До душі людської, як до квітки

      Потрапити на прийом до народного цілителя Людмили Герасимової мені захотілося ще в грудні минулого року — тоді, як прочитала у рідній газеті матеріал про жінку-рентген. Поговоривши згодом з колегою — авторкою статті, я переконалася, що на світі є багато речей, природу яких ми можемо не розуміти, в існування яких можемо не вірити, але які, однак, цілком реально впливають на наше життя. Втім бажання завітати на розмову (а заразом і напроситися на діагностику та лікування) було, а можливості ніяк не випадало. І лише кілька днів тому мені нарешті вдалося зустрітися з Людмилою Миколаївною в її київській квартирі. А заразом — почитати листи вдячних пацієнтів з різних куточків України, Росії, Молдови, Німеччини й Канади, погортати сторінки книги, до якої зцілені люди записували свої вірші, пороздивлятися фотографії, на яких Герасимову оточують зірки естради, напитися смачнющого чаю й вислухати таку історію життя, що на десять бразильських серіалів вистачить...

Шипшина замість кави — смачно і корисно

      Головних «помічників» у боротьбі з болячками Герасимова знаходить у природі — збирає й сушить різні трави, запасається оліями: «Ось коли собака чи кицька захворіє, що не роби — чи марганцем напоюй, чи антибіотиками годуй — нічого не допомагає, тільки гірше тваринці. Треба вивозити до лісу. Там вони самі знайдуть потрібні ліки (траву, ягідки чи корінці) і полікуються».

      За словами Герасимової, якби люди частіше прислухалася до природи, всі були б набагато здоровіші: «Якщо кашель мучить, краще трави напитися, аніж антибіотики ковтати. Материнку заварити чи хімію пити — є ж різниця! Ось дехто каже: «У мене така хвороба, що народними засобами не вилікуєш». Неправда! Трава не поможе тільки тоді, коли її приймати неправильно чи не в тих дозах, що треба. Наприклад, узяти шипшину — в її ягодах усі вітаміни є. Але ж наші люди як думають: «О, шипшина, про неї багато пишуть, зараз склянку заварю і буду пити». Нап'ються міцного відвару, а потім стогнуть: «Ой, у мене тромби, у мене тиск»... А чого? Бо шипшина згущує кров. Тому її треба приймати з розумом: 25 ягід потовкти, залити літром окропу, залишити в термосі на 12 годин і цукру не додавати. Або ж кинути 20 ягід на п'ятилітрову каструлю компоту, і все буде нормально. У березні—квітні, коли в організмі після зими розвивається авітаміноз, треба пити по чашці такого «чаю» на день. До речі, у багатьох моїх пацієнтів (і лікарів відомих, і політиків, і бізнесменів) є така традиція — зранку людина приходить на роботу, а секретар приносить не каву, а чашечку шипшини».

      Для того, аби довго жити без хвороб, Людмила Миколаївна радить своїм пацієнтам не переїдати, не зловживати горілчаними напоями й готувати їжу на очищеній воді: «Ви знаєте, що Україна посідає перше місце в Європі за кількістю хворих на сечокам'яну хворобу? А все тому, що в нас дуже погана вода. Приходять до мене на прийом люди, у кого не гляну — як не в жовчному міхурі, так у нирках є камінці. Що робити? Пити талу воду, якщо є можливість — вона найкорисніша. А щодо свердловин — то не знаю, чи та вода краща від тієї, що  тече з крана... Бо грунтові води сьогодні ще гірші, ніж ті, що на поверхні, ви й самі знаєте, чому...» Сама ж цілителька виходить із ситуації дуже просто: набирає воду з-під крана, складає над пляшкою руки і читає молитву. Із дна якісь бульбашки піднімаються, і вода очищується. Науковці, які брали заряджену рідину для дослідження, очам своїм не вірили — вода мала зовсім не такий склад, що її хлорована «сестра», а за структурою була схожа на розтоплену льодову брилу...

Надія для «безнадійних» хворих

      «Найчастіше до мене приходять люди, які побували в різних лікарнях, пройшли через руки професорів, і їм уже сказали «до побачення» і відправили помирати, — розповідає Людмила Герасимова. — А я цих людей діагностую, енергетикою підтягую, трави заварюю, мазі готую, і хворі одужують. Але якщо людина звертається дуже пізно, на останній стадії раку, то я вже нічим не можу допомогти...»

      Цілителька не лише знає, як за допомогою слова зняти зубний біль («А що тут складного? Промовляєш спеціальну молитву, і нерв заспокоюється!»), ножем зупинити кровотечу («Батько знав, то й мене навчив»), «бачити» різні болячки руками, як на рентген-апараті («Цей дар у мене від бабусі») та знімати пристріт за допомогою потужної внутрішньої енергетики. Жінка, яка має два медичні дипломи, вміє заварити чай, що знімає застуду, і скомпонувати ліки зі ста трав та корінців, які витягують із тіла злоякісну пухлину. А ще — приготувати бовтанку, яка загоює гнійні рани у хворого на псоріаз (незважаючи на твердження офіційних медиків про те, що ця болячка незрозумілої природи є невиліковною).

      «Коли я була на Кубі, — згадує цілителька, — ми з професорами пішли до дітей. Пройшлися по палатах і запитали в наших чорнобильців, чому вони захворіли. Один хлопчик каже: «Я впав у погріб, і в мене стали ручки білі — відразу плями невеличкі, а потім пішли по всьому тілу». Дівчинка: «А мене збила машина. Багато ліків мені давали, і потім спинка побіліла». У когось батько підняв ніж на маму, а дитина побачила, в іншої на очах братика мопедом збили... Усе це стресові ситуації: невиплакані сльози, які дитина тримає в собі, обертаються на хворобу. І це треба розуміти. Тому лікування сонцем і морем не дає ефекту — дитина повертається додому, і хвороба йде слідом...»

      Людмила Миколаївна згадує такий випадок. 17-річна Іванна з Волині хворіла на псоріаз. Спочатку на її тілі була маленька пляма, яку припалювали кілька разів, а після смерті бабусі гнояки пішли по всьому тілу. Дівчина мусила носити хустку через жахливі рани на голові... Її водили по лікарях, возили до санаторіїв, але це не давало жодного результату. Коли ж дівча привезли до Герасимової, та зробила бовтанку, зварила мазь, полікувала енергетикою, і пацієнтці полегшало. Зараз у красивій молодій панянці й не впізнати замучену хворобою дівчину...

      Була й така історія. У голови колгоспу, який живе в місті Лохвиця (Полтавська область), донька захворіла на розсіяний склероз. Усі в містечку знали про біду в цій родині, і кожен намагався допомогти порадою. То ж якось до голови колгоспу підійшла бухгалтер і каже, що в газеті «Україна молода» вичитала статтю про жінку-рентген. Мовляв, спробуйте, може, вашій дитині допоможе... Знайти той примірник бухгалтеру вдалося тільки через півроку. Мама дівчинки відразу ж написала лист до редакції й отримала відповідь із довгоочікуваним телефоном. Батько привіз до Києва спочатку фотографію дочки (аби Герасимова визначила, чи зможе вона допомогти хворій), а потім і саму дитину. Дівчинку занесли до приміщення на руках — після чотирьох років хвороби самостійно пересуватися вона вже не могла. Пані Людмила робила дівчинці масаж, накладала бовтанки, поїла травами, втирала мазі, і хвороба відступила! Тепер дівчинка ходить і не хоче згадувати про час, коли вона була прикута до ліжка...

      Зауважу, що до цілительки зверталися не лише люди, далекі від медичних проблем, а й поважні лікарі, керівники інститутів, кандидати наук. Так, провідний науковий співробітник Інституту хірургії та трансплантології АМНУ, лауреат Державної премії України, кандидат медичних наук Альберт Ващенко, якому свого часу Герасимова допомогла одужати після складної операції, називає пані Людмилу своїм домашнім лікарем. І таких випадків — чимало...

      Втім Герасимова не лише повертає людей до здорового життя, а й допомагає їм фінансово — її міжнародний благодійний фонд перераховує кошти дитячим будинкам, організаціям інвалідів тощо. Власне, для того, аби масштабніше допомагати знедоленим людям, Людмила Миколаївна подалася в політику — нині вона є заступником голови Партії захисту пенсіонерів України. Жінка збирається витілити в життя свою головну мрію — збудувати великий притулок для людей, які не можуть самі про себе подбати. У половині будівлі розташуються діти-сироти, в іншій половині — одинокі люди похилого віку. Герасимова вже й ділянку для цього вибрала — в селі Мотіш Вишгородського району. Але через шахраїв, які підробили печатки фонду й деякі документи, будівництво досі не розпочате...

«Гріха на душу брати не буду»

      Коли Герасимова робить діагностику пацієнту, вона руками «бачить» усі нутрощі і розуміє, в чому причина хвороби: чи то від стресу, чи від побоїв, чи від таблеток, чи то наврочення, чи «вступлення» тощо. «Чому біда в медицині? — запитує пані Людмила. — Бо лікарі не можуть знайти першопричину хвороби. Вони пробують: взяли цей антибіотик, ага, не поміг, тепер давай другий, третій, якийсь же має вилікувати. А для мене лікування хворого — це як робота в саду. Ось тут квітнуть троянди, тут росте яблуня, там слива чи груша, і листя кругом нападало. Я дивлюся, де найбільше засмічено — коли там приберу, мені буде простіше листя вибрати на сусідніх ділянках. І так само з людиною — є болюче місце, яке треба в першу чергу прибрати, а там уже рештки хвороби вигнати з організму. Дивлюся, де інфекція, де гній, де запалення... Можу руками шлунок заспокоїти, печінку почистити, тромб витягти з кровоносної судини, знаю, як опіки загоїти та головний біль зняти. Ой, скільки людей за 30 років через мої руки пройшло, тільки Бог знає...»

      Але не завжди причина поганого самопочуття людини полягає в інфекції, каже Людмила Миколаївна. Інколи болячки людські мають інше походження. «Буває, як на смерть пороблено, то всі аналізи гарні, лікарі нічого не знаходять, а людині з кожним днем все гірше стає, — каже цілителька. — У мене був випадок, приїхала до 10-ї лікарні, а лікар до мене: «Там медсестра в реанімації помирає». Я зайшла, запалила свічку — гасне. Запалила другу — гасне. Я третій раз ледь запалила — свічка затріщала, іскри на всі боки полетіли. Усі крапельниці повиймала, сказала лікарям розійтися і почала руками працювати. Через кілька хвилин медсестра очі розплющила, а з них сльози котяться...»

      Цілителька каже, що до неї іноді звертаються люди, які просять відбити чоловіка у жінки чи приворожити кохану, наслати на когось хворобу чи якесь інше зло заподіяти. «Але я гріха на душу нізащо не візьму, — хитає головою Герасимова. — Мою бабусю ховали з почестями, і я також хочу світлої пам'яті. У мене колись була така афіша — «Чаклунське озеро у неї в очах», і всі думали, що я буду вчити, як треба чаклувати. Поприходили оті «бабці», що людям наврок роблять, а я всіх «засвітила». Як почало тих бабок трусити, вони не знають, що з ними, а я кажу, що 21 день так потрусить, і лиш тоді відпустить. Аби більше зла не чинили...»

      Втім вірити в народність і вбачати у кожній застуді «слід» від наврочення — речі не тотожні, — каже цілителька: «Іноді приходять люди і і кажуть: «Мені пороблено!». А я подивлюся й відповідаю: «Ні!» Не можуть усі хворі бути зурочені! Таких небагато, а решта самі знаходять болячки на свою голову. Як воно найчастіше буває? Посварилися дві сусідки. Мотря каже: я тобі пороблю, а в Ганни дитина занедужала якраз «під слово». І Ганна думає: «Ага, це Мотря мені поробила, ну, начувайся»... І пішла по бабках, а потрапила до шарлатанів. І скільки вона грошей витратить, скільки в її голові образи відкладеться, скільки себе «накрутить» проти тієї сусідки, аж поки попаде в нормальні руки...»

«Гуморески» для Петросяна та «100 грамів» із Пресняковим

      За свою 30-річну практику Людмила Миколаївна допомогла багатьом людям: і бідним, наче церковні миші, і тим, у кого грошей — хоч греблю гати. Вона вилікувала від заїкання семінариста — сина відомого священика — і вивела з коми дружину рекетира, поїхала в глухе село виганяти болячки з немічної бабці та завітала до кремлівських кабінетів. У Молдові в неї була випадкова зустріч з дружиною першого президента республіки Мірчі Снєгура і з другим президентом Молдови Петром Лучинським, а в Україні — з багатьма представниками політичного бомонду. До Герасимової приходили на лікування вагітна першою дитиною Крістіна Орбакайте та Володимир Пресняков (той на радощах весь час поривався випити з цілителькою «100 грамів») та подружжя Білоножків, а одного разу зателефонував Йосип Кобзон. Співак просив допомоги для свого товариша Юліана Семенова (актора з фільму «17 миттєвостей весни»), якому було дуже погано. Людмила Миколаївна, ясна річ, тоді терміново прилетіла до Москви...

      Цілителька особисто знайома з Леонідом Буряком та багатьма іншими українськими футболістами. За те, що вилікувала тренера Київського «Динамо» Йожефа Сабо, вона отримала м'яч, на якому залишили свої автографи всі тодішні члени найуспішнішого футбольного клубу України. А від хокейної команди, яка в сезоні-1992/93 років називалася «Сокол-Ескулап» (сьогодні — просто «Сокол»), Людмилі Миколаївні дісталися шайба та ключка.

      Зустрічалася Герасимова і з Аланом Чумаком, i з Анатолієм Кашпіровським, тільки не як із колегами, а як із пацієнтами. Відомі екстрасенси після кількох візитів до цілительки позбулися своїх хвороб... А ще в неї лікувалися Михайло Задорнов та Євген Петросян. На дачі в останнього пані Людмила не раз гостювала, коли приїжджала до Москви. Зберуться, бува, за накритим столом, та починають згадувати анекдоти та різні «приколи» з життя. А Герасимова читає смішні записки, які їй пишуть люди, наприклад: «Ой, поможіть мені та й моїй корові, бо вона як висолопить язика, то бігає за людями, а в мене болять ніженьки». Потім гумористи використовували ці «перли народної творчості» у своїх номерах.

      А от остання справа, яка сьогодні турбує цілительку, зовсім не смішна... Якісь ділки в Німеччині вирішили заробити на таланті Герасимової трохи грошей: розповсюдили в інтернеті рекламу з фотографією Людмили Миколаївни, вказали німецький телефон для контакту і запросили хворих звертатися по допомогу до якоїсь «Пелагеї» (фото якої нібито зображене на рекламі). Розбиратися з ділками буде тамтешня поліція...