «Полісся»,  районна держадміністрація з фонду допомоги виділила 3,5 тисячі гривень, відчували підтримку і облдержадміністрації. Доводилося  часто самому контролювати всю роботу. Кожен день починався з планування, де першим питанням  стояло будівництво в Озерську. Мені дивно й незрозуміло, але в селі немає ні своїх мулярів, ні штукатурів. Питаю вже дорослих хлопців: а що ж ви вмієте робити? А вони мені: ото з сапою й знаємо як управлятися. Та це ж не чоловіча робота, говорю. Та, видно,  до цього їх привчив занепад господарств в селах. Добре, що хоч ліс допомагає виживати.

      Будівництво хати для сім'ї Січкарів тривало неповні чотири місяці. На початку листопада вони переселилися до нової оселі. Велика простора на чотири кімнати хата радо зустріла своїх пожильців. Звичайно, роботи біля будинку вистачає, адже ще не все всередині зроблено так, як бажають господарі. Отож думка про те, де заробити грошей, у цій сім'ї буде нині проблемою номер один. Чоловік та син Ольги Січкар були змушені поїхати на заробітки, нині працюють у Дубно. Хай недалека це дорога, але сім'я розділена. Та головне, що всі живі-здорові, добрі люди допомогли з одягом, трохи продуктами, а згодом і врятоване порося заколють, то й зиму перебудуть. А весною обов'язково довершать будівництво. В це свято вірить старенька баба Єлизавета, яка  на новосіллі дякувала Господу й усім людям, котрі не залишили родину в біді.